825/1774/16 Про закінчення виконавчого провадження - 10.10.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (головуючий суддя Д`яков В. І., судді: Лобан Д. В., Скалозуб Ю. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року (головуючий суддя Парінов А. Б., судді: Грибан І. О., Губська О. А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року № 1270/12 "Москаленко та інші проти України", винесеного відносно ОСОБА_1 (ВП №39414573), в частині виплати пені за несвоєчасне виконання рішення

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка Сергія Володимировича від 21 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № 39414573 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013 року "Москаленко та інші проти України";

- зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходів щодо виконання пункту б) резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року № 1270/12 "Москаленко та інші проти України", стосовно виплати ОСОБА_1 пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини, в частині несвоєчасного виконання рішення національного суду - постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на примусовому виконанні знаходилось рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 "Москаленко та інші проти України", яке прийнято, в тому числі, за заявою-зверненням позивачки. 01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С. В. від 21 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження №39414573, у зв`язку з повним виконанням рішення Європейського суду з прав людини. Вказану постанову позивач вважає протиправною, посилаючись на те, що рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 "Москаленко та інші проти України" виконано щодо неї не в повному обсязі, оскільки не сплачено пеню за несвоєчасне виконання рішення національного суду - постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року № 1270/12 "Москаленко та інші проти України", відносно ОСОБА_1 (ВП №39414573) в частині виплати пені за несвоєчасне виконання рішення суду. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка Сергія Володимировича від 21 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження №39414573 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013 року "Москаленко та інші проти України". Зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходів щодо виконання пункту б) резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року № 1270/12 "Москаленко та інші проти України", стосовно виплати ОСОБА_1 пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини, в частині несвоєчасного виконання рішення національного суду - постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач при проведенні виконавчих дій щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 "Москаленко та інші проти України", діяв не у межах та не у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , що призвело до фактичного невиконання в повному обсязі рішення суду, винесеного відносно ОСОБА_1 .

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанції при розгляді справи не взято до уваги, що як рішенням Європейського суду з прав людини, яке підлягає виконанню так і Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) передбачено виконання рішення національного суду протягом трьох місяців з моменту набуття Рішенням Європейського суду з прав людини статусу остаточного (18 липня 2013 року). Зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку нараховується простий відсоток (simple interests) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Пункт "б" рішення Європейського суду з прав людини яке підлягає виконанню застосовується тільки в разі порушення тримісячного терміну і тільки до суми відшкодування визначеної Європейським судом з прав людини (2000 євро) та суми заборгованості нарахованої та не виплаченої згідно рішення національного суду до кінця цього тримісячного строку.

Скаржник зазначає, що про можливість нарахування пені на інші суми у рішенні Європейського суду з прав людини та в Законі України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) не йдеться, як не передбачено і перерахунок та виплату пенсії згідно рішення національного суду наперед.

Касатор зазначає, що подальше виконання рішення національного суду повинно бути організоване саме державним виконавцем того відділу державної виконавчої служби на виконанні у якому останнє перебуває.

На думку скаржника, відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Скаржник заявив клопотання про розгляд справи за його участі.

Позиція інших учасників справи.

Від позивачки до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивачка просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Позивачка заявила клопотання про розгляд справи за її участі.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/22452/18 (адміністративна справа № 825/1774/16) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 518/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

У судове засідання 10 жовтня 2019 року сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно приписів частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) перегляду ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; 4) перегляду рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Москаленко та інші проти України", у своєму рішенні від 18 липня 2013 року постановив:

а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Одним із рішень національних судів, яке мало бути виконано Україною, відповідно до вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є прийнята на користь ОСОБА_1 постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року. Вказаною постановою суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1, з урахуванням грошового забезпечення, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за останньою штатною посадою на час звільнення, з урахуванням доплати за вислугу 20 і більше років на посадах слідчих, відповідно до передбаченої п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 1592 від 31 грудня 1996 року (1592-96-п) , починаючи з 27 березня 2010 року, за виключенням вже здійснених виплат.

16 серпня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 39414573) по виконанню вищезазначеного рішення Європейського суду на користь позивачки.

Так, на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 "Москаленко та інші проти України" позивачу були здійснені наступні виплати:

- платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4536 від 07 листопада 2013 року перераховано кошти у розмірі 21608,28 грн (еквівалент 2000 євро), як виплати справедливої сатисфакції;

- платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 953 від 20 червня 2014 року перераховані кошти, як заборгованість за рішенням національного суду, у розмірі 39898,34 грн (виплата заборгованості по пенсії за період з 27 березня 2010 року по 31 грудня 2011 року) та платіжним дорученням Міністерства юстиції України №981 від 20 червня 2014 року позивачці перераховано кошти у розмірі 35545,15 грн (виплата заборгованості по пенсії за період з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2013 року);

- платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 7082 від 01 жовтня 2014 року позивачці перераховані кошти у розмірі 1842,52 грн, як пеня за несвоєчасне виконання рішення суду (за несвоєчасну виплату сатисфакції та за несвоєчасну виплату належних сум пенсії в розмірі 39898,34 грн та 35545,15 грн);

- платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2015 року № 2539 позивачу перераховано заборгованість в сумі 32346,05 грн (виплата заборгованості по пенсії за період з 01 листопада 2013 року по 30 вересня 2015 року);

- платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 17 червня 2016 року № 4285 позивачу перераховано заборгованість в сумі 9844,45 грн (виплата заборгованості по пенсії за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року);

- 06 серпня 2016 року Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області була здійснена виплата заборгованості з пенсії позивача за період з травня 2016 року по серпень 2016 року в розмірі 4668,98 грн та почала здійснюватися виплата пенсії в установленому законом розмірі.

08 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця з клопотанням нарахувати та здійснити їй виплату пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду - "простого відсотку (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти", стосовно сум пенсії, які були виплачені починаючи з жовтня 2015 року, на виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011року.

Листом від 20 вересня 2016 року вих. №К- 22941/20.1/23 позивачці відмовлено в задоволенні її клопотанні, посилаючись на те, що пеня має застосовуватись лише до справедливої сатисфакції.

01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала постанову від 21 вересня 2016 року відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 39414573.

Позивачка вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, тому звернулась до суду за захистом своїх прав.

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- (редакція від 16 жовтня 2012 року) рішення (остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ) є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

При цьому, за визначенням, наданим в абзаці дев`ятому частини першої статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", під виконанням Рішення ЄСПЛ розуміється виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру.

Статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV встановлено, що під Рішенням у цьому законі мається на увазі: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Відповідно до статей 2 та 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" відшкодування - це сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь стягувача.

У відповідності до частин 1- 4 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.

Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження на підставі статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів (частина шоста статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон №606-XIV (606-14) ) (чинного станом на момент прийняття відповідачем спірної постанови, в редакції від 17 травня 2016 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) .

Згідно положень статті 11 вказаного Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною першою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 "Москаленко та інші проти України" стосовно ОСОБА_1 фактично виконано. В частині виконання рішення національного суду, прийнятого на її користь, воно було виконано 06 серпня 2016 року, про, що позивачка повідомила відповідача листом від 08 вересня 2016 року.

Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Справедлива сатисфакція - форма відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій стороні внаслідок правопорушення.

Суд, приймаючи рішення про розмір справедливої сатисфакції, виходить з основних фактів справи, а також має право самостійно встановлювати розмір сатисфакції. Сатисфакція виражається не тільки грошовим відшкодуванням, а також у формі визнання провини, завіренні постраждалих у неприпустимості вчинення подібного надалі, вибачення, покарання винних, особливих почестей постраждалій стороні, а також у інших формах морального задоволення потерпілої сторони.

У цій справі обов`язок держави виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 2000 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням Європейського суду з прав людини порушення.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" у разі порушення тримісячного строку на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.

Згідно з пунктом (б) резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 "Москаленко та інші проти України" зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховується простий відсоток (simple interests) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Під відшкодуванням, в розумінні Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) розуміють суму справедливої сатисфакції, яка визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь стягувача.

Відповідно до матеріалів справи, затримка платежу справедливої сатисфакції становила 34 дня. Позивачкою не заперечується факт виплати їй суми простої пені на визначену Європейським судом з прав людини суму справедливої сатисфакції.

Виходячи з аналізу законодавства, колегія суддів зазначає, що пеня вказана у резолютивній частині рішення суду застосовується лише до справедливої сатисфакції, присудженої Європейським судом і не застосовується до будь-яких інших сум, що мають бути стягнені внаслідок невиконання національних судових рішень.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду справа №820/3181/16 (№К/9901/12021/18).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності нарахування та виплати відповідачем пені за несвоєчасне виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року, оскільки національним законодавством передбачено відповідну санкцію лише за несвоєчасне виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України необхідно задовольнити, скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року і прийняти нову про відмову у задоволенні повних вимог.