915/206/18 Про стягнення заборгованості за договорами поставки - 16.01.2019 Прийняття

07.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Росток Агро" (далі - ТОВ "Росток Агро") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" в особі Південної філії Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі - ДП з іноземною інвестицією "Сантрейд" в особі Південної філії ДП з іноземною інвестицією "Сантрейд") про стягнення 12 444 687,26 грн заборгованості за договорами поставки №60154842 від 15.02.2017, №60155163 від 16.02.2017, №60155386 від 17.02.2017, №60155745 від 20.02.2017, №60155935 від 21.02.2017, №60156007 від 21.02.2017, №60156320 від 22.02.2017, №60157790 від 23.02.2017, №60156622 від 23.02.2017, а також 732 361,32 грн пені, нарахованої за період з 29.01.2018 по 03.04.2018 на суму основного боргу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог б/н від 15.04.2018).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач всупереч умовам вказаних договорів поставки не розрахувався повністю за поставлений товар (насіння соняшникове та пшениця 3 класу) своєчасно, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 12 444 687,26 грн, що стало також підставою для нарахування позивачем пені на вказану заборгованість за період з 29.01.2018 по 03.04.2018.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2018 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12 444 687,26 грн заборгованості за договорами поставки та 732 361,32 грн пені.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що умовами укладених між сторонами договорів поставки не визначено строку та терміну виконання зобов'язання у розумінні ст.ст. 251, 252 ЦК України, у зв'язку з чим на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язання з остаточного розрахунку за договором настав з моменту пред'явлення позивачем претензії.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2018 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що помилковим є посилання місцевого суду на те, що умовами укладених між сторонами договорів поставки не визначено строку виконання зобов'язання та терміну у розумінні ст.ст. 251 252 ЦК України (435-15) , оскільки строки виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості кожної партії отриманого товару чітко встановлені умовами п. 6.1 договорів поставки (зокрема, протягом 2-х робочих днів після отримання роздруківки електронної квитанції про реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН). Водночас апеляційний суд встановивши відсутність в матеріалах справи вказаної квитанції, яка на думку апеляційного суду, є єдиним належним доказом реєстрації податкових накладних у ЄРПН, дійшов висновку про те, що зобов'язання відповідача з оплати вартості поставленого товару слід вважати виконаними у повному обсязі належним чином, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, 16.10.2018 "Росток Агро" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2018 залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що: договори поставки не містять умов щодо припинення зобов'язань відповідача з остаточного розрахунку за отриманий товар у разі ненадання позивачем квитанції про реєстрацію податкових накладних у ЄРПН; доказом настання строку виконання відповідачем зобов'язання з остаточного розрахунку за договорами поставки є постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі № 814/539/17.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією через свого представника. Оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності вказаного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 15-23 лютого 2017 року між відповідачем (покупець) та позивачем (постачальник, продавець) було укладено 9 ідентичних за своїм змістом договорів поставки, а саме: №60154842 від 15.02.2017, №60155163 від 16.02.2017, №60155386 від 17.02.2017, №60155745 від 20.02.2017, №60156007 від 21.02.2017, №60156320 від 22.02.2017, №60157790 від 23.02.2017, №60156622 від 23.02.2017 та №60155935 від 21.02.2017 (далі - договори поставки), згідно з п. 1.1 яких продавець зобов'язався продати та поставити, а покупець зобов'язався оплатити і прийняти товар насіння соняшникове врожаю 2016 року та пшеницю 3-го класу врожаю 2016 року насипом, у відповідності до умов цих договорів.

У п. 4.1 договорів поставки визначена ціна товару, згідно з яким 9 250,00 грн без ПДВ та 11 100,00 грн з ПДВ за одну метричну тону насіння соняшника врожаю 2016 року насипом, а також 4 291,67 грн без ПДВ та 5 150,00 грн з ПДВ за одну метричну тону пшениці 3-го класу врожаю 2016 року насипом.

Відповідно до п. 5.1 договорів поставки продавець зобов'язався здійснити поставку автомобільним транспортом товару на умовах DAT (поставлено на термінал), відповідно до правил Інкотермс 2010, - поставлено на термінал в Миколаївському морському торговельному порту, надалі - Пункт поставки, згідно реквізитів поставки, які зазначені в цьому договорі, або в окремих інструкціях покупця. Реквізити поставки (інструкції для заповнення автомобільних товарно-транспортних накладних): вантажоотримувач ТОВ "Грінтур-Екс" (парк Рудний, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23) для ТОВ "ЕТСК", вантажовласник ДП з іноземною інвестицією "Сантрейд".

За змістом п.п. 6.1, 6.1.1 та 6.1.2 договорів поставки сторони встановили, що покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний банківський рахунок продавця. Покупець зобов'язується проводити оплату кожної партії товару у два етапи:

- 80% вартості відповідної партії товару сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару та визначення фактичної кількості та якості поставленого товару, а також після отримання покупцем усіх документів на товар, що визначені у п. 6.1.1 цього договору;

- остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, що визначені у п. 6.1.1 (якщо їх не було надано раніше) та у п. 6.1.2, а також після б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН (ст. 8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.

Пунктом 6.1.2 договорів поставки, в редакції додаткових угод до них, визначено документи для остаточної оплати:

а) оригінал рахунку на оплату вартості отриманого товару за ціною згідно з актом перерахунку ціни відповідної партії товару;

б) засвідчена підписом та печаткою продавця роздруківка електронної квитанції про реєстрацію продавцем відповідної податкової накладної у ЄРПН;

в) оригінали відвантажувальних документів, визначені в п.6.1.1. цього договору (у разі, якщо спочатку подавалися засвідчені копії).

У п. 7.2 договорів поставки передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судами встановлено, що на виконання своїх зобов'язань за укладеними договорами позивач поставив, а відповідач прийняв товар: насіння соняшникове та пшеницю третього класу на загальну суму 62 223 436,35 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними уповноваженими представниками сторін, а саме: №18 від 16.02.2017 на суму 4 886 101,37 грн, №19 від 17.02.2017 на суму 1 0430 914,04 грн, №20 від 20.02.2017 на суму 32 718 976,79 грн, №22 від 21.02.2017 на суму 4 598 261,68 грн, №23 від 21.02.2017 на суму 1 485 678,60 грн, №24 від 21.02.2017 на суму 346 801,27 грн, №25 від 23.02.2017 на суму 5 631 718,51 грн, №30 від 25.02.2017 на суму 1 116 993,85 грн, №26 від 23.02.2017 на суму 1 007 990,24 грн.

Відповідно до умов договорів поставки, відповідач поставлений позивачем товар оплатив частково на суму 49 778 749,09 грн, що становить 80% від вартості поставленого товару та підтверджується банківськими виписками за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, тобто без урахування суми ПДВ у розмірі 12 444 687,26 грн, про що сторонами було складено акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017.

Отже, суди встановили, що несплачена відповідачем вартість поставленого йому позивачем товару становить 12 444 687,26 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі № 814/539/17, яка набрала законної сили 29.01.2018, позов ТОВ "Росток Агро" задоволено, визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області в частині невизнання електронних документів ТОВ "Росток Агро" та Державної фіскальної служби України щодо відмови прийняття та реєстрації податкових накладних ТОВ "Росток Агро" в електронному вигляді №18 від 20.02.2017, №15 від 16.02.2017, №16 від 17.02.2017, №19 від 21.02.2017, №20 від 21.02.2017, №21 від 21.02.2017, №22 від 23.02.2017, №24 від 23.02.2017, №26 від 25.02.2017, №27 від 26.02.2017, №28 від 27.02.2017, №29 від 28.02.2017, №30 від 28.02.2017, №1 від 01.03.2017, №2 від 02.02.2017. Зобов'язано Державну фіскальну службу України прийняти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові вказані накладні в електронному вигляді, з визначенням, що податкові накладні вважати прийнятими та зареєстрованими протягом операційного дня, коли їх було надіслано ТОВ "Росток Агро", а саме: податкова накладна №30 від 28.02.2017 - 02.03.2017, податкові накладні №15, 16, 19, 20, 21, 22, 24, 26, 27, 28, 29 - 09.03.2017, податкова накладна №18 від 20.02.2017 - 13.03.2017, податкові накладні №1, 2 - 15.03.2017.

Претензією № 2 від 29.01.2018 позивач повідомив Південну філію ДП "Сантрейд" про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з вищевказаними договорами поставки товар у сумі 12 444 687,26 грн та виклав вимогу протягом 2-х робочих днів з моменту отримання цієї претензії оплатити існуючу заборгованість. Додатком до згаданої претензії є рахунок № 1 від 29.01.2018 на оплату вартості поставленого товару на суму 12 444 687,26 грн.

Суди встановили, що відповідно до повідомлення відділення поштового зв'язку про вручення рекомендованого поштового відправлення вказана претензія була вручена відповідачу 31.01.2018, однак залишена без задоволення.

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 12 444 687,26 грн заборгованості за наведеними вище договорами поставки, а також 732 361,32 грн пені нарахованої за період з 29.01.2018 по 03.04.2018.

За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вказаним вимогам законодавства, враховуючи наступне.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Помилковим та безпідставним є посилання місцевого суду на те, що умовами укладених між сторонами договорів поставки не визначено терміну виконання відповідачем зобов'язання з остаточного розрахунку за поставлений товар, оскільки до такого висновку суд першої інстанції дійшов без ретельного дослідження умов п. 6.1 договорів поставки, яким визначено строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості кожної партії отриманого товару.

З урахуванням наведеного, місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції також не врахував усіх умов договорів поставки.

Так, умовами п.п. 8.1.1 - 8.1.6 договорів поставки сторони встановили, що продавець підтверджує та гарантує, що він у повному обсязі ознайомлений з вимогами, які висуваються податковим законодавством до постачальників товарів та послуг щодо виписки податкових накладних в електронній формі та обов'язкової реєстрації ycix податкових накладних в ЄРПН у встановлені законом строки (п. 8.1.1); продавцю не відомі будь-які обставини, які б перешкоджали йому виконувати належним чином свої зобов'язання iз своєчасної та належної реєстрації податкових накладних в ЄРПН (п. 8.1.2); продавець зобов'язується реєструвати податкові накладні в ЄРПН в порядку, передбаченому чинним законодавством. Продавець приймає на себе зобов'язання, протягом 3(трьох) робочих днів з дня реєстрації продавцем відповідної податкової накладної у ЄРПН, надавати покупцю підтвердження такої реєстрації у вигляді визначеної законом електронної квитанції, яку продавець зобов'язаний роздрукувати, засвідчити підписом своєї уповноваженої особи, скріпити печаткою та передати покупцю в оригіналі (п. 8.1.3); на підставі такої квитанції покупець здійснює перевірку правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної у ЄРПН, зокрема на предмет виявлення фактів: а) наявності чи відсутності реєстрації продавцем податкової накладної та б)порушення чи дотримання продавцем порядку заповнення такої податкової накладної (п. 8.1.4); про виявлені факти відсутності реєстрації продавцем податкової накладної в ЄРПН та/або порушення продавцем порядку заповнення податкової накладної покупець зобов'язаний повідомити продавця для відповідного реагування та коригування. До усунення таких порушень покупець вправі призупинити здійснення остаточних розрахунків за відповідними господарськими операціями (п. 8.1.5); продавець після отримання відповідного повідомлення від покупця повинен негайно вжити усіх заходів щодо усунення виявлених недоліків та повідомити покупця про їх результати для здійснення повторної перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної у ЄРПН. В разі невиконання законних вимог покупця у продавця настає відповідальність, передбачена чинним законодавством України та цим договором (п. 8.1.6).

Апеляційний суд, процитувавши наведені пункти, а також умови п.п. 6.1, 6.1.1 та 6.1.2 договорів поставки, залишив поза увагою те, що їх зміст свідчить про те, що остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар фактично пов'язаний з наданням постачальником покупцю доказів реєстрації податкових накладних у ЄРПН.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що єдиним доказом такої реєстрації є лише квитанції про реєстрацію податкових накладних у ЄРПН, пославшись при цьому на п. 201.10 ПК України, оскільки такий висновок ґрунтується на невірному тлумаченні змісту вказаної норми.

Так, відповідно до абз. 5 п. 201.10 ПК України (2755-17) підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно з абз. 13 п. 201.10 ПК України (2755-17) , якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас зі змісту п. 201.10 ПК України (2755-17) не вбачається, що квитанція є єдиним доказом реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Разом з тим, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам факту реєстрації позивачем відповідних податкових накладних у ЄРПН, місцевий суд, на відміну від суду апеляційної інстанції, вказав, що матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли суперечливих висновків щодо факту реєстрації позивачем відповідних податкових накладних у ЄРПН, в той час як встановлення цього факту має визначальне значення для вирішення даного спору, однак з урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд позбавлений права встановити відповідні обставини самостійно.

Водночас суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що доказом настання строку виконання відповідачем зобов'язання з остаточного розрахунку за договорами поставки є постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі № 814/539/17, оскільки з'ясуванню підлягає саме факт виконання вказаного рішення суду, тобто факт реєстрації позивачем відповідних податкових накладних у ЄРПН.

Крім того, з урахуванням умов п. 6.1 договорів поставки з метою встановлення того, чи настав визначений договорами строк (термін) остаточного розрахунку відповідачем за поставлений позивачем товар за договорами, з'ясуванню також підлягає не лише факт реєстрації відповідних податкових накладних у ЄРПН, а й факт надання позивачем відповідачу доказів здійснення такої реєстрації, чого судами попередніх інстанцій здійснено не було.

Також, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, дійшовши висновку про те, що договорами поставки передбачено право відповідача у разі ненадання йому позивачем квитанції про реєстрацію відповідних податкових накладних у ЄРПН сплатити вартість поставленого товару без врахування суми ПДВ, і при цьому, його зобов'язання з оплати вартості товару в такому випадку вважаються виконаними у повному обсязі належним чином, апеляційний суд не вказав, на підставі якого саме пункту договорів поставки він дійшов відповідного висновку та не дослідив, чи не суперечить такий його висновок умовам п.п. 8.1.5, 8.1.6 договорів.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.