909/80/16 Про стягнення заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу - 19.10.2017 Прийняття

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2017 у справі № 909/80/16 (суддя Шкіндер П.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б.), частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", стягненуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" на користь позивача 484850,67 грн. - пені, 630151,66 грн. - 3% річних та 770542,62 грн. - інфляційних втрат; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 909/80/16 в частині зменшення розміру пені на 70 %, прийняти в цій частини нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню в повному обсязі, в іншій частині рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2017 у справі № 909/80/16 залишити без змін.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги - відмовити.

Сторони згідно з приписами статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-190-Н, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Додатковими угодами від 10.07.2013, 31.12.2013, 28.04.2014, 15.05.2014, 10.06.2014, 22.12.2014, 23.03.2015, 19.06.2015 сторонами вносились зміни до договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-190-Н.

Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014) визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Відповідно до пункту 7.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, покупець не здійснив повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).

Розділом 11 договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 19.06.2015) встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення ". Припинено дію договору № 13-190-Н від 04.01.2013, в частині поставки природного газу з 01.07.2015.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору позивач передав відповідачеві природний газ на загальну суму 876669119,20 грн, що підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі природного газу. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками покупця та продавця і скріплені їх печатками.

Відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався в повному обсязі, але з простроченням строків, встановлених пунктом 6.1 договору, що стало підставою звернення позивача до суду із позовом у цій справі про стягнення з відповідача пені в розмірі 3414999,78 грн., 1120880,01 грн. 3% річних та 3772628,49 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" про стягнення 8308508,28 грн., з яких: 3414999,78 грн. - пеня, 1120880,01 грн. - 3% річних, 3772628,49 грн. - інфляційні втрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3414999,78 грн. пені, 1120880,01 грн. - 3% річних, 3772628,49 грн. - інфляційних втрат, 124627,62 грн. судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом та 137089,99 грн. - судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 у справі № 909/80/16 частково задоволено касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз", скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 у справі № 909/80/16, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

За результатами нового розгляду справи судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, частково задоволено позовні вимоги позивача.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Судами встановлено, що відповідач повністю розрахувався за наданий позивачем природній газ. Розрахунки проведено частково своїми власними коштами, частину вартості природного газу відповідач оплатив коштами, отриманими відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) у розмірі 23648542,93 грн., що підтверджується спільними протокольними рішеннями: № 1899 від 22.09.2014 на суму 992662,20 грн., № 1900 від 22.09.2014 на суму 12867525,00 грн., № 1901 від 22.09.2014 на суму 731243,00 грн., № 1902 від 22.09.2014 на суму 5493393,04 грн., № 2012 від 16.10.2014 на суму 901472,00 грн., № 2491 від 18.12.2014 на суму 1461760,00 грн., № 2245 від 19.11.2014 на суму 2367449,00 грн., № 139 від 21.01.2015 на суму 16659645,00 грн., № 359 від 18.02.2015 на суму 13744196,00 грн., № 655 від 19.03.2015 на суму 13423640,00 грн. (в тому числі 4800000 грн. по даних правовідносинах), № 1198 від 20.05.2015 на суму 38000000,00 грн. (в тому числі 35900000,00 грн. по даних правовідносинах), № 1411 від 18.06.2015 на суму 17265035,00 грн. та № 1698 від 21.07.2015 на суму 10158403,79 грн.

На виконання вказаних спільних протокольних рішень перераховано кошти згідно з платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Підписавши спільні протокольні рішення, сторони змінили порядок та строк проведення розрахунків за поставлений природний газ відповідно до договору купівлі-продажу № 13-190-Н від 04.01.2013, однак лише в межах тих сум, що передбачені такими протокольними рішеннями.

Судом першої інстанції на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, частково задоволено позовні вимоги позивача та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних на суму 630151,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі та 770542,62 грн. У частині стягнення 490728,35 грн. - 3 % річних та 300085,87 грн. інфляційних - відмовлено.

У даній частині судові рішення сторонами не оскаржуються, позивач просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду в даній частині.

Також судом першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, задоволено заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" про зменшення суми нарахованої пені на 70 % та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 484850,67 грн. пені.

Правомірність зменшення заявленої до стягнення суми пені є предметом касаційного оскарження у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Виходячи з того, що відповідач не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, основний борг щодо оплати за отриманий природний газ відсутній, окрім пені позивачем нараховані також 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несвоєчасно сплачених коштів відповідачем, недоведеності позивачем того, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором спричинило позивачу збитки та непідтвердження розміру таких збитків, враховуючи майновий стан відповідача і особливості здійснення ним діяльності на ринку природного газу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили заявлену до стягнення позивачем суму пені на 70% від заявленого розміру.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, зважаючи на майновий стан сторін спору та необхідність дотримання балансу їх інтересів, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що зменшення судами попередніх інстанцій розміру стягуваної пені на 70% і стягнення з відповідача на корись позивача 484850,67 грн. пені за встановлених судами обставин відповідає вимогам співрозмірності, справедливості.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13.03.2017 у справі № 3-1629гс16.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.