910/22066/16 Про визнання припиненими правовідносин за Іпотечним договором, визнання припиненим Іпотечного договору та усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування записів про обтяження речового права забороною відчуження, про обтяження іншого речового права іпотекою та зобов'язання державних реєстраторів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вилучити відповідні записи - 31.10.2017 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни (далі за текстом - ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі за текстом - НБУ) про визнання припиненими правовідносин за Іпотечним договором від 11.06.2014 року, визнання припиненим Іпотечного договору від 11.06.2014 року та усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування записів про обтяження речового права забороною відчуження, про обтяження іншого речового права іпотекою та зобов'язання державних рестораторів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вилучити відповідні записи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правовідносини за Іпотечним договором та сам правочин мають бути визнані припиненими на підставі ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки НБУ як іпотекодержатель не звернувся у встановлений законом строк у ліквідаційній процедурі банку з вимогами за Іпотечним договором, а тому такі зобов'язання є погашеними.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року у позові відмовлено повністю.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що судам не надано належних доказів того, що основне зобов'язання за Кредитним договором є погашеним чи припиненим, в той час як Іпотечний договір або норми чинного законодавства України не містять такої підстави припинення іпотеки, яка визначена позивачем.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

НБУ до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Позивача згідно з приписами ст. - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.06.2014 року НБУ (іпотекодержатель) та ПАТ "ВіЕйБі Банк" (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О., зареєстрований в реєстрі за № 576 (далі за текстом - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 12/09/6 від 04.06.2014 року, укладеного НБУ та ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", та будь-яких додаткових правочинів (договорів, угод, додатків та доповнень до нього), які можуть бути укладені після укладення Іпотечного договору (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування тощо), з: повернення кредиту в сумах та строками повернення, що обумовлені Кредитним договором; сплаті процентів за користування кредитом, штрафних санкцій у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, яке визначено у цьому Договорі.

Згідно з інформаційною довідкою № 70601800 від 17.10.2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 11.06.2016 року в державному реєстрі іпотек зареєстрована іпотека НБУ, про що зроблено записи про обтяження речового права забороною відчуження за № № 5976215, 5976228, 5976263, 5976241, 5976257, 5976251, 5976205, 5976221, 5976259, 5976237, 5976255, 5976248.

Згідно з п. 24.1 Іпотечного договору іпотека припиняється у разі: припинення Кредитного договору; закінчення строку дії даного Договору за згодою сторін; реалізації предмета іпотеки відповідно до даного Договору; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; з інших підстав, передбачених законодавством України та даним Договором.

В той же час, на підставі постанови Правління НБУ від 20.11.2014 року № 733 "Про віднесення ПАТ "ВіЕйБі Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 123 від 20.11.2014 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", яким з 21.11.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк".

На підставі постанови Правління НБУ № 188 від 19.03.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 63 від 20.03.2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіну Марину Анатоліївну строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

26.03.2015 в газеті "Голос України" № 54 (6058) було опубліковано оголошення про ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 213 від 22.02.2016 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та повноваження ліквідатора ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А. строком на два роки до 19.03.2018 року включно.

Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулась до господарського суду з даним позовом, посилаючись на те, що правовідносини за укладеним Іпотечним договором від 11.06.2014 року є припиненими з 25.04.2015 року з огляду на те, що у визначений ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" термін відповідач не звернувся до позивача із заявою про визнання його кредитором ПАТ "ВіЕйБі Банк", а тому вимоги відповідача, що випливають з даного Іпотечного договору у затвердженому реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" відсутні, у зв'язку з чим вимоги іпотекодержателя до банку є погашеними в силу ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, позивач вважає, що станом на теперішній час Іпотечний договір не породжує жодних зобов'язань позивача перед відповідачем, а, отже, правовідносини сторін за цим Договором є припиненими, що, як наслідок, є підставою для припинення зареєстрованих обтяжень предмету іпотеки, які фактично позбавлять позивача можливості проводити реалізацію вказаного майна, що має наслідком затягування процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк", а також відтермінування строку погашення заборгованості банку перед його кредиторами.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з приписів ст. ст. 526, 575, 598, 599 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 11, 12, 17, 33 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також умов Іпотечного договору від 11.06.2014 року.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

В силу приписів ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно з ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

Таким чином, як вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) не містять прямої законодавчої підстави припинення іпотеки, яка визначена позивачем і, зокрема, у випадку не звернення заставодержателя з відповідними кредиторськими вимогами до Фонду у ліквідаційній процедурі банку та не включення відповідного майна до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

В ч. 2 ст. 12 Цивільного кодексу України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що посилання позивача на те, що кредитор не скористався своїм правом на звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ліквідаційній процедурі ПАТ "ВіЕйБі Банк" з метою задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , не є підставою для припинення іпотеки.

Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" згідно з Іпотечним договором поручився не за власними кредитними зобов'язаннями, а за кредитними зобов'язаннями ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" перед НБУ.

Таким чином, у НБУ не було кредиторських вимог до ПАТ "ВіЕйБі Банк" за Кредитним договором, які б підлягали пред'явленню в порядку, передбаченому ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону. Відповідно, відсутні підстави для визнання таких вимог погашеними та припинення основного зобов'язання в забезпечення якого між сторонами укладено Іпотечний договір.

В той же час, за приписами ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Відтак, твердження про припинення застави (іпотеки) за даних умов є безпідставними.

Водночас, що на спірні правовідносини розповсюджуються, в тому числі, положення Цивільного кодексу України (435-15) , положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) та умови укладеного сторонами Іпотечного договору.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ч. ч. 1 та 2 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 11 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Співвідношення зазначених положень законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) та Закону України "Про іпотеку" (898-15) дозволяє дійти висновку про те, що Закон України "Про іпотеку" (898-15) є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст. 17 Закону України "Про іпотеку" містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 593 Цивільного кодексу України.

Підстави припинення іпотеки передбачено ст. 17 Закону України "Про іпотеку", до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених ст. 17 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим суди дійшли правомірних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування записів про обтяження речового права забороною відчуження, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання іпотеки припиненою.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що інші доводи ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.