910/21654/16 Про припинення провадження у господарському суді з підстав непідсудності справи господарським судам - 10.10.2017 Прийняття

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1, Фонд) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюк В.С. (далі - відповідач-2) про зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 у справі № 910/21654/16 (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 (у складі головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі № 910/21654/16, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідач-1 не скористався правом, наданим ст. - 111-2 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст. - 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.12.2014 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (банк) та ОСОБА_4 (вкладник) було укладено договір-заяву № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 місяців в іноземній валюті, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок № 2630.3.017483.002 в сумі 25 000,00 дол. США на строк з 12.12.2014 по 12.05.2015 в порядку та на умовах, визначених в договорі-заяві та в основних умовах залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", які затверджені згідно з внутрішніми процедурами банку та розміщені для ознайомлення на інформаційних стендах в приміщенні установ банку та оприлюднені на офіційному сайті банку за електронною адресою www.fcbank.com.ua.

Як встановлено п. 2 даного договору, за час користування коштами вкладу протягом строку, визначеного п. 1 цього договору, банк нараховує і виплачує вкладникові проценти за ставкою 13% річних. Нарахування банком процентів здійснюється банком у порядку, визначеному п. 4.1.3. Основних умов. Нараховані проценти зараховуються вкладнику на рахунок, відкритий у банку № 2630.3.017483.002.

Відповідно до п. 6 договору, після закінчення строку, визначеного п. 1 цього договору, вклад повертається вкладнику в порядку, в строки та на умовах, передбаченими положеннями п. 5.2. Основних умов.

Як встановлено приписами ст. 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (стаття 1059 ЦК України).

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України (стаття 1061 ЦК України).

Судамим встановлено, що позивачем було перераховано ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" грошові кошти у розмірі 25 000,00 дол. США на депозитний рахунок на підставі договору-заяви № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 міс. в іноземній валюті, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.

Постановою Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого 17.09.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 171 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

17.12.2015 відповідно до постанови Правління Національного банку України № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону, ОСОБА_7

Відповідно до рішення № 1703 від 01.09.2016 та наказу № 360 від 01.09.2016 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про зміну уповноваженої особи на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", призначено Валендюка В.С. на посаду уповноваженої особи на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Судами встановлено, що 14.01.2016 позивачу було виплачено 200 000,00 грн в якості відшкодування коштів за вкладом, що підтверджується банківською випискою від 14.01.2016.

ОСОБА_4 звернулась до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" з заявою про включення до реєстру кредиторів, датованою 05.02.2016, відповідно до якої просила включити її до реєстру кредиторів банку для отримання суми банківського вкладу, який становить 17 189,19 дол. США відповідно до договору-заяви № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 місяців в іноземній валюті від 12.12.2014, а також просила вважати причину пропуску строку подання заяви поважною, з підстав госпіталізації до медичного закладу. Дана заява була отримана адресатом 10.02.2016 та зареєстрована за вхідним № 1464-5.

За наведених обставин, позивач вважає, що загальний розмір грошових коштів, які повинні бути повернуті за договором-заявою № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 місяців в іноземній валюті, складає 18 013,36 дол. США (17 819,19 дол. США сума неповернутого депозиту та 1 049,17 дол. США - сума нарахованих процентів).

Листом № 3-037000/2270 від 17.02.2016 уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_7 повідомила позивача про те, що останнім днем прийому заяв щодо пред'явлення вимог кредиторів до банку від фізичних осіб, які подаються до банку особисто або через належним чином уповноваженого представника, було 21.01.2016, а тому усі заяви, направлені після даної дати, до реєстру кредиторів не вносяться.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що виплачена гарантована сума у розмірі 200 000,00 грн на день виплати еквівалентна 7 810,21 доларів США. Разом з тим, про те, що існують визначені законом строки для подачі заяви про включення до реєстру кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_4 дізналась лише 19.01.2015, у зв'язку із чим перенесла нервове потрясіння, наслідком якого виявилась госпіталізована до медичного закладу. Після виписки із лікарні 05.02.2016 позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду з заявою про включення до реєстру кредиторів банку, проте отримав відмову. За наведених обставин, позивач зазначає про протиправність невизнання уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" кредиторських вимог позивача до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в процесі ліквідації останнього, які виникли на підставі договору-заяви № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 міс. в іноземній валюті від 12.12.2014 у розмірі 18 013,36 дол. США та просить суд визнати причини пропуску строку для подання заяви про включення ОСОБА_4 до реєстру кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" поважними та зобов'язати відповідача 1 внести ОСОБА_4 до реєстру четвертої черги кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Як встановлено судами, ОСОБА_4 звернулась до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" з заявою про включення до реєстру кредиторів, датованою 05.02.2016, відповідно до якої просила включити її до реєстру кредиторів банку для отримання суми банківського вкладу, а також просила вважати причину пропуску строку подання заяви поважною, з підстав госпіталізації до медичного закладу. Дана заява була отримана адресатом 10.02.2016 та зареєстрована за вхідним № 1464-5.

З долучених до матеріалів справи копій аркушів газети "Голос України" судами встановлено, що датою публікації про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у газеті "Голос України" (№ 242 (6246) є 23.12.2015. Враховуючи, що в силу приписів ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку, суди дійшли висновку, що строком пред'явлення кредиторських вимог до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в процесі ліквідації останнього є період з 24.12.2015 по 22.01.2016.

Таким чином, як встановлено судами, заява про пред'явлення вимог до банку була складена після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторів до банку, що ліквідується, та, відповідно, направлена після спливу такого строку, а отже вимоги за вказаною заявою, датованою 05.02.2016, в силу статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вважаються погашеними.

Разом з тим, як встановлено судами, 14.01.2016 позивачу було виплачено 200 000,00 грн в якості відшкодування коштів за вкладом, що підтверджується банківською випискою від 14.01.2016.

Статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відхиливши вимоги за договором-заявою № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 місяців в іноземній валюті від 12.12.2014, заявлені позивачем 05.02.2016, уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" діяла в межах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновкам судів попередніх інстанцій, що оскільки за приписами статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в чинній редакції Фонд визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення та складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду, з урахуванням того, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб делеговано уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" повноваження, в тому числі, з визначення сум заборгованості кредиторів та складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, то вимоги позивача у даній справі про зобов'язання внести ОСОБА_4 до реєстру четвертої черги кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит", тобто зобов'язання щодо акцептування вимог ОСОБА_4, є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання причин пропуску строку подання заяви поважними, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем як зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів). Водночас заявлена позивачем вимога в частині визнання поважними причини пропуску строку не зможе забезпечити їх поновлення, а отже обраний позивачем спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, передбачений імперативними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) чітко встановлений строк пред'явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується, не підлягає продовженню чи поновленню, а вимоги, заявлені після спливу такого строку, вважаються погашеними в будь-якому випадку, незалежно від існування поважності причин такого пропуску.

Тобто строк пред'явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується, є присічним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, врахувавши вимоги вищенаведених норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , встановивши, що позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про визнання вимог кредиторів банку після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; беручи до уваги те, що даний 30 денний строк на прийняття вимог кредиторів банку, відповідно до приписів чинного законодавства України, поновленню не підлягає, дійшли правомірного висновку про відмову в позові.

Не приймаються до уваги посилання скаржника на ст. 53 ГПК України, оскільки дана норма стосується можливості відновлення та продовження саме процесуальних строків та не стосується визначеного Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) 30 денного строку на прийняття вимог кредиторів банку.

Щодо підвідомчості даного спору господарським судам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 09.11.2016 у справі № 6-2309цс16 (№ 727/7647/15-ц) за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу, згідно із частинами першою, другою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) або ГПК України (1798-12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Враховуючи зазначене, звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 у спірних правовідносинах діє як фізична особа, та спір виник з цивільно-правової угоди - договору-заяви № 326933/80875/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Класік" на 5 місяців в іноземній валюті від 12.12.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з аналогічним позовом (про той же предмет і з тих же підстав) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" про зобов'язання вчинити дії.

Так, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 761/9101/16-ц в задоволенні позову відмовлено.

Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 761/9101/16-ц рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.06.2016 у справі скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" про зобов'язання вчинити дії закрито з тих підстав, що спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Положеннями ст. 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Так, будь-якими спеціальними нормами закону не встановлено підвідомчості господарським судам спору за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

За наведених обставин, спір за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, враховуючи норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) та правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові № 6-2309цс16 від 09.11.2016, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведена позиція суду знаходить своє підтвердження у викладених в постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі № 3-1165гс16 висновках Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

За змістом ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

У справі v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

За таких обставин, з огляду на існування процесуального документу, який набрав законної сили (ухвала Апеляційного суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 761/9101/16-ц), при розгляді аналогічного спору в порядку цивільного судочинства, за наслідками якого закрито провадження у справі, з метою забезпечення ОСОБА_4 доступу до правосуддя, тобто практичної можливості оскаржити відповідні дії відповідачів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір підлягає розгляду господарським судом.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 ГПК України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями - 111-5, - 111-7 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.