826/20378/16 Про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - 10.10.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року (судді Степанюк А.Г., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - публічне акціонерне товариства "Комерційний банк "Надра" про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач) про скасування постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 52678285 від 18 жовтня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з порушення приписів статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки виконавчий напис нотаріуса № 330 від 18 березня 2014 року втратив чинність 18 березня 2015 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 52678285 від 18 жовтня 2016 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, виходив з того, що закінчення строку дії виконавчого напису нотаріуса № 330 від 18 березня 2014 року унеможливлює відкриття виконавчого провадження з його виконання не зважаючи на попереднє його пред`явлення до виконання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність прийняття спірної постанови з посиланням на те, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касатор вказує на пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Зазначає, що у виконавчому документі не вказано про стягнення грошової суми заборгованості в розмірі 1 847 168,17 грн.

При цьому, скаржник вказував на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2017 року, якою скасовано постанову виконавчої служби від 27 листопада 2015 року про накладення арешту на все майно боржника у виконавчому провадженні №49047819 від 24 грудня 2015 року за виконавчим написом нотаріуса № 330 від 18 березня 2014 року.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 09 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року.

15 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Шарапа В.М., (судді) Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Сторони не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що постановою головного державного виконавця Подільського РВ ДВС Бабенко О.О. від 18 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52678285 з виконання виконавчого напису від 18 березня 2014 року №330, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Загальна сума заборгованості, яку необхідно перерахувати на рахунок в ПАТ "КБ "Надра", складає 1 874 168,17 грн. Строк пред`явлення виконавчого напису до виконання визначено протягом 1 року.

Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) (який діяв на час спірних правовідносин; далі - Закон № 606-XIV (606-14) ).

Частиною другою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, у тому числі, такі виконавчі документи виконавчі написи нотаріусів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За змістом частини першої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" визначено строки пред`явлення виконавчих документів до виконання.

Відповідно до частини першої вказаної статті виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 91 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року № 3425-XII виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Частиною другою вказаної статті визначено, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника,- з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" наведено випадки, за яких виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі.

Зокрема, виконавчий документ повертається, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пункт 9 частини першої статті 47 Закону "Про виконавче провадження").

Частиною п`ятою статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Аналогічні за своїм змістом положення містяться у частинах 4, 5 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 727/1256/16-ц), аналізуючи положення статей 22, 23, 47 Закону "Про виконавче провадження", дійшла висновку, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Тобто, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення, і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції виконавче провадження №42947507 з виконання виконавчого напису від 18 березня 2014 року №330 було відкрито 14 квітня 2014 року (а.с. 92).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції від 16 жовтня 2014 року ВП №42947507 виконавчий документ було повернуто у зв`язку з забороною звернення стягнення на майно Позивача в силу приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (а.с. 93).

Отже, за правилами статті 23 Закону річний строк пред`явлення виконавчого напису до виконання повинен був обраховуватися з 17.10.2014 року та, відповідно, завершуватися 17.10.2015 року.

Вдруге на підставі заяви від 16.10.2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві виконавче провадження №49047819 з виконання виконавчого напису від 18.03.2014 року №330 було відкрито 20.10.2015 року (а.с. 95). Разом з тим, постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 24.12.2015 року ВП №49047819 виконавчий документ було повернуто у зв`язку з забороною звернення стягнення на майно Позивача в силу приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) та відсутністю іншого майна у боржника, на яке можна звернути стягнення (а.с. 96).

Як зазначено вище, норма статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" вказує на те, що в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Тобто, за правилами статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" річний строк пред`явлення виконавчого напису до виконання повинен був обраховуватися з 25 грудня 2015 року та, відповідно, завершуватися 25 грудня 2016 року.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновкому суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не закінчився.

Тому, постанова суб`єкта владних повноважень від 18 жовтня 2016 року прийнята в межах повноважень та у спосіб передбачений законом.

Отже, доводи заявника касаційної скарги щодо пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання ґрунтуються на помилковому тлумаченні статей 22, 23 Закону України "Про виконавче провадження" .

Посилання скаржника на те, що у виконавчому документі не вказано про стягнення грошової суми заборгованості в розмірі 1 847 168,17 грн. спростовуються виконавчим написом нотаріуса від 18 березня 2014 року, в якому зазначено загальну суму заборгованості у розмірі 1874168,17 грн.

Крім того, Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії-1 (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29)

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги позивача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.