823/352/16 Про визнання протиправною та скасування постанови Управління Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу - 11.10.2019 Прийняття

касаційні скарги Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (головуючий суддя Бужак Н. П., судді Костюк Л.О., Межевич М.В.) та додаткову постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (головуючий суддя Бужак Н. П., судді Костюк Л.О., Межевич М.В.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області

про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

08 квітня 2016 року до суду з позовною заявою звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1, в якій просить визнати протиправною та скасувати винесену начальником управління Укртрансінспекції у Черкаській області Кімликом Євгеном Вікторовичем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700 грн №039245 від 21.09.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач своїми діями порушив вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , а винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № №039245 від 21.09.2015 є необґрунтованою та протиправною. Вказує, що не здійснював перевезення вантажу, не керував автомобілем, а використовував транспортний засіб, для особистих потреб. Крім того позивач зазначив, що довіреність від 25 квітня 2013 року, яка втратила свою чинність, не надавала права керування автомобілем, а уповноважувала його представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності та інше.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що неповідомлення позивача про місце і час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, так як в матеріалах справи знаходиться копія конверта з рекомендованим повідомленням про вручення, яким позивачу направлялися запрошення на розгляд матеріалів перевірки, за результатами якої винесене оскаржуване рішення, однак позивач вказану кореспонденцію не отримував. Суд зазначив, що посилання позивача на те, що він не є власником транспортного засобу та наявність довіреності на право представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності, яка видана довірителем, який на момент складання акта та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу був вже покійним, для вирішення даної справи не має значення, оскільки для використання автомобіля не її власником відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України достатньо наявності свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу, який і був наданий під час перевірки. Крім того, суд вказав, що згідно матеріалів справи на момент перевірки водій не надав державним інспекторам оформлену індивідуальну книжку, яка відноситься саме до інших документів передбачених законодавством України, згідно ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року було скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року та ухвалено у справі нову постанову.

Визнано протиправною та скасовано постанову №039245 від 21.09.2015, винесену начальником управління Укртрансінспекції у Черкаській області Кімликом Євгеном Вікторовичем, про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700 грн.

Задовольняючи позовні вимогі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин перевізником у розумінні вимог закону не був, як не був і власником автомобіля. Суд вказав, що доказів, які б свідчили про те, що позивач є перевізником та використовував даний автомобіль як суб`єкт господарювання, відповідачем надано не було і таких доказів судом в ході розгляду справи встановлено не було. Згідно з п. 1.4.Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних засобів, прийнятого Міністерством транспорту та зв`язку України відповідно до наказу №340 від 07 червня 2010 року, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, якi здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв. Також, суд вказав, що за результатами аналізу матеріалів справи встановлено, що останні не містять підтвердження призначення рейдової перевірки позивача, як то щотижневий графік рейдових перевірок, журнал реєстрації таких графіків, наказ Укртрансінспекції або її територіального органу, інформації щодо попередніх перевірок позивача, тощо. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в акті перевірки не зазначено номер дорожнього листа, серія та номер ліцензійної картки та строк дії, що ставить під сумнів складання вказаного акта саме за результатами рейдової перевірки у присутності позивача. Крім того, колегія суддів вказала, що матеріали справи не містять підтвердження виконання відповідачем вимог пунктів 25-27, 29 Порядку №1567, в тому числі підтвердження повідомлення позивача про час та місце розгляду справи. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено вчинення позивачем порушення приписів абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення було задоволено частково.

Прийнято додаткове судове рішення, яким здійснено розподіл судових витрат.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 157 (одна тисяча сто п`ятдесят сім) грн. 52 (п`ятдесят дві) коп. (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області (код ЄДРПОУ 38305503, адреса: вул. Хрещатик, 223, м. Черкаси, 18000).

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

11.07.2016 Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року.

В касаційній скарзі Державна служба України з питань безпеки на транспорті, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що на момент перевірки водій не надав державним інспекторам оформлену індивідуальну книжку, яка відноситься до інших документів передбачених законодавством України, згідно ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Скаржник зазначає, що позивач в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт власноруч зазначив, що індивідуальну трудову книжку водію буде надано.

28.10.2016 Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги, скаржник вказав, що оскільки Вищим адміністративним судом України 26.09.2016 було винесено ухвалу про відкриття касаційного провадження по суті справи, то оскаржувана додаткова постанова прийнята не у відповідності до правових норм та порушує інтереси держави.

Сторонами справи до Суду не надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року зазначену касаційну скаргу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12.08.2015 о 16 год. 40 хв. на автодорозі М-12 Київ - Знам`янка перевіряючими зупинено транспортний засіб марки ISUZU, державний номер НОМЕР_2 .

За результатами проведення перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.08.2015 №058696, в якому зафіксовано порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) .

Зі змісту вказаного акту вбачається, що водій ОСОБА_3 надавав послуги з перевезення вантажу згідно з ТТН № 18 від 12.08.2015 без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: не оформлена індивідуальна контрольна книжка водія.

21.09.2015 року за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" на позивача накладено штрафу у розмірі 1700 грн. згідно постанови №039245.

Суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що він не є власником транспортного засобу та наявність довіреності на право представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності, яка видана довірителем, який на момент складання акта та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу був вже покійним, для вирішення даної справи не має значення, оскільки для використання автомобіля не її власником відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України достатньо наявності свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу, який і був наданий під час перевірки.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Відповідно до статті 34 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (далі- Закон № 2344-ІІІ (2344-14) ) автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ документи для здійснення внутрішніх перевезень вантажів: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством ''.

Відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: '' надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ''.

Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (1388-98-п) (далі - Постанова № 1388) тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС за бажанням користувача чи розпорядника транспортним засобом та за зверненням власника, що передав транспортний засіб у користування і/або розпорядження фізичній або юридичній особі на строк, зазначений у його заяві або документах, які підтверджують право користування і/або розпорядження транспортним засобом.

Згідно з пунктом 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року № 379 (z0123-11) (далі - Інструкція № 379) якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів затвердженого Наказом Мінтрансзв`язку України від 07.06.2010 року № 340 (далі - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку (додаток 3).

Пунктами 25-27, 29 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (1567-2006-п) (далі - Порядок №1567) визначено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до ч.1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 87 КАС України визначено види судових витрат, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.'/P'

Порядок несення судових витрат сторін та їхніх представників, пов`язані з прибуттям до суду, визначаються статтею 91 КАС України. Відповідно до положень цієї норми витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також наймання житла, несуть сторони.

Приписами ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

У справі встановлено, що підставою для накладення на позивача штрафу відповідно до спірної постанови було надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону № 2344-ІІІ. Так, суди з`ясували, що під час перевірок у водія транспортного засобу марки ISUZU, державний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1, не було індивідуальної контрольної книжки водія.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Законом № 2344-ІІІ (2344-14) передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не є ані водієм транспортного засобу марки ISUZU, державний номер НОМЕР_2, ані його власником, оскільки згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вказаний транспортний засіб зареєстрований за громадянином ОСОБА_2 (а.с.74), який згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10), тобто до настання спірних правовідносин між сторонами.

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач не є перевізником, що здійснює перевезення вантажів у розумінні вимог закону, а тому не може відповідати за порушення Положення № 340 та Закону № 2344-ІІІ (2344-14) .

Також колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем порушено процедуру розгляду справи про порушення та не надано доказів в підтвердження виконання вимог Порядку №1567, в тому числі підтвердження повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

Стосовно вимог касаційної скарги Державної служби України з питань безпеки на транспорті щодо скасування додаткової постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, Суд зазначає таке.

Вказана касаційна скарга скаржником обґрунтована лише тим, що Вищим адміністративним судом України 26.09.2016 було винесено ухвалу про відкриття касаційного провадження по суті справи, тому оскаржувана додаткова постанова прийнята не у відповідності до правових норм та порушує інтереси держави.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що 12 серпня 2016 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 823/352/16 щодо повернення (компенсації) сплаченого судового збору, оскільки судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Під час звернення до суду, позивачем було понесено такі витрати: судовий збір за подання позовної заяви від 08.04.2016 року у сумі 551,21 грн.; судовий збір за подання апеляційної скарги від 26.05.2016 року на рішення суду першої інстанції у сумі 606,32 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 2, 87), а також витрати, що пов`язані з прибуттям до суду у сумі 1050 грн., підтверджені чеками на пальне №1850, №867445 (а.с. 115).

При цьому, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що з наданих позивачем чеків на пальне № 1850, №867445 неможливо встановити особу, яка його придбала, а також неможливо встановити, що це пальне придбавалося саме для прибуття позивача у відповідне судове засідання, що також унеможливлює віднесення таких витрат до судових у розумінні ст. ст. 87, 91 КАС України (2747-15) .

Натомість, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що в силу приписів ч. 1 ст. 94 КАС України клопотання позивача про повернення сплачених судових витрат (судовий збір за подання адміністративного позову, судовий збір за подання апеляційної скарги) підлягає задоволенню шляхом постановлення додаткової постанови про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 1 157, 52 грн.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційні скарги Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.