Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою Малого підприємства "Інтермережа" (далі - МП) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі - ДПІ), Відділення Державного казначейства у Дніпровському районі міста Києва (далі - ВДК) про визнання неправомірною дати, зобов'язання вчинити дії, визнання дій протиправними та стягнення 5000,00 грн. за моральну шкоду, встановила:

У травні 2006 року МП звернулося до суду із зазначеним позовом до ДПІ та ВДК.

Господарський суд міста Києва ухвалою 12 травня 2006 року відкрив провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року, провадження у справі зупинено до набрання законної сили судового рішення в іншій адміністративній справі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 жовтня 2007 року касаційну скаргу МП на рішення судів першої та апеляційної інстанцій повернув позивачу разом із доданими до скарги матеріалами, мотивуючи це тим, що скаргу подано після закінчення строку касаційного оскарження, а заяву про його поновлення позивач не подав.

У скарзі МП порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної вище ухвали Вищого адміністративного суду України і направлення справи на розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування скарги позивач послався на порушення норм процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) та додав постанову Верховного Суду України від 4 липня 2006 року, в якій по-іншому застосовано вказану норму права.

Скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Повертаючи касаційну скаргу МП, суд касаційної інстанції послався на те, що її подано після закінчення установленого законом строку та без заяви про його поновлення.

Проте із цим висновком суду погодитися не можна з нижченаведених підстав.

Згідно з частиною другою статті 212 КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

У частині першій статті 103 цього Кодексу зазначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з викладених положень процесуального закону останнім днем касаційного оскарження рішення апеляційного суду у справі, що розглядається, слід вважати 12 жовтня 2006 року.

Відповідно до частини дев'ятої статті 103 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовну заяву, скаргу, інші документи чи матеріали або грошові кошти було здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку.

МП здало касаційну скаргу на пошту для відправлення до Вищого адміністративного суду України 12 жовтня 2006 року, що підтверджено відповідним штемпелем на поштовому конверті.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про те, що позивач пропустив строк касаційного оскарження, є помилковим.

З урахуванням викладеного ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2007 року підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню на розгляд до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 241- 243 КАС України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Малого підприємства "Інтермережа" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2007 року скасувати, справу направити до цього ж суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 КАС України.