910/16342/16 Про стягнення збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства - 31.10.2017 Прийняття

Державна екологічна інспекція у місті Києві (далі за текстом - інспекція) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Імперіал Тобако Продакш Україна" (далі за текстом - АТ "Імперіал Тобако Продакш Україна") про стягнення збитків у розмірі 142 572, 54 грн., завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Державна екологічна інспекція у місті Києві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідача згідно з приписами ст. - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною екологічною інспекцією у м. Києві з метою встановлення дотримання вимог природоохоронного законодавства в період з 02.04.2013 року по 15.04.2013 року проведено позапланову перевірку АТ "Імперіал Тобако Продакш Україна", за результатами якої встановлено, що підприємство здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без дозволу на викиди забруднюючих речовин, оскільки термін дії дозволу № 8036100000-064 закінчився 30.01.2013 року, у зв'язку з чим винесено припис № 05/307п від 15.04.2013 року щодо необхідності отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря в термін до 13.05.2013 року.

Крім того, позивачем також проведено повторні позапланові перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме:

- в період з 17.05.2013 року по 27.05.2013 року, якою встановлено, що суб'єктом господарювання не виконано припис № 05/307п від 15.04.2013 року та не отримано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; за результатами даної перевірки винесено припис № 05/359 від 27.05.2013 року щодо необхідності отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря в термін до 25.06.2013 року;

- в період з 19.11.2013 року по 25.11.2013 року встановлено, що суб'єктом господарювання не виконано припис № 05/395 від 27.05.2013 року та не отримано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; за результатами перевірки винесено припис № 05/1005п від 25.11.2013 року щодо необхідності отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря в термін до 25.12.2013 року.

- в період з 27.07.2015 року по 07.08.2015 року до перевірки представлено дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 8036100000-100041, виданий 26.12.2013 року терміном дії до 26.12.2018 року, згідно з яким на підприємстві налічувалось 35 джерел викидів; також надано дозвіл № 8036100000-10170, виданий 30.06.2015 року термін дії до 30.06.2015 року, згідно з яким на підприємстві налічувалось 37 джерел; за результатами перевірки винесено припис № 05/21п від 07.08.2015 року щодо усунення порушень вимог природоохоронного законодавства.

Позивач, звернувшись до господарського суду з позовом, просив стягнути з відповідача збитки в розмірі 142 579, 54 грн. за здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне без дозвільного документа за період з 19.11.2013 року до 26.12.2013 року, які не були сплачені відповідачем на вимогу претензії № 17 від 02.04.2015 року.

Господарські суди попередніх інстанцій з посиланням на приписи з ч. ч. 9 - 11 ст. 7 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та положення Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 302 (302-2002-п) , дійшли висновків, що після проведеної перевірки відповідачем 25.04.2013 року подано дозвільному органу заяву із встановленим комплектом документів на отримання дозволу; проте, уповноваженим органом у 30-ти денний строк не прийнято рішення про видачу дозволу або відмову у його видачі, у зв'язку з чим погоджувальна процедура у розумінні Закону тривала з моменту подачі заяви відповідачем (25.04.2013 року) і до прийняття рішення про видачу дозволу (26.12.2013 року). Відтак, відповідачем вжито достатні та своєчасні заходи для отримання дозволу, однак, видача дозволу відбулася поза межами встановленого строку внаслідок порушення уповноваженими органами державної влади вимог законодавства щодо строків погодження та видачі дозволу, а не внаслідок дій або бездіяльності відповідача, що свідчить про відсутність вини відповідача у здійсненні забруднюючих викидів в атмосферне повітря без отримання дозволу.

За таких обставин та враховуючи положення ст. ст. 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1166 Цивільного кодексу України, за змістом яких право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення (порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки), господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами всіх чотирьох необхідних складових, з якими законодавець пов'язує можливість покладення на відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, а саме: вини відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між його діями та шкодою, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне. Законом України "Про охорону атмосферного повітря" (2707-12) визначено правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

За приписами абзац. 5 ч. 1 ст. Закону України "Про охорону атмосферного повітря" (2707-12) особи винні, зокрема, у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону несуть відповідальність згідно з законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент закінчення терміну дії дозволу у відповідача (30.01.2013 року) діяв Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 302 (302-2002-п) із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2004 року № 769 (769-2004-п) , в п. п. 2, 5, 8, 11 якого визначено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Дозвіл видається суб'єкту господарювання - власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.

Суб'єкт господарювання для отримання дозволу подає до територіального органу Мінприроди та установи державної санітарно-епідеміологічної служби у письмовій та в електронній формі документи, підготовлені відповідно до затвердженої Мінприроди Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян.

Територіальний орган Мінприроди протягом 30 календарних днів розглядає заяву та документи на отримання дозволу і у разі відсутності зауважень видає дозвіл. У разі наявності зауважень документи повертаються суб'єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання.

Для продовження терміну дії дозволу суб'єкт господарювання завчасно, не пізніше ніж за 30 календарних днів до його закінчення, подає заяву до територіального органу Мінприроди, який видав дозвіл, та установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Таким чином, надання правової оцінки спірним правовідносинам щодо порядку та процедури отримання дозволу, наявності чи відсутності порушень у діях як господарюючого суб'єкта, так і суб'єкта владних повноважень необхідно було здійснювати з урахуванням вищенаведених законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення таких правовідносин, у зв'язку з чим судами не надано належної правової оцінки офіційному листуванню сторін щодо наявності зауважень до пакету документів, доданих до заяви на видачу ліцензії.

За приписами ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

В силу приписів ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації і, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

За змістом положень ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а, навпаки, відповідач повинен довести, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

З урахуванням вищенаведених правових приписів та обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано обставини, які є суттєвими для вирішення даного спору, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, а, отже, і до порушення норм процесуального права.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. - 111-9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Державної екологічної інспекції у місті Києві підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.