640/7046/19 Про визнання незаконною та скасування постанови Головного управління Держпраці про накладення штрафу - 10.10.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (головуючий суддя:Пилипенко О.Є., судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.) у справі №640/7046/19 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миколи Лебедєва 4/39 А" до Головного управління Держпраці у Київській області, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

22 квітня 2019 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миколи Лебедєва 4/39-А" (далі позивач або ОСББ "Миколи Лебедєва 4/39-А" ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову за №КВ517/1521/АВ/ТД/ФС-225 від 22 березня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 1 377 090 грн.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію оскаржуваної постанови від 22 березня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 1377 090,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСББ "Миколи Лебедєва 4/39-А" у вказаній заяві не доведено обставини, які б вказували, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся стане неможливим, матеріали справи не мітять очевидних доказів щодо стягнення з позивача штрафу відповідно до постанови КВ 517/1521/АВ/ТД/ФС-225 від 22 березня 2019 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСББ "Миколи Лебедєва 4/39 А" - задоволено:

- ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасовано;

- заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миколи Лебедєва 4/39 А" про забезпечення позову задоволено;

- зупинено дію постанови заступника начальника Головного управління Держпраці у Київській області Стахівського С.М. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22 березня 2019 року КВ 517/1521/АВ/ТД/ФС-225 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/7046/19.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не дивлячись на оскарження постанови про накладення штрафу, відповідач вчинив дії щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, що, в свою чергу, свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

11 липня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держпраці у Київській області, в якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року та залишити в силі ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року. Касаційна скарга обґрунтована тим, що на момент звернення з заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції в матеріалах справи були відсутні відомості щодо звернення відповідача до органів виконавчої служби з приводу відкриття виконавчого провадження, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність на момент звернення з цією заявою доказів загрози завдання позивачеві шкоди або збитків внаслідок звернення стягнення на її активи. Вважає, що судом апеляційної інстанції не було належним чином перевірено наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

06 вересня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, який обґрунтований тим, що ОСББ "Миколи Лебедєва 4/39-А" жодних пасивних доходів та залишків не має, що підтверджується кошторисом, до того ж є неприбутковою організацією та не здійснює ніякої господарської діяльності. Звертає увагу, що майже всі кошти позивача - це кошти отримані у якості внесків від співвласників будинку, які мають чітку ціль - утримання будинку та прибудинкової території за адресою - АДРЕСА_1 . Крім цього зазначає, що сума 1 377 090 грн є дуже значною для такої організації, і так як грошей у такому розмірі немає, то це призведе до арешту рахунків та майна, заблокує здійснення ОСББ своїх функцій та призведе до виникнення заборгованості перед підприємствами, що надають комунальні послуги будинку, та порушить його належне функціонування, роботу ліфтів, освітлення та водопостачання.

12 вересня 2019 року справа № 640/7046/19 надійшла на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України (2747-15) ).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509 (509-2013-п) (надалі - Порядок № 509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України (322-08) )). Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі заяви відповідача про примусове виконання оскаржуваної постанови №КВ517/1521/АВ/ТД/ФС-255 від 22 березня 2019 року, 10 травня 2019 року головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещенко Іриною Ігорівною було відкрито виконавче провадження ВП № 59077554 про стягнення з позивача на користь держави штрафу в розмірі 1 377 090,00 грн.

Крім того, відповідно до наданих позивачем додаткових доказів до суду апеляційної інстанції, постановами від 16 травня 2019 року та 10 травня 2019 року головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещенко Іриною Ігорівною було накладено арешт на кошти боржника та майно.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Отже відповідач вчинив дії щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, що, в свою чергу, свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що застосування заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися на вірогідності вчинення відповідачем дій, спрямованих на примусове виконання оскаржуваної постанови, оскільки відповідно до вимог Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби, а отже такі дії відповідача в силу вимог нормативно-правового акту були очевидні і при зверненні позивача з заявою до суду першої інстанції.

Крім цього, згідно із п.2.2. та 2.3 Статуту ОСББ "Миколи Лебедєва 4/39-А" об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між засновниками (співзасновниками), працівниками, членами органів управління (за винятком оплати їх праці, нарахування єдиного соціального внеску.

Доходи об`єднання використовуються виключно для фінансування видатків на його утримання та реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених цим Статутом.

Враховуючи, що ОСББ "Миколи Лебедєва 4/39-А" є неприбутковою організацією, доходи якого використовуються виключно для фінансування видатків на його утримання та реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених Статутом, накладення арешту на його рахунки призведе до виникнення заборгованості перед підприємствами, які надають комунальні послуги мешканцям будинку, що в свою чергу значно ускладнить поновлення оспорюваних прав позивача.

Отже, суд приходить до висновки, що заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову.