ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 904/9428/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В.(головуючий), Львова Б.Ю. та Селіваненка В.П.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 (головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді Чимбар Л.О., Подобєд І.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (далі - позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - відповідач),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "ІК Актив",
Криворізька міська рада,
про стягнення 1 600 000,00 грн неустойки за несвоєчасне повернення предмета оренди.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення неустойки у розмірі 1 600 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договори суборенди від 04.01.2010 № 04/01/10-01 та від 04.01.2010 № 04/01/10, які припинили свою дію 31.12.2012. Станом на 01.12.2013 відповідачем орендоване майно за даними договорами не повернуто, плата за користування майном не здійснюється, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу неустойку в розмірі 1 600 000,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в розмірі 1 600 000,00 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 у справі №904/9428/13 змінено, викладено його резолютивну частину в такій редакції: "Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МІК", с.Надеждівка Криворізького району Дніпропетровської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія", м.Дніпропетровськ неустойку в розмірі 1 287 040 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 25 740,80 грн., про що видати наказ. В решті позову відмовити".
Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
За результатами нового розгляду справи постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 у справі № 904/9428/13 змінено, а саме зменшено суму стягнення неустойки з відповідача на користь позивача з 1 600 000,00 грн до 800 000,00 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 в частині відмови в стягненні неустойки в розмірі 800 000,00 грн скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 в цій частині залишено в силі.
19.12.2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про роз'яснення рішення в частині того, чи є заборгованість, стягнена за рішенням суду у даній справі, неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
), чи іншим видом господарсько-правової відповідальності.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 заяву відповідача про роз'яснення рішення господарського суду від 20.02.2014 у справі № 904/9428/13 задоволено. Роз'яснено, що заборгованість, стягнена за рішенням суду у даній справі, не є неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 ЦК України, а є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення та є різновидом збитків.
Відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз'яснення рішення господарського суду від 20.02.2014.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 апеляційну скаргу відповідача на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз`яснення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 повернуто скаржникові без розгляду.
Ухвала обґрунтована тим, що скаржником не було сплачено судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою, що стало підставою для її повернення на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12)
; в редакції, чинній до 15.12.2017).
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 - без змін.
Відповідач повторно звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз'яснення рішення господарського суду від 20.02.2014 разом з клопотанням про поновлення процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз`яснення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014.
Ухвала обґрунтована тим, що скаржником апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 подано 09.07.2018, тобто більше, ніж через один рік з дня складення повного тексту судового рішення, а тому з урахуванням винятків встановлених законодавством суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 261 ГПК України.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 та передати справу на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Так, згідно з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, апеляційний господарський суд, на порушення норм процесуального права, відмовив у відкритті апеляційного провадження за наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Розгляд касаційної скарги відповідача здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Ухвала суду першої інстанції, яка оскаржувалась відповідачем в апеляційному порядку, постановлена 26.12.2016, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України (1798-12)
в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.
Згідно з пунктом 13 частини першої розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12)
(в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України (1798-12)
в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК (1798-12)
України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Відповідно до частини другої статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами частини другої статті 261 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз'яснення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2014 відповідач подав 09.07.2018 (згідно з відміткою поштового відділення на поштовому конверті), тобто більше ніж через один рік з дня складення повного тексту судового рішення.
Водночас апеляційним господарським судом не було встановлено, що пропуск процесуального строку виник внаслідок обставин непереборної сили, як не встановлено й того, що апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній.
Довід скаржника про те, що пропуск процесуального строку виник з незалежних від нього обставин внаслідок вирішення процесуальних питань у судах різних інстанцій відхиляється судом, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, скаржником виправлялись недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017, якою було повернуто апеляційну скаргу відповідача без розгляду на підставі частини третьої статті 97 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2018). Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 залишено без змін, тобто обставини, на які посилається скаржник, зводяться до порушення ним вимог процесуального законодавства при попередньому зверненні з касаційною скаргою. Відтак можливість вчасного подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, а не від обставин непереборної сили, тобто мала суб'єктивний характер і не свідчить про наявність поважних причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження.
Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на підставі частини другої статті 261 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення і за відсутності підстав для його поновлення визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України.
Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 309 ГПК України у відповідній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 у справі № 904/9428/13 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко