915/1184/16 Про стягнення заборгованості за порушення грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу - 25.10.2017 Прийняття

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз Україна" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (нова назва Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль", т. 2 а.с. 22), в якій просило суд стягнути з останнього на свою користь заборгованість за порушення грошових зобов'язань за договором № 2297/15-КП-22 купівлі-продажу природного газу від 22.12.2014 у сумі 24 974,23 грн., з яких 21 347,72 грн. - пеня, 1 102,62 грн. - 3% річних та 2 523,89 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2017 (суддя Корицька В.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 (головуючого судді Поліщук Л.В., суддів: Мишкіної М.А., Філінюка І.Г.), зазначене судове рішення скасовано. Позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз Україна" задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз Україна" не скористалось своїм правом передбаченим статтею - 111-2 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу не надало. Проте в силу приписів згаданої норми відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

У зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В. на підставі розпорядження керівника апарату № 08.03-04/5055 від 24.10.2017 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/1184/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2017, визначено колегію суддів у наступному складі: Корсак B.A. - головуючий, Яценко О.В., Алєєва І.В.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2297/15-КП-22 (т. 1 а.с.17-22).

Відповідно до п. 1.1 продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах вищевказаного договору.

Згідно з п. 6.1 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 11.1 договору сторони передбачили, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Позивач на виконання умов договору протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2015 року поставив відповідачу імпортований природний газ на загальну суму 12 375 296,57 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (т. 1 а.с. 35 - 41).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на підставі п. 6.1 договору та ст. 625 Цивільного кодексу України пені в сумі 21 347,72 грн., 3 % річних в сумі 1 102,62 грн. за період з 15.03.2015 по 24.12.2015 та інфляційних втрат за період квітень, травень 2015 в сумі 2 523,89 грн.

Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) передбачена пряма норма щодо включення до реєстру учасників процедури врегулювання заборгованості, та, оскільки, відповідач не був включений до такого реєстру, вимоги позивача про стягнення штрафних та фінансових санкцій є обґрунтованими.

Колегія вважає такі висновки Одеського апеляційного господарського суду помилковими з наступних підстав.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України (435-15) ) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованостітеплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (1730-19) , який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), відноситься, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та також заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

У розумінні вимог вказаного Закону (1730-19) (статті 2) сторони по даній справі є суб'єктами його дії.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Матеріали справи свідчать, що станом на день набрання чинності вказаного закону, у відповідача була відсутня заборгованість за спожитий з січня-квітня, жовтня-грудня 2015 року газ, з якої виходив позивач, нараховуючи штрафні санкції, тому касаційна інстанція визнає правильним правовий висновок господарського суду першої інстанції, що нараховані на вказану суму пеня, інфляційні втрати та 3% річних не підлягають задоволенню в силу прямої дії частини 3 статті 7 цього Закону.

Посилання суду апеляційної інстанції на статтю 3 Закону щодо необхідності включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, колегія вважає помилковим, оскільки запроваджені Законом заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих штрафних санкцій перед стягувачем та їх реалізація не перебувають в залежності від обставин формування реєстру та участі відповідача у визначеній процедурі списання.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскаржувана в касаційному порядку постанова господарського суду апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає та відповідно до частини першої статті - 111-10 ГПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції за відсутності передбачених законом підстав для його зміни або скасування має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.