908/70/17 Про стягнення суми фінансової зворотньої допомги, наданої на умовах безвідсоткової позики - 03.10.2017 Прийняття

У січні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП - ОСОБА_4) звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (далі - ПрАТ "МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО") 65 899,20 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.03.2017 у справі № 908/70/17 (суддя Мірошниченко М.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ "МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО" на користь ФОП - ОСОБА_4 65 899,20 грн. вартості неповернутої позики.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017 (колегія суддів у складі: Попков Д.О. - головуючий, Чернота Л.Ф., Марченко О.А.) рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2017 у справі № 908/70/17 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017 у справі № 908/70/17, ФОП - ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуваний судовий акт, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В, Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ФОП - ОСОБА_4 до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 03.10.2017 о 10 год. 10 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. - 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.05.2012 між ФОП - ОСОБА_4 (Позикодавець) та ПрАТ "МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО" (Позичальник) було укладено договір позики № 1 (далі - Договір), відповідно до умов якого Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу Позичальнику в розмірі 24 000,00 грн. з метою реалізації програми забезпечення кормами - ячмінь в кількості 24 000 кг, а Позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору без оплати процентів від суми позики за їх користування.

Відповідно до п. 1.2 Договору переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку: сума та термін повернення 24 000,00 грн. до 01.09.2012.

Пунктом 1.3 Договору сторони передбачили, що позика вважається погашеною у момент фактичного повернення кормів - ячмінь в кількості 24 000 кг, отриманої Позичальником за цим договором.

Згідно з п. 2.1 Договору невиконання зобов'язань за договором надає право на стягнення з винної особи усіх завданих цим невиконанням збитків.

Відповідно до пп. 3.1 Договору він діє до повного його виконання.

За твердженням позивача, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не повернув надану йому фінансову допомогу - ячмінь в кількості 24000 кг.

29.02.2016 ФОП - ОСОБА_4 на адресу відповідача надіслано вимогу, в якій просив протягом семи днів з дня отримання вимоги повернути ячмінь в кількості 24 000 кг або сплатити грошові кошти за ячмінь за ринковою ціною, що склалася на день отримання цієї вимоги.

У відповідь на вимогу позивача ПрАТ "МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО" надіслало лист-відповідь від 04.03.2016 № 41, в якому підтвердило наявність заборгованості 24 000 кг ячменю станом на 04.03.2016, зокрема, за Договором, та повідомило, що станом на 04.03.2016 підприємство не в змозі повернути позивачу зерно, а також просило відстрочити заборгованість до отримання нового врожаю.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ФОП - ОСОБА_4 зазначає, що невиконання ПрАТ "МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО" умов Договору щодо повернення ячменю в кількості 24 000 кг призвело до спричинення йому збитків на суму 65 899,20 грн., розмір яких розраховано виходячи з середньої ціни реалізації ячменю станом на 14.10.2016.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги виходив з доведеності факту виконання ФОП - ОСОБА_4 Договору, що підтверджується видатковою накладною від 03.05.2012 № 1, та невиконання ПрАТ "МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО" зобов'язання за Договором щодо погашення позики. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про те, строк позовної давності звернення з даним позовом переривався внаслідок визнання відповідачем заборгованості шляхом направлення листа від 04.03.2016 № 41.

Апеляційна інстанція скасовуючи рішення місцевого господарського суду виходила з того, що зі змісту позовної заяви та її нормативного обґрунтування вбачається, що ФОП - ОСОБА_4 заявлено вимоги про стягнення збитків, а натомість місцевий господарський суд, всупереч ст. 22 ГПК України, за відсутності відповідної заяви позивача, самостійно змінив предмет позову, розглянувши її як вимогу про повернення позики.

Також апеляційний господарський суд враховуючи недоведеність позивачем факту передачі відповідачу позики, оскільки видаткова накладна від 03.05.2012 № 1 не є належним та допустимим доказом надання позики за Договором, дійшов висновку про відсутність факту порушення зобов'язання відповідачем та, як наслідок, про відмову у позові.

Проте висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на таке.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16).

Вказаних висновків Верховного Суду України у порушення ч. 3 ст. 82, ч. 1 ст. - 111-28 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували.

Крім того, як правильно встановлено апеляційним господарським судом ФОП - ОСОБА_4 заявлено вимоги у даній справі саме про стягнення збитків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Всупереч наведеному, ні апеляційний, ні місцевий господарські суди не встановлювали наявність/відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Натомість, суди попередніх інстанцій обмежились лише встановленням виконання/невиконання ФОП - ОСОБА_4 Договору щодо передачі відповідачу позики.

Щодо висновків місцевого господарського суду про переривання строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, у відзиві на позов відповідач просив відмовити у його задоволенні у зв'язку, зокрема, зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, визнання пред'явленої претензії; письмове прохання відстрочити сплату боргу; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу тощо. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Як зазначалось вище та встановлено судами, пунктом 1.2 Договору сторони визначили як суму фінансової допомоги (24 000,00 грн.), так і строк повернення позики, а саме, до 01.09.2012.

Тобто, у Договорі сторони визначили зобов'язання з визначеним строком виконання.

Враховуючи загальну позовну давність та виходячи з умов Договору щодо визначення строку виконання зобов'язання, висновок місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності звернення з даним позовом переривався внаслідок визнання відповідачем заборгованості шляхом направлення листа від 04.03.2016 № 41 є хибними, оскільки визнання відповідачем свого боргу мало місце після спливу позовної давності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено повно та всебічно спірні правовідносини, не надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, що призвело до неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Враховуючи встановлені ст. - 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.