925/112/17 Про стягнення коштів, переплачених під час виплати пенсії - 18.10.2017 Прийняття

У січні 2017 року управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах (далі - Управління) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (далі - Департамент) 3 545,03 грн. матеріальної шкоди.

Позовні вимоги Управління, посилаючись на норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) обґрунтовувало тим, що на підставі недостовірної довідки про заробітну плату від 22.12.2010 № 6488/17-02-12, виданої Департаментом, Управлінням було неправильно визначено розмір пенсії ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) і здійснено переплату пенсії цій особі за період з 27.12.2010 по 31.03.2015 та з 13.05.2015 по 31.08.2016 на загальну суму 3 545,03 грн., яку Управління вважає заподіяною йому майновою шкодою.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 (суддя Чевгуз О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Департаменту на користь Управління 3 545,03 грн. на відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з Департаменту в дохід Державного бюджету України 1 600,00 грн. судового збору.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених Управлінням у її позовній заяві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (колегія суддів: Алданова С.О., Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.) рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого господарського суду та дійшов висновку про те, що позовні вимоги Управління не ґрунтуються на приписах законодавства, чинного на момент призначення пенсії.

Управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017. Викладені у касаційній скарзі вимоги Управління обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 129 Конституції України, ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст. ст. 17, 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Департамент скористався правом, наданим ст. - 111-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), та надіслав до Вищого господарського суду України свій відзив на касаційну скаргу Управління, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 - без змін, як законну та обґрунтовану.

17.10.2017 до Вищого господарського суду України надійшли клопотання сторін про розгляд касаційної скарги Управління за відсутності їх представників, яке враховано колегією суддів касаційної інстанції при винесенні постанови.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Управління підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- Управлянням призначена пенсія за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, згідно наданих документів, відповідно до Закону України "Про державну службу" (889-19) ;

- розмір цієї пенсії був визначений Управлінням на підставі виданої Департаментом довідки від 22.12.2010 № 6488/17-02-12 про складові заробітної плати (надбавки та премії за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" (889-19) ;

- Управлінням було здійснено перевірку на предмет достовірності довідки від 22.12.2010 № 6488/17-02-12 про заробітну плату ОСОБА_1, якою виявлено розходження в сумах заробітку для обчислення пенсії між особовими рахунками ОСОБА_1 за 2008-2010 роки та тим, що у вказаній довідці. Так, під час її складання не було проведено розрахунок надбавок і премій за час перебування ОСОБА_1 у щорічних відпустках - в травні, червні, липні, серпні 2009 року; лютому, червні, липні, серпні, вересні 2010 року; на лікарняному - в січні, червні 2009 року; лютому, березні, квітні, вересні, жовтні 2010 року. Також не було враховано, що ОСОБА_1 перебувала у відпустках без збереження заробітної плати в березні, жовтні 2009 року, червні, вересні 2010 року;

- за результатами вказаної перевірки Управлінням було складено акт від 06.06.2016 № 326/6 та рекомендовано Департаменту для вірного обчислення пенсії ОСОБА_1 видати нову довідку з урахуванням зауважень відповідно до акту зустрічної перевірки;

-Департаментом за результатами перевірки відкориговано виявлені порушення та видано нову довідку про заробітну плату від 14.07.2016 № 950/28-5/10 ОСОБА_1;

- після проведення Управлінням нового розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про складові заробітної плати від 14.07.2016 № 950/28-5/10 розмір її пенсії зменшився і була встановлена переплата їй пенсії за період з 27.12.2010 по 31.03.2015 та з 13.05.2015 по 31.08.2016 на загальну суму 3 545,03 грн.;

- Управління направило на адресу Департаменту претензію від 01.09.2016 № 25 про повернення переплаченої пенсії в сумі 3 545,03 грн., яка останнім була залишення без задоволення, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Так, як вже частково зазначалося вище, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги Управління не ґрунтуються на приписах законодавства, чинного на момент призначення пенсії.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" довідки про заробітну плату видаються підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Відповідно до ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, при перевірці правильності формування відомостей (довідки від 22.12.2010 № 6488/17-02-12) про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 виявлено, що Департаментом не було проведено розрахунок надбавок і премій за час перебування ОСОБА_1 у щорічних відпустках - в травні, червні, липні, серпні 2009 року; лютому, червні, липні, серпні, вересні 2010 року; на лікарняному - в січні, червні 2009 року; лютому, березні, квітні, вересні, жовтні 2010 року, відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) та порядку обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (1266-2001-п) ; не враховано, що ОСОБА_1 перебувала у відпустках без збереження заробітної плати в березні, жовтні 2009 року, червні, вересні 2010 року, що підтверджується, зокрема, довідкою відповідача від 14.07.2016 № 950/28-5/10.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.

Так, протиправні дії Департаменту, які полягають у поданні документа з недостовірними відомостями (довідки від 22.12.2010 № 6488/17-02-12), призвели до негативних наслідків для Управління - надмірного нарахування та переплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 3 545,03 грн. Тобто, внаслідок протиправних дій відповідача, позивач зазнав матеріальної шкоди на вказану суму.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо виникнення у відповідача обов'язку відшкодування позивачу шкоди у розмірі надмірно виплачених пенсійних коштів у сумі 3 545,03 грн.

Отже, місцевий господарський суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх з врахуванням поданих сторонами доказів, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і з наведенням відповідного мотивування, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Натомість суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував підстав скасування законного та обґрунтованого рішення місцевого господарського суду. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги Управління не ґрунтуються на приписах законодавства, чинного на момент призначення пенсії, спростовуються матеріалами справи та здійсненні із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Виходячи зі змісту статей 4-7, 33, 43 ГПК України (1798-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Відповідно до частини першої ст. - 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правомірних і обґрунтованих висновків щодо задоволення позовних вимог Управління. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу наведеного вище не врахував, у зв'язку з чим безпідставно скасував законне рішення місцевого господарського суду. А тому, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України, постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 в частині результатів розгляду позовних вимог Управління підлягає залишенню в силі.

Разом з тим, відповідно до п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України; органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчі органи міських рад, на які покладено завдання щодо вирішення питань соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Пунктом 4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) роз'яснено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Враховуючи те, що відповідач звільнений від сплати судового збору, місцевий господарський суд помилково стягнув із нього в дохід Державного бюджету України судові витрати за розгляд справи, у зв'язку із чим, рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 в цій частині підлягає скасуванню.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 та - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 925/112/17 Господарського суду Черкаської області скасувати.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 у названій справі скасувати в частині стягнення з Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради в дохід Державного бюджету України судових витрат. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 залишити в силі.