923/406/17 Про визнання недійсним договору оренди майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (основні засоби) klass=[1133.1.1219 ОРЕНДА ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА /господарські справи/ - 17.01.2018 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що 09.09.2015 Управлінням комунальної власності та ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" укладено договір оренди № 8 майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (основні засоби), на підставі якого третьою особою передано відповідачу в платне строкове користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу комунального підприємства "Херсонкомунсервіс" - санітарний міський автопарк по вул. Нафтовиків, 35 та майно, що знаходиться на міському полігоні твердих побутових відходів за адресою: м. Херсон, вул. Ракетна. Проте, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Рада. Управління комунальної власності як орендодавець здійснює свої повноваження тільки за наявності рішення Ради і не наділене повноваженнями самостійно приймати рішення про передачу об'єктів комунальної власності в оренду. Водночас, Управління комунальної власності без рішення Ради здійснило передачу в оренду цілісного майнового комплексу структурного підрозділу комунального підприємства "Херсонкомунсервіс", уклавши спірний договір з відповідачем. У зв'язку з чим, зазначений правочин, як вважає позивач, укладений з недодержанням вимог закону, зокрема приписів частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11.05.2017 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Управління комунальної власності.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.07.2017 зі справи № 923/406/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу комунального підприємства "Херсонкомунсервіс" є Управління комунальної власності. Відповідач з 2000 року на правах оренди користується цілісним майновим комплексом структурного підрозділу комунального підприємства "Херсонкомунсервіс" на підставі договору оренди від 01.09.2000 № 8 комунального майна структурного підрозділу. На час укладення оспорюваного договору відповідач продовжував користуватися предметом оренди. Управління комунальної власності мало повноваження на переукладання (продовження) договору оренди від 01.09.2000 № 8 комунального майна структурного підрозділу на новий строк на підставі письмової заяви орендаря.

Постанова суду апеляційної інстанції додатково мотивована тим, що оспорюваний договір не лише прийнято до виконання, але і значною мірою виконано, оскільки за період з вересня 2015 року по травень 2017 року Управлінням комунальної власності прийнято від ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" орендні платежі за договором на загальну суму 573 120,31 грн., що свідчить про схвалення договору оренди від 09.09.2015 № 8 майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (основні засоби).

Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій у вирішенні спору не враховано того, що:

- укладення оспорюваного договору є можливим лише після прийняття міською радою відповідного рішення;

- жодним нормативно-правовим актом не передбачено передачу повноважень вирішення питання укладення договору оренди майна цілісного майнового комплексу від Ради до її постійної комісії чи іншій особі;

- відповідач не звертався до позивача з приводу укладання/переукладання договору, а позивачем з даного питання жодне рішення не приймалося;

- невірним є посилання судів попередніх інстанцій на пролонгацію договору оренди від 01.09.2000 № 8 комунального майна структурного підрозділу, оскільки новий договір з відповідачем було укладено 09.09.2015, а дія попереднього договору закінчилася 31.12.2014. При цьому, рішення постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Ради № 100, відповідно до якого вирішено переукласти договір оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Херсонкомунсервіс" з відповідачем, датоване 23.07.2015;

- позивач не вчиняв дій, які б свідчили про схвалення укладеного Управлінням комунальної власності договору, оскільки орендна плата від відповідача надходила безпосередньо на рахунки Управління комунальної власності та знеособлено, у подальшому, надходила на рахунки позивача;

- при винесенні оскаржуваних рішень суди односторонньо підійшли до дослідження обставин справи, а окремі з таких обставин (як - то: відсутність рішення Ради щодо надання дозволу на укладення договору оренди, неможливість продовження дії договору, який вже закінчив свою дію) - взагалі не врахували.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, зазначаючи, зокрема про те, що:

- ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" звернулося до Управління комунальної власності не з приводу первинної передачі об'єкта нерухомості в оренду, а з проханням продовжити строк дії діючого (на час звернення) договору оренди;

- відповідач завчасно письмово повідомив Управління комунальної власності про бажання продовжити термін користування об'єктом оренди і подальші дії Управління комунальної власності з розгляду звернення відповідача не залежали від його волі, оскільки відповідач не міг вплинути на час та результат розгляду такого звернення;

- відповідач щомісячно здійснює орендні платежі, починаючи з вересня 2000 року, та, починаючи з 2010 року, неодноразово звертався з листами у письмовій формі до Управління комунальної власності щодо продовження договірних відносин.

Від Управління комунальної власності відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 01.09.2000 Херсонським міськвиконкомом Херсонської міської ради народних депутатів як орендодавцем та ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" як орендарем укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування структурний підрозділ КП "Херсонкомунсервіс" - санітарний міський автопарк по вул. Нафтовиків, 35 (далі - Договір);

- відповідно до пункту 10.1 Договору, останній діє з моменту його підписання обома сторонами, строком до 01.09.2010;

- згідно з пунктом 10.6 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором;

- 01.09.2000 сторонами Договору складено акт приймання - передачі комунального майна, відповідно до якого Херсонський міськвиконком передав, а ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" прийняло до експлуатації структурний підрозділ державного комунального підприємства "Херсонкомунсервіс";

- відповідно до пункту 2 додаткового договору від 01.06.2011 № 9 до Договору продовжено дію останнього до 01.06.2014;

- відповідно до пункту 3 додаткового договору від 01.06.2011 № 11 до Договору продовжено дію останнього до 31.12.2014;

- згідно з додатковим договором від 05.01.2015 № 12 до Договору продовжено дію останнього до 30.06.2015;

- ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" звернулося до Управління комунальної власності з листом від 16.12.2014 № 767 про продовження дії Договору строком до 30.11.2017, а також з листом від 12.06.2015 № 1059 про продовження дії Договору строком на 2 роки 11 місяців та 29 днів;

- після проведення незалежної оцінки структурного підрозділу цілісного майнового комплексу, відповідно до пункту 5 рішення постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади від 23.07.2015 № 100, вирішено переукласти Договір оренди цілісного майнового комплексу КП "Херсонкомунсервіс" за адресою: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 35, з ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" на два роки та 11 місяців;

- 09.09.2015 Управлінням комунальної власності як орендодавцем та ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" як орендарем укладено оспорюваний Договір оренди № 8 майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (основні засоби) (далі - Договір від 09.09.2015), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у платне строкове користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу комунального підприємства "Херсонкомунсервіс", - санітарний міський автопарк по вул. Нафтовиків, 35 та майно, що знаходиться на міському полігоні твердих побутових відходів за адресою: м; Херсон, вул. Ракетна, вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, здійсненої ФОП Добрянським О.В. станом на 30.06.2015, і становить 3 972 077 грн.;

- відповідно до пункту 2.1 Договору від 09.09.2015 вступ орендаря в користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього договору та акта прийняття-передачі вказаного майна;

- акт приймання-передачі орендованого за спірним Договором майна, після укладання оспорюваного Договору, сторонами Договору не оформлявся та не підписувався;

- ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" на час укладання оспорюваного Договору продовжувало користуватись предметом оренди (майно орендарем орендодавцю з 2000 року не поверталося).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди від 09.09.2015 № 8 майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (основні засоби).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як унормовано статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої - третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до частин п'ятої та шостої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) організаційні та майнові відносини, пов'язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів державного сектора економіки, а також цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є: органи уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно з частиною п'ятою статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини п'ятої статті 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, яке затверджене рішенням міської ради від 28.11.2014 № 1589, Управління комунальної власності Херсонської міської ради є виконавчим органом міської ради та утворено згідно з частинами першою, другою статті 11, пунктом 31 частини першої статті 26, частиною четвертою статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 2.2 наведеного Положення основними завданнями Управління, зокрема, є: забезпечення організації та проведення засідань постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади щодо передачі в оренду нерухомого майна (будівельних споруд, нежитлових приміщень), переукладання договорів оренди або внесення змін до них.

Як передбачено у пункті 3.1 Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, Управління комунальної власності Херсонської міської ради від імені міської територіальної громади здійснює повноваження орендодавця щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів, нерухомого майна та інших об'єктів, що належать до комунальної власності міської територіальної громади, а також продавця об'єктів, щодо яких міською радою прийняті рішення про надання згоди на відчуження (продаж).

Відповідно до пункту 3.1 Положення про порядок передачі в оренду об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, яке затверджене рішенням міської ради від 28.01.2011 № 95, від імені міської територіальної громади орендодавцями є, зокрема, Управління комунальної власності міської ради щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що належить до комунальної власності міської територіальної громади.

Пунктом 7.5 вказаного Положення передбачено, що передача в оренду цілісних майнових комплексів комунальних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також передача в безкоштовне тимчасове користування об'єктів комунальної власності здійснюється виключно за рішенням міської ради.

Відповідно ж до пункту 7.7 Положення про порядок передачі в оренду об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, у разі надходження заяви про оренду цілісного майнового комплексу, його структурного підрозділу, або про передачу в безкоштовне тимчасове користування об'єктів комунальної власності, питання виноситься на розгляд постійної комісії міської ради з питань комунальної власності, регуляторної політики, інвестицій, енергозбереження та охорони навколишнього середовища. За рекомендаціями комісії, Управління комунальної власності міської ради готує відповідний проект рішення міської ради.

Пунктом 10.17 вказаного Положення передбачено, що дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його укладено. Орендар, який бажає продовжити термін користування об'єктом оренди, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за 60 календарних днів до закінчення строку дії договору, в іншому випадку договір пролонговано не буде. Питання пролонгації договору оренди виноситься на розгляд постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, оформлюється протоколом, на підставі якого видається рішення комісії.

Відповідно ж до пункту 10.18 цього Положення, у разі позитивного вирішення питання щодо пролонгації договору, орендар повинен укласти договір на новий термін.

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" (v0012600-13) , з урахуванням приписів частини п'ятої статті 16, підпункту 1 пункту "а" статті 29 і частини п'ятої статті 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", а також абзацу третього статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" господарські суди, вирішуючи питання щодо права орендодавця самостійно, без відповідного рішення ради, передавати в оренду майно, належне до комунальної власності, мають виходити з кола його повноважень, передбачених положеннями про таких орендодавців, затвердженими у встановленому порядку радою. При цьому слід також враховувати, що орендодавець здійснює свої повноваження тільки за наявності рішення ради і не наділений повноваженнями самостійно приймати рішення про передачу об'єктів комунальної власності в оренду, якщо інше не передбачено положенням про нього.

Суд погоджується з правовою позицією, викладеною у судових актах попередніх інстанцій у даній справі, відповідно до якої договір оренди комунального майна вперше укладається на підставі рішення Ради, а пролонгація договору оренди комунального майна, у разі позитивного вирішення питання щодо пролонгації договору постійно діючою комісією з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, здійснюється шляхом укладення договору на новий строк і не потребує прийняття Радою відповідного рішення.

Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, відповідно до якої оспорюваний договір не лише прийнятий до виконання, але і значною мірою виконаний, що підтверджується сплатою відповідачем орендної плати на виконання умов Договору. Управління комунальної власності Херсонської міської ради є виконавчим органом міської ради, і, що не заперечується безпосередньо Радою, сплачена відповідачем орендна плата у подальшому надходить саме на рахунок Ради, яка, з огляду на виконувані останньою функції та повноваження повинна бути обізнана про те, ким саме та на підставі чого сплачені відповідні кошти.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що укладення оспорюваного договору є можливим лише після прийняття міською радою відповідного рішення, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.09.2015 Управлінням комунальної власності та відповідачем мало місце переукладення договору оренди комунального майна структурного підрозділу від 01.09.2000 № 8 на новий строк на підставі письмової заяви орендаря; на час укладення оспорюваного договору відповідач продовжував користуватися предметом оренди.

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що 09.09.2015 мало місце укладення нового (іншого) договору оренди майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (основні засоби), а не пролонгація договору оренди комунального майна структурного підрозділу від 01.09.2000 № 8, дія якого закінчилася 31.12.2014. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій (про що також слушно зазначає і відповідач у відзиві на касаційну скаргу), 16.12.2014 відповідач, у відповідності до пункту 10.17 Положення про порядок передачі в оренду об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади звернувся до Управління комунальної власності з проханням продовжити дію договору оренди комунального майна структурного підрозділу від 01.09.2000 № 8. Подальші дії Управління та вищезазначеної постійно діючої комісії з розгляду письмового звернення відповідача не залежали від волі останнього, оскільки відповідач не міг вплинути ані на час (швидкість), ані на результати такого розгляду.

Посилання позивача на те, що суди попередніх інстанцій у винесенні оскаржуваних судових актів односторонньо підійшли до дослідження обставин справи, спростовується змістом судових рішень та здійсненим судами всебічним, повним та об'єктивним розглядом всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права (статей 203, 215 ЦК України, приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, Положення про порядок передачі в оренду об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, статей 82, 84, 101, 105 ГПК України в редакції до 03.10.2017).

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.