Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Студенець В.І, Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - 1 - не з'явився

відповідача - 2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Реконбуд"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Дикунська С.Я.)

від 27 вересня 2017 року,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Реконбуд",

до державного підприємства "Сетам", відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів, стягнення 17 610,00 грн

15.05.2017 товариство з обмеженою відповідальністю "Реконбуд" звернулося до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів щодо лотів № 196086, № 196092, оформлених протоколами № 235472, № 235469 від 13.02.2017, а також просив стягнути з ДП "Сетам" на свою користь 17 610,00 грн гарантійних внесків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що електронні торги були проведенні з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016 (z1301-16) , оскільки відповідачем 2 не було внесено до системи всієї інформації про майно (лоти № 196086, № 196092), відповідачем 1 приховано технічний стан майна, а також вказував на невідповідність ринкової вартості лотів і відсутність дійсного звіту про оцінку майна (лоти № 196086, № 196092), що також є порушенням прав позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 позов задоволено, визнано недійсними результати електронних торгів з реалізації арештованого майна за лотами № 196092 (транспортний засіб МАЗ 551605, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову НОМЕР_3), № 196086 (транспортний засіб МАЗ 551605, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, № кузову НОМЕР_4), оформлені протоколами № 235472, № 235469 від 13.02.2017. Стягнуто з ДП "Сетам" на користь ТОВ "Реконбуд" 17 610,00 грн сплачених гарантійних внесків за участь в торгах та 1 600,00 грн судового збору, а також стягнуто з ВПВР Департаменту ДВС МЮУ на користь позивача 1 600,00 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 скасовано та прийнято нове, який у задоволені позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Реконбуд" на користь ДП "Сетам" судовий збір.

17.10.2017 позивач ТОВ "Реконбуд" подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду позивач зазначає порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме п. п. 2, 5 розділу II, п. п. 3, 5, 6 розділу III Порядку реалізації арештованого майна, оскільки при проведенні торгів не було зазначено основних відомостей про лоти, зберігача майна, а також не вказано про об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектацію, тип кузова, трансмісія, наявні дефекти, які мають додатково зазначатись у зв'язку із тим, що продажу підлягали транспортні засоби; п. 1 розділу II Порядку, ч. 6 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", адже проведення електронних торгів відбулось за ціною, визначеною звітами про оцінку майна, які втратили чинність. Також, вказуючи на відсутність в матеріалах справи і в тексті постанови посилань на заяви і клопотання відповідача 1 про долучення додаткових доказів, посилається на порушення судом апеляційної інстанції ст. 101 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), оскільки відповідачем 1 не обґрунтовано неможливість подання додаткових доказів (протоколи № 256902, № 256903 від 10.05.2017 проведення електронних торгів 13.02.2017 за лотами № 196086, № 196092, де переможцем визнано ОСОБА_2) місцевому суду, хоча про наявність таких доказів йому було відомо на момент постановлення судом першої інстанції ухвали про порушення провадження у цій справі. Позивач зазначав і про невідповідність висновків апеляційного суду практиці Європейського суду з прав людини.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 та залишення в силі рішення місцевого суду відповідно до вимог ст. 312 ГПК України, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що спірні електронні торги відбулись 13.02.2017, а звіти про визначення ринкової вартості транспортних засобів були підписані суб'єктом оціночної діяльності 27.05.2016, то на дату проведення цих електронних торгів вказані звіти втратили чинність на підставі ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження". Проте, сам по собі факт реалізації майна за ціною, визначеною звітом, який втратив чинність, та незазначення певних відомостей про лоти не є безумовною підставою для визнання цих торгів недійсними, оскільки підставою для пред'явлення позову про визнання електронних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час їх проведення, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, однак позивач належним чином не довів, що таким порушенням порядку проведення торгів були порушені його права та законні інтереси. Разом з тим, при подачі заявок на участь у торгах позивач був ознайомлений з інформаційним повідомленням про електронні торги щодо вказаних лотів і відсутність зазначених відомостей не перешкодила йому подати заявки на участь, сплатити гарантійні внески та запропонувати відповідну цінову пропозицію під час їх проведення.

Щодо доводів касаційної скарги проте, що позивач не міг здійснити огляд майна, адже не мав відомостей про його зберігача і, що не звертався до відповідача -1 з запитами про надання для огляду цього майна, оскільки останній не є його зберігачем, необхідно зазначити таке.

Пунктом 5 Порядку розділу II визначено, що виконавець призначає зберігача у порядку, встановленому статтею 58 Закону України "Про виконавче провадження", керуючись принципом забезпечення схоронності та цілісності майна.

Зберігачами можуть бути боржник, члени його сім'ї або інші особи, у тому числі організатор - відповідач -1.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, позовної заяви, адвокатського запиту № 3-3/17 про надання документів, який був адресований Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, позивач зазначав, що звертався до зберігача майна для з'ясування дійсної вартості та технічного стану майна, тобто він був обізнаний хто є зберігачем майна, проте відповідно до вимог ст. 34 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) суду не надав належних доказів такого звернення. При цьому, наявність в системі номера телефону зберігача майна давала можливість позивачу уточнити як інформацію про останнього, так і місцезнаходження майна.

Отже, у випадку відсутності відомостей у системі щодо майна, позивач міг знати про можливість існування потенційного ризику щодо цього майна і мав можливість звернутись до зберігача майна і реалізувати своє право на його огляд, однак таким правом належним чином не скористався.

Щодо аргументів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 101 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), оскільки відповідачем-1 не було доведено неможливість подання додаткових доказів до місцевого суду, то слід зазначити таке.

Згідно приписів ст. 101 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем -1 до апеляційної скарги були надані протоколи № 256902, № 256903 від 17.05.2017 проведення електронних торгів від 13.02.2017 за лотами № 196086, № 196092, переможцем яких визнано ОСОБА_2, які відповідачем-1 не надавались до місцевого господарського суду, проте, як вбачається із матеріалів справи, такі докази не були прийняті апеляційним судом і їм не надавалась оцінка, а тому апеляційним судом не було порушено вимог ст. 101 ГПК України (в редакції до 15.12.2017). Крім того, позивач в касаційній скарзі посилається на протоколи № 256902, № 256903 в редакції від 10.05.2017, в той час, як відповідачем-1 були надані апеляційному суду протоколи № 256902, № 256903 від 17.05.2017.

Також недоречним є посилання позивача на рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003, оскільки у справі ЄСПЛ заявник скаржився на те, що його було позбавлено можливості отримати вигоду від продовження строку дії орендного договору з місцевим органом влади, який передбачив таку можливість в цьому договорі. І суд вказав, що заявником можна вважати особу, яка принаймні мала законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і в - цілях ст. 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, в той час як у справі № 910/8052/17 спір виник не з переважного права позивача на продовження договору оренди, а щодо небажання його отримати відповідні майнові права.

Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому її необхідно залишити в силі з таких підстав.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд правильно виходив з того, що спірні електронні торги не можуть бути визнані недійсними, виходячи з такого.

Стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, якими повинні встановлюватись особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і норма ч. 4 ст. 656 ЦК України, згідно з якою до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Порядок і особливості продажу арештованого майна на електронних торгах визначений Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016 (z1301-16) .

Згідно з п. 4 розділу Х Порядку після повного розрахунку переможця за придбане майно (у тому числі сплати винагороди організатору) на підставі протоколу про проведення електронних торгів та платіжного документа, що підтверджує сплату додаткової винагороди організатору (у випадку, якщо майно реалізувалося за ціною, вищою стартової), виконавець протягом п'яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Підписаний та скріплений печаткою приватного виконавця або затверджений начальником відділу державної виконавчої служби акт виконавець видає або надсилає переможцеві електронних торгів не пізніше наступного робочого дня з дня його затвердження.

Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством (п. 8 розділу Х Порядку).

Отже, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах, тобто є правочином.

При цьому, в п. 1 розділу ХІ Порядку міститься перелік умов, згідно з якими прилюдні торги вважаються такими, що не відбулись, зокрема, у разі: відсутності учасників електронних торгів; несплати всіма учасниками, що надали цінові пропозиції й поетапно були визначені переможцями електронних торгів, належної грошової суми в строки, передбачені пунктом 1 розділу X цього Порядку; ненадходження від жодного учасника цінової пропозиції.

Суду апеляційної інстанції, врахувавши факт нездійснення позивачем повного розрахунку за придбане майно у строк, передбачений розділом Х Порядку та відсутність акту про проведення прилюдних торгів, прийшов до правильного висновку, що договірні відносини купівлі-продажу майна на цих торгах не були оформлені, а отже такий правочин є неукладеним.

З неукладеного правочину не виникає договірних зобов'язань і він не породжує жодних цивільних правовідносин, в той час, коли недійсний правочин не породжує тих правових наслідків, які притаманні правочинам цього виду, але він породжує правові наслідки, які випливають з його недійсності.

Верховний суд погоджується з висновком апеляційного суду, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним, а тому підстав для задоволення позову немає.

Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з ДП "Сетам" 17 610,00 грн гарантійних внесків, які були сплаченні позивачем за платіжними дорученнями № 64, № 65 від 08.02.2017, виходячи з такого.

Відповідно до п. 1 розділу 1 Порядку гарантійний внесок - це грошова сума, що зарахована на рахунок організатора електронних торгів, яку за одним лотом сплачує учасник електронних торгів, крім випадків, передбачених цим Порядком, у розмірі 5%, виходячи зі стартової ціни лота, та є завдатком зі сплати винагороди організатору електронних торгів за надані ним послуги з реалізації майна.

Пунктом 3 розділу Х Порядку визначено, що гарантійний внесок не повертається учаснику, який був визнаний переможцем електронних торгів, але не вніс усієї належної грошової суми в строки, передбачені пунктом 1 цього розділу, або не підписав та не надіслав протокол з продажу предмета іпотеки у строки, передбачені пунктом 2 розділу VIІ цього Порядку.

Апеляційний суду правомірно відмовив у стягненні 17 610,00 грн гарантійних внесків, оскільки позивачем, який був визнаний переможцем за результатами оспорюваних торгів, не було здійснено повного розрахунку за придбане майно, що в силу п. 3 розділу Х Порядку позбавляє його права на повернення внесеної суми.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позову.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її скасування немає.

Оскільки підстав для скасування постанови апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Реконбуд" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2017 року у справі за № 910/8052/17 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.