826/11070/15 Про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у застосуванні податкового компромісу - 10.10.2019 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у застосуванні податкового компромісу від 29.04.2015 р. № 4336/10/26-52-15-03-20, а також зобов`язати відповідача прийняти нове рішення про застосування податкового компромісу відповідно до приписів чинного законодавства.

Обґрунтовуючи позов вказав, що він подав законну заяву про застосування до нього податкового компромісу, яка ДПІ була відхилена в порушення вимог Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 позов задоволено частково. Зокрема суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог, з чим погодився суд апеляційної інстанції, вирішив визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ про відмову у застосуванні податкового компромісу від 29.04.2015 № 4336/10/26-52-15-03-20 та зобов`язати ДПІ розглянути питання щодо застосування процедури податкового компромісу згідно заяви ТОВ "БМБ Компаунд" від 16.04.2015 р. № 44-0415. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Задовольняючи позов суди попередніх виходили з того, що відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме реквізити відсутні в уточнюючій декларації позивача, що стало підставою для відмови у розгляді заяви про намір досягнення податкового компромісу, яка у відповідності до вимог ПК України (2755-17) складається у довільній формі. Натомість, подана позивачем заява про намір досягнення податкового компромісу від 16.04.2015 містить мотиви подання уточнюючого розрахунку, що спростовує висновки відповідача.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та відмовити в задоволені позову. Вказується на те, що подана позивачем разом із заявою про застосування податкового компромісу уточнююча податкова декларація складена із порушенням ПК України (2755-17) , а тому відмова у прийнятті податкового компромісу є законною та не підлягає задоволенню.

Відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 16.04.2015 Товариство подало до ДПІ заяву №44-04/15 від 14.04.2015 про намір щодо застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 07.08.2013 №0002201640, виданому на підставі акта перевірки №59/16-10/30406297 від 22.07.2013 щодо порушення законодавства з ПДВ на загальну суму 559065,00 грн., з яких: сума грошового зобов`язання за основним платежем - 399376,00 грн., за штрафними санкціями - 159689,00 грн.

Також у своїй заяві позивач зазначав про зняття витрат по прибутку та додав до заяви уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток та опис господарських операцій щодо яких було здійснено уточнення показників.

ДПІ було прийнято рішення від 29.04.2015 №4336/10/26-52-15-03-20 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податку на прибуток, посилаючись на те, що уточнююча декларація була складена з порушенням норм п.48.3 ст.48 розділу ІІ ПК України (2755-17) та з порушенням норм п.49.2 ст.49 та п.20.1 ст.50 розділу ІІ ПК України (2755-17) .

Суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій про незаконність зазначеного рішення правильним, та таким, що зроблені на підставі повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена з дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), а відтак таке судове рішення є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Так, висловлюючись на незаконності вказаного рішення відповідача, яким відмовлено в застосуванні податкового компромісу, суди попередніх інстанцій виходили із загальних приписів ПК України (2755-17) щодо наявності права платника отримати такий компроміс. При цьому суди зазначили, що відмовляючи в застосуванні податкового компромісу, податковий орган не зазначив які конкретно недоліки містяться в уточненій податковій декларації, визначені ПК України (2755-17) .

Особливості уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу врегульовано підрозділом 9-2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України (2755-17) .

Так згідно з пунктом 1 цього підрозділу податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7 підрозділу 9-2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України (2755-17) процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов`язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов`язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов`язання вважається неузгодженим.

Процедура податкового компромісу щодо розміру та строків сплати заниженого податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, встановлена цим підрозділом, поширюється також на випадки, коли у платника податків незалежно від процедури податкового компромісу за рішенням контролюючого органу розпочата документальна перевірка або складено акт за наслідками такої перевірки. У таких випадках платник податків має право подати до контролюючого органу, який призначив документальну перевірку або склав акт за результатами такої перевірки, відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань до податкових декларацій за звітні податкові періоди в порядку, визначеному пунктом 1 цього підрозділу.

Отже процедура податкового компромісу поширюється на:

1) випадки добровільного декларування платником податків занижених податкових зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток у відповідних податкових звітних періодах до 1 квітня 2014 року (пункт 1 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу);

2) випадки добровільного декларування платником податків занижених податкових зобов`язань у разі, коли у платника податків незалежно від процедури податкового компромісу за рішенням контролюючого органу розпочата документальна перевірка або складено акт за наслідками такої перевірки (пункт 7 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу);

3) випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ не узгоджені відповідно до норм Кодексу (пункт 7 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу);

4) неузгоджені суми податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура адміністративного оскарження (пункт 7 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу);

5) неузгоджені суми податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового оскарження (пункт 7 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Згідно з частинами першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення наведених норм, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність обґрунтованої та законної відмови щодо застосування податкового компромісу, а тому правильно прийшли до висновку щодо скасування спірного рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суди не допустили порушення норм процесуального права, правильно встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для відмови в задоволенні касаційної скарги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу		Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову	Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2015 (суддя - Іщука І.О.)
на ухвалу	Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 (колегія суддів: Собків Я.М., Борисюк Л.П., Петрик І.Й.)
у справі	№ 826/11070/15
за позовом	Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд"
до	Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про	визнання протиправним та скасування рішення про відмову у застосуванні податкового компромісу,