Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Чумака Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Звариха С.М.,

Головного управління Держгеокадастру

у Львівській області - не з'явився

фізичної особи-підприємця

Чабан Олександри Василівни

та фізичної особи-підприємця

Клецко Євгенії Євгеніївни - Котягіна А.С.,

Городоцької районної

Державної адміністрації - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 (головуючий - Якімець Г.Г., судді - Бойко С.М., Бонк Т.Б.)

та на рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2017

(суддя - Крупник Р.В.)

у справі за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

до Фізичної особи-підприємця Чабан Олександри Василівни, Фізичної особи-підприємця Клецко Євгенії Євгеніївни, Городоцької районної державної адміністрації,

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.11.2004, зобов'язання повернути земельну ділянку

20.04.2017 Керівник Городоцької місцевої прокуратури Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) до Фізичної особи-підприємця Чабан Олександри Василівни (далі - ФОП Чабан О.В.), Фізичної особи-підприємця Клецко Євгенії Євгенівни (далі - ФОП Клецко Є.Є.) та Городоцької районної державної адміністрації (далі - Городоцької РДА) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.11.2004 та зобов'язання ФОП Чабан О.В. та ФОП Клецко Є.Є. повернути земельні ділянки, розташовані на території Завидовицької сільської ради (за межами населеного пункту), до земель державної власності в особі ГУ Держгеокадастру у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки суперечить приписам чинного законодавства, зокрема статті 13 Закону України "Про оцінку земель" та статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки при його укладенні не проводилась нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, яка є основною для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що доводи прокурора про невідповідність оскаржуваного договору оренди землі вимогам законодавства України є обгрунтованими. Поряд з тим суд взяв до уваги заяву відповідачів ФОП Чабан О.В. і ФОП Клецко Є.Є. про застосування наслідків спливу позовної давності та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 06.11.2017 Заступник прокурора Львівської області подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального (ст. 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) та процесуального права (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в редакції, чинній до 15.12.2017), просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги Заступник прокурора Львівської області вказує на те, що:

- прокурор у даній справі не є самостійним позивачем, а виступає в інтересах ГУ Держгеокадастру у Львівській області, яке не було стороною оспорюваного договору оренди, однак на даний час є розпорядником орендованих за договором земельних ділянок, а тому строк позовної давності необхідно рахувати з моменту, коли саме ГУ Держгеокадастру у Львівській області довідалось або могло довідатись про порушення прав;

- суд помилково застосував положення закону щодо правонаступництва наймодавця до публічних правовідносин, якими врегульовано право державних органів на розпорядження окремими категоріями земель, ототожнивши такі з обов'язком знати про порушення прав держави.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому представником відповідачів ФОП Чабан О.В. і ФОП Клецко Є.Є. адвокатом Думич Н.Б. зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про подання прокурором позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки після спливу позовної давності, у зв'язку з чим і дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні такого позову за наявності заяви відповідачів про застосування позовної давності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 301 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

У справі встановлено, що на підставі розпорядження голови Городоцької РДА від 18.11.2004 № 774 23.11.2004 між Городоцькою РДА (орендодавець) і ФОП Чабан О.В., ФОП Клецко Є.Є. (орендарі) укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець надає, а орендарі приймають для створення рибного господарства у довгострокове, платне користування земельну ділянку площею 94 га, в тому числі 91,7 га - за рахунок земель постійного користування ТОВ фірми "Галич ЛТД" і 2,3 га - земель запасу, розташованих за межами населених пунктів на території Завидовицької сільської ради Городоцького району. Договір укладено терміном на 49 років, з 23.11.2004 по 23.11.2053.

Пунктом 7.3 договору оренди встановлено, що плата за землю перераховується щорічно у вигляді орендної плати у розмірі 2 187,72 грн на розрахунковий рахунок орендодавця. Зміна форми чи розміру орендної плати, як однієї з істотних умов договору, оформлюється шляхом внесення змін та доповнень до договору лише за взаємною згодою сторін.

Суд першої інстанції, установивши, що нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки при укладенні оскаржуваного договору не проводилась, дійшов висновку, що оскаржуваний договір оренди суперечить приписам ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 23, 24 Закону України "Про плату за землю", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції на час укладення оскаржуваного договору) щодо обов'язковості проведення нормативно-грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності для визначення розміру орендної плати.

При цьому суд вважав обгрунтованим посилання відповідачів ФОП Чабан О.В. і ФОП Клецко Є.Є. на сплив позовної давності для звернення прокурора до суду за захистом порушеного права.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Разом із тим ч.ч. 1, 2 ст. 29 ГПК України (в редакції на час звернення прокурора до суду) встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Але при цьому закон не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведених положень закону статей позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14).

Судами встановлено, що на момент укладення оскаржуваного договору оренди земель сільськогосподарського призначення уповноваженим органом держави щодо розпорядження цими землями, оренди, в силу вимог чинної на той час ст. 122 та пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) була Городоцька РДА. Внаслідок змін в чинному законодавстві України до ГУ Держгеокадастру у Львівській області перейшли повноваження Городоцької РДА щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею.

При цьому в спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу не змінює порядок перебігу позовної давності.

Визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів.

Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності в даному спорі слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що про порушення прав держави уповноважений орган держави (Городоцька РДА) знав на момент укладення оскаржуваного договору, оскільки йому про відсутність нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки було відомо з технічної документації на спірну земельну ділянку, яку він затверджував 18.11.2004, а представник цього уповноваженого органу держави підписав оскаржуваний договір та мав його примірник.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що перебіг позовної давності необхідно рахувати з часу, коли саме Городоцька РДА довідалась або могла довідатись про порушення прав держави, а не з моменту, коли ГУ Держгеокадастру у Львівській області (як позивач в особі якого в інтересах держави звернувся прокурор) довідалось про порушення прав.

Суди попередніх інстанції дійшли також правильного висновку, що для держави в особі її уповноваженого органу (Городоцької РДА) строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди почав обчислюватися з моменту укладення оскаржуваного договору - 23.11.2004 та закінчився 23.11.2007, а тому наявні підстави для відмови у позові про визнання недійсним цього договору у зв'язку зі спливом строку позовної давності та наявності заяви відповідачів про застосування наслідків такого сливу.

Доцільним є при вирішенні спору у даній справі посилання місцевого господарського суду і апеляційного суду на практику ЕСПЛ щодо принципів "належного урядування" і правової визначеності, відповідно до якої повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері цивільних правовідносин, а ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу (справи "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Гаші проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії"), зважаючи на укладення оскаржуваного договору більш як 12 років тому, безпосередню участь уповноваженого органу держави в укладенні такого договору, а також наявну можливість у такого органу виправити свою помилку та захистити права держави шляхом визначення нормативно-правової оцінки спірної земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору в порядку пункту 7.3 цього договору.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково застосував положення закону щодо правонаступництва до публічних правовідносин з огляду на таке.

Виходячи з положень статей 13 і 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 ЦК України (435-15) , статті 148 ГК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власника земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) , суд

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 30.06.2017 у справі №914/801/17 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Матеріали справи № 914/801/17 повернути до Господарського суду Львівської області.