921/6/18 Про зобов'язання усунути недоліки капітального ремонту торцевих фасадів житлового будинку, шляхом виконання ремонтних робіт - 11.12.2018 Прийняття

про зобов'язання усунути недоліки капітального ремонту торцевих фасадів житлового будинку за адресою вул. Лисенка, 6, м. Тернопіль, шляхом виконання робіт з нанесення декоративної штукатурки згідно з нормами ДБН; стягнення на користь управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради коштів за виготовлення висновку про причини появи тріщин від 17.07.2017 ПП "Експертоцінка" в сумі 7 700,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

Управління та Об'єднання звернулися до господарського суду з позовною заявою про зобов'язання Підприємця усунути недоліки капітального ремонту торцевих фасадів житлового будинку за адресою: вул. Лисенка, 6, м. Тернопіль, шляхом виконання робіт з нанесення декоративної штукатурки згідно з нормами ДБН та стягнення на користь Управління коштів за виготовлення ПП "Експертоцінка" висновку від 17.07.2017 про причини появи тріщин у сумі 7 700,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду від 08.07.2015 № 642 в частині обов'язку усунути недоліки виконаних ним робіт за вказаним договором, а також понесенням Управлінням витрат у сумі 7700,00 грн за виготовлення ПП "Експертоцінка" висновку від 17.07.2017 про причини появи тріщин.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 позовні вимоги задоволено. Зобов'язано Підприємця усунути недоліки капітального ремонту торцевих фасадів житлового будинку за адресою: вул. Лисенка, 6, м. Тернопіль, шляхом виконання робіт з нанесення декоративної штукатурки згідно з нормами ДБН. Стягнуто з Підприємця на користь Управління 7700,00 грн вартості виготовлення висновку про причини появи тріщин від 17.07.2017 ПП "Експертоцінка" та 3362,00 грн сплаченого судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що роботи з капітального ремонту торцевих фасадів житлового будинку за адресою: вул. Лисенка, 6, м. Тернопіль були здійснені із недоліками, упродовж гарантійного терміну в добровільному порядку обов'язку щодо усунення недоліків у виконаних Підприємцем роботах з утеплення фасаду не здійснено, що є підставою для задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Підприємець звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення у справі. Водночас в апеляційній скарзі Підприємець просив поновити строк на апеляційне оскарження, зазначаючи про те, що він не був присутній при розгляді справи в суді першої інстанції, а ухвали, які були надіслані на адресу Підприємця, поверталися на адресу суду без вручення із відміткою "за закінченням терміну зберігання". Про існування рішення суду першої інстанції від 28.03.2018 Підприємець дізнався з постанови про накладення штрафу, та отримав текст оскаржуваного рішення 09.08.2018.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 суд визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними та залишив без руху апеляційну скаргу Підприємця на рішення господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 з наданням строку для усунення недоліків.

24.09.2018 на виконання вимог ухвали Підприємцем було повторно подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що Підприємець у період з 10.04.2018 по 30.04.2018 перебував у відрядженні, при цьому зазначає, що відділенням поштового зв'язку на порушення пункту 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (270-2009-п) , лист, який був надісланий на адресу Підприємця, зберігався у відділенні менше одного місяця, що стало причиною неотримання ним рекомендованого листа із рішенням суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2018 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємця на рішення господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 на підставі статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). При цьому суд дійшов висновку, що Підприємець не довів, що пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду від 28.03.2018 більше ніж на п'ять місяців зумовлений особливими та непереборними обставинами, а не стався внаслідок власної бездіяльності та неналагодження процедури своєчасного отримання ним як суб'єктом підприємництва поштової кореспонденції за адресою його місця реєстрації.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 28.09.2018, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу у справі та направити справу для продовження розгляду до Західного апеляційного господарського суду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- Підприємець не був присутній у судовому засіданні при розгляді справи та винесення рішення у справі, про його наявність дізнався лише 02.08.2018 із постанови про накладення штрафу, а копію судового рішення отримав 09.08.2018. Водночас з апеляційною скаргою звернувся в межах двадцятиденного терміну від дати отримання повного тексту рішення суду, а відтак строк на звернення з апеляційною скаргою ним був пропущений з поважних причин;

- рішення господарського суду Тернопільської області було надіслано скаржнику 04.04.2018, водночас рекомендований лист повернувся без вручення на адресу суду 29.04.2018, в той час як Підприємець у період з 10.04.2018 по 30.04.2018 перебував на навчанні і не міг отримати зазначене відправлення;

- відділенням поштового зв'язку на порушення пункту 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (270-2009-п) , поштовий переказ, надісланий на адресу Підприємця, зберігався менше одного місяця, що позбавило його можливості отримати копію оскаржуваного рішення після повернення з навчання;

- на порушення приписів статті 256 ГПК України суд, встановивши дату отримання підприємцем копії оскаржуваного рішення, неправомірно відмовив у клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку, чим також порушив приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому скаржник посилається на висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 295/5011/15ц.

Об'єднання подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки ухвала не може бути скасована лише з формальних міркувань.

Розгляд касаційної скарги Підприємця здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Згідно з приписами частин третьої та четвертої статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржуване рішення ухвалене місцевим господарським судом 28.03.2018, повний текст рішення складено 03.04.2018.

З апеляційною скаргою на рішення господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 зі справи № 921/6/18 Підприємець звернувся 31.08.2018, тобто майже через п'ять місяців з дня закінчення строку на апеляційне оскарження наведеного судового акта.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений судом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в клопотанні про поновлення процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою Підприємець зазначав про те, що копію оскаржуваного рішення він не отримував і в судовому засіданні при його винесенні присутній не був.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що ухвали про відкриття провадження у справі від 19.01.2018, ухвали про відкладення підготовчого засідання від 15.02.2018 та від 01.03.2018, про закриття підготовчого засідання від 15.03.2018 та рішення суду від 28.03.2018 місцевого господарського суду були надіслані на адресу Підприємця, а саме: вул. Галицька, 39/3, м. Тернопіль, 46000. Вказана адреса згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.01.2018 зазначена як адреса Підприємця. В матеріалах справи відсутні докази зміни адреси Підприємця станом на дату прийняття рішення суду.

З огляду на зазначені обставини та керуючись частиною третьою статті 260 ГПК України, суд апеляційної інстанції визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними і ухвалою від 05.09.2018 залишив апеляційну скаргу Підприємця без руху, встановивши при цьому скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, надіслану на адресу, зазначену ним в апеляційній скарзі, а саме : вул. Галицька 39/3, м. Тернопіль, та 21.09.2018 Підприємець повторно звернувся з клопотанням про поновлення процесуального строку з наведенням причин пропуску строку на апеляційне оскарження. В клопотанні скаржник посилався на те, що він не міг отримати копію оскаржуваного рішення, оскільки перебував на навчанні, а поштове відправлення зберігалось у поштовому відділенні менше одного місяця.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до усталеної практики Суду право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 № 23436/03).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 вказаної Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (Рішення у справі "Рябих проти Росії").

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (270-2009-п) , у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Апеляційним судом встановлено, що Підприємець ухвали про відкриття провадження у справі від 19.01.2018, ухвали про відкладення підготовчого засідання від 15.02.2018 та від 01.03.2018, про закриття підготовчого засідання від 15.03.2018 та рішення місцевого господарського суду від 28.03.2018 надіслані на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а в подальшому і в апеляційній скарзі Підприємця, не отримував, і вони повертались на адресу суду із зазначенням "за закінченням терміну зберігання".

Відтак неодноразове неотримання поштової кореспонденції (з січня по квітень) було зумовлене не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Сам лише факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка поверталася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною для пропуску процесуального строку майже на п'ять місяців.

Судом апеляційної інстанції було правомірно зазначено, що посилання скаржника на відсутність його за місцем проживання в період надсилання йому копії рішення суду першої інстанції від 28.03.2018 не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення, оскільки зазначені обставини залежали від волевиявлення самого Підприємця та на нього як на суб'єкта підприємницької діяльності покладається організація належного отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною ним господарською діяльністю; така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17.

Оцінюючи постановлену апеляційним судом ухвалу про відмову у відновленні строку на апеляційне оскарження, Суд погоджується з висновками апеляційного суду та зазначає, що: доводи скаржника про поважність пропуску ним строку на апеляційне оскарження понад п'ять місяців в даному випадку не можуть бути правовою підставою для втручання у принцип правової визначеності; висновки апеляційного суду зроблено з врахуванням балансу приватного та публічного інтересу у забезпеченні правосуддя; неналежне використання своїх прав однією із сторін не може бути перешкодою у виконанні судового рішення на користь другої сторони, оскільки виконавче провадження є частиною судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі 911/4151/16, в якій зазначено, що Суд не вбачає втручання апеляційного суду у принцип правової визначеності, як складову частину верховенства права, ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити зацікавленим особам право на використання наявних засобів правового захисту, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

Посилання скаржника на доводи у справі "Надточій проти України" не беруться судом до уваги, оскільки у зазначеній справі особа була позбавлена можливості представляти свої інтереси в адміністративному спорі з підстав перебування в місцях позбавлення волі, а у справі, яка переглядається, відповідач як суб'єкт підприємницької діяльності за власним волевиявленням не вчинив належних дій щодо своєчасного отримання поштової кореспонденції за адресою внесеного до державного реєстру його місцезнаходження, що є його обов'язком як підприємця.

Доводи скаржника про те, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції та безумовною підставою для скасування судового рішення з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 295/5011/15ц, Суд вважає необґрунтованими з огляду на різні фактичні обставини, встановлені судами в цих справах.

Так, у справі № 295/5011/15ц Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 зазначив, зокрема, що судом не було враховано приписи процесуального законодавства, оскільки він розглянув справу за відсутності учасника справи та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, при цьому розгляд справи суд першої інстанції не відклав, а причини неявки учасників справи в судове засідання не з'ясував чим порушив право на участь у судовому розгляді. Однак у справі, що розглядається, апеляційним господарським судом було встановлено, що підготовче засідання двічі відкладалося ухвалами від 15.02.2018 та від 01.03.2018 і зазначені ухвали були направлені Підприємцю за належною адресою, а відтак судом були вчинені необхідні процесуальні дії для належного повідомлення учасника судового процесу.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що скаржник допустив пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок власної бездіяльності та неналагодження процедури своєчасного отримання ним як суб'єктом підприємницької діяльності поштової кореспонденції за адресою його місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що постановлена з додержанням норм процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.