911/549/17 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 30.10.2017 Прийняття

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором б/н від 14.12.2011 у розмірі 53250,53 грн., у тому числі 10166,26 грн. заборгованості за кредитом, 16403,83 грн. заборгованості з процентів за користування кредитом, 22172,94 грн. пені, 4507,5 грн. комісії.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2017 (суддя Горбасенко П.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. - 111-4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. - 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 14.12.2011 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до ПАТ КБ "Приватбанк" з заявою про відкриття поточного рахунку, згідно з якою приєдналась до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, що разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 14.12.2011 (далі - Договір), та взяла на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Відповідно до п. 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів і угод чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системи клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладення договорів та угод у письмовій формі.

Згідно з Договором відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта. Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його поповнення, сплати процентів та винагороди (п.п. 3.2.1.1.1 Умов).

ПАТ КБ "Приватбанк" свої зобов'язання за Договором виконало належним чином, перерахувавши на його виконання на рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 10500 грн. в якості суми кредиту, що підтверджується банківською випискою.

Натомість Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 заборгованість за кредитом повністю не погасила, сплативши 27.02.2014 лише 333,74 грн., а решта боргу за кредитом залишилась не оплаченою, що підтверджується банківською випискою.

Направлена 19.09.2016 Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 претензія № 11214KIJRS08R від 12.09.2016 залишилась без відповіді та задоволення, у зв'язку чим ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 10166,26 грн. заборгованості за кредитом, 16403,83 грн. заборгованості з процентів за користування кредитом, 22172,94 грн. пені, 4507,5 грн. комісії.

Тобто спір між сторонами у справі виник щодо виконання відповідачем зобов'язань, які виникли із кредитних правовідносин.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення наведеної норми кореспондуються зі ст. 193 ГК України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

Зокрема, у п. 3.2.1.5.1 Умов передбачено, що при порушенні клієнтом якого-небудь із зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених п.п 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.3.4., винагороди, передбаченої п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5.., 3.2.1.4.6. клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку якщо кредит надавався в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Так, у п. 3.2.1.5.4 Умов закріплено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3. здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Водночас позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки. Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Втім, у силу ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Зокрема, у п. 3.2.1.5.7 Умов передбачено, що терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

У відповідності до положень ст.ст. 261, 266 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас ст. 264 ЦК України передбачено переривання перебігу позовної давності, зокрема, у зв'язку з вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) ).

Крім того відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши надані сторонами під час розгляду справи докази, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за Договором, внаслідок чого на момент судового розгляду справи у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 10166,26 грн. боргу за кредитом за період з 28.10.2013 до 17.01.2017, 16403,83 грн. боргу з процентів за користування кредитом за період з 03.03.2014 до 17.01.2017, 4507,50 грн. боргу з комісії за користування кредитом за період з 03.03.2014 до 17.01.2017.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором позивачем нарахована пеня в сумі 22172,94 грн. за період з 28.10.2013 до 17.01.2017, що відповідає періоду нарахування пені, передбаченому в Умовах, які разом із заявою відповідача про відкриття поточного рахунку складають договір банківського обслуговування.

Відповідач під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій наявність вказаної вище заборгованості та правильність здійснених позивачем нарахувань жодними доказами не спростував. Натомість відповідач заявив про сплив на момент звернення з позовом у даній справі 24.02.2017 строку позовної давності, який, за доводами позивача, розпочався з 26.08.2013 та закінчився у серпні 2016 року.

Однак з встановлених судами обставин вбачається, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України встановлені законом як загальна, так і спеціальна позовна давність збільшені до п'яти років за домовленістю сторін згідно з п. 3.2.1.5.7 Умов, до яких приєднався відповідач.

Більш того судами встановлені обставини здійснення відповідачем наступних платежів за Договором: 09.12.2013 оплачено 170,65 грн. пені та 229,35 грн. комісії; 11.12.2013 та 27.02.2014 оплачено, відповідно, 4,27 грн. та 4,60 грн. пені; 27.02.2014 сплачено 333,74 грн. в рахунок погашення кредитної заборгованості, 337,65 грн. комісії та 1924,01 грн. відсотків. Тобто відповідачем у межах п'ятирічного строку позовної давності вчинено дії, які свідчать про визнання боргу, а відтак переривання строку позовної давності.

Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на момент звернення з позовом у даній справі строк позовної давності не сплинув за жодною із пред'явлених вимог, у зв'язку з чим відповідні доводи відповідача про пропуск цього строку підлягають відхиленню як необґрунтовані.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач наведені висновки судів попередніх інстанцій не спростував. Натомість посилається на те, що розмір пені є явно несправедливим по відношенню до нього, оскільки перевищує розмір збитків, заподіяних банку невиконанням відповідачем умов Договору.

Однак вказані доводи скаржника підлягають відхиленню з огляду на те, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду та має бути застосовано лише у виняткових випадках, наявність якого у спірних правовідносинах сторін судами першої та апеляційної інстанцій на підставі дослідження поданих сторонами доказів не встановлено.

Тобто доводи скаржника по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, що не входить до визначених ст. - 111-7 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції. При цьому скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.