815/3908/17 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи з митних органів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - 20.09.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, треті особи на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, державний інспектор Лиманська Світлана Сергіївна, державний інспектор Бахчиванжи Олександр Євгенійович, державний інспектор Гасюченко Людмила Павлівна, державний інспектор Поль Ольга Юріївна, державний інспектор Саркісян Світлана Левонівна, державний інспектор Євстратов Володимир Миколайович, державний інспектор Мудрий Олексій Юрійович, державний інспектор Назаренко Олена Вікторівна, державний інспектор Яценко Ірина Олександрівна, державний інспектор Чухненко Віталій Вікторович, державний інспектор Шаталова Тетяна Миколаївна, державний інспектор Матвієнко Сергій Миколайович, державний інспектор Сідорчук Леонід Леонтійович, державний інспектор Макаров Валерій Андрійович, державний інспектор Крохмаль Ольга Вадимівна, державний інспектор Савватеєєв Дмитро Володимирович про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Одеської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року (головуючий суддя: Бойко О.Я.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя: Шляхтицький О.І., судді: Потапчук В.О., Семенюк Г.В.),

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Одеської митниці ДФС, в якому просила:

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 року № 630-о, яким її звільнено із займаної посади з 27.06.2017 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 40 КЗпП України;

1.3. поновити її на посаді державного інспектора митного поста "Одеса-аеропорт" Одеської митниці ДФС з 27 червня 2017 року;

1.4. зобов`язати Одеську митницю ДФС вирішити питання щодо прийняття її на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 рік Одеської митниці ДФС, затверджених наказом Одеської митниці ДФС від 28 лютого 2017 року №100;

1.5. стягнути з Одеської митниці ДФС на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 червня 2017 року;

1.6. стягнути з Одеської митниці ДФС на її користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

2. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вважає спірний наказ № 630-о від 26 червня 2017 року протиправним та таким, що порушує гарантоване їй національним законодавством право на працю, оскільки позивач з жовтня 2004 року безперервно працювала в органах державної митної служби України, неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов`язків, старанне та відповідальне ставлення до поставлених завдань, високий рівень професійних знань, тому вважає, що має переважне право на залишення на роботі. Також зазначає, що вона як особа, яка утримує самостійно неповнолітню доньку та не має інших членів сім`ї, які мають самостійний заробіток, із втратою роботи була позбавлена єдиного доходу, що призвело до моральних страждань та потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, позов задоволено частково.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці ДФС від 26 червня 2017 року № 630-о, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 27 червня 2017 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 40 КЗпП України.

3.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста "Одеса-аеропорт" Одеської митниці ДФС з 27 червня 2017 року.

3.3. Зобов`язано Одеську митницю ДФС вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 рік Одеської митниці ДФС, затверджених наказом Одеської митниці ДФС від 28 лютого 2017 року №100.

3.4. Стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 червня 2017 року по 17 листопада 2017 року у розмірі 12762,73 грн.

3.5. Стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

3.6. У решті позовних вимог відмовлено.

4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, митний орган прийняв наказ про звільнення позивача всупереч чинного законодавства, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

ІІІ. Касаційне оскарження

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, принципу верховенства права, просить скасувати ці рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не було враховано відсутність на митному посту "Міжнародний аеропорт "Одеса" Одеської митниці ДФС вакантних рівнозначних посад та неможливість, у зв`язку з цим, вирішення питання про прийняття ОСОБА_1 на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 рік Одеської митниці ДФС, оскільки це призведе до порушення права на працю осіб, які на теперішній час займають ці посади. Вважає оскаржувані рішення незаконними та необґрунтованими, оскільки звільнення позивача здійснено правомірно і підстави для її поновлення на роботі відсутні. Відповідач зазначає, що позивачем не було надано докази наявності у неї переваг щодо залишення на роботі. Також наголошує, що суди не мають права перебирати на себе функції митного органу та втручатись в його дискреційні повноваження щодо вирішення питання проходження служби позивачем.

6. Позивач подала відзив на касаційну скаргу, у якому вказала, що твердження відповідача про відсутність рівнозначних вакантних посад, які могли бути їй запропоновані відповідно до статті 49-2 КЗпП України, ґрунтується лише на поясненнях останнього та не підтверджене належними доказами, вважає всі доводи касаційної скарги безпідставними та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

7. Позивач проходила службу у митних органах з 25 жовтня 2004 року і на час звільнення перебувала на посаді державного інспектора митного поста "Одеса-аеропорт" Одеської митниці ДФС, на яку позивач переведена наказом від 24 лютого 2015 року №209-о.

8. 30 грудня 2016 року ДФС України прийнято наказ №1049 про ліквідацію, створення, зміну назв та місць дислокації окремих митних постів митниць ДФС. Згідно з пунктом 5 наказу №1049 змінено назву митних постів Одеської митниці ДФС "Одеса-аеропорт" на "Міжнародний аеропорт "Одеса".

9. Штатним розписом Одеської митниці ДФС на 2017 рік передбачено виведення зі структури Одеської митниці ДФС митного поста "Одеса-аеропорт" 41 штатну одиницю та введення до структури Одеської митниці ДФС митного поста "Міжнародний аеропорт "Одеса" 37 штатних одиниць.

10. 26 червня 2017 року відповідачем прийнято наказ №630-о про звільнення позивача з займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 40 КЗпП України.

11. Вказаний наказ прийнятий у зв`язку зі скороченням чисельності митного поста "Одеса-аеропорт" Одеської митниці ДФС, відповідно до затверджених Головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, введених в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28 лютого 2017 року №100, та з урахуванням неможливості переведення позивача на іншу рівнозначну посаду відповідно до кваліфікаційних вимог. Підставою його прийняття зазначено попередження про наступне вивільнення позивача від 06 квітня 2017 року.

12. Не погодившись з наказом про звільнення, позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним вище позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

17. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

18. За змістом частини 2 статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

19. Частиною 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульована цим Законом.

20. Загальні підстави припинення державної служби встановлені статтею 83 Закону України "Про державну службу".

21. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу", державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

22. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, в тому числі, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного орган; реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - інші роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

23. За правилами частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

24. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

25. За змістом 4 статті 36 КЗпП України встановлено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

27. Ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи із створенням або без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційною) структури юридичної особи.

28. Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

29. За змістом статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

30. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

31. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

32. Відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України "Про державну службу", про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніше як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

33. Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

VI. Позиція Верховного Суду

34. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

35. Судами встановлено, що підставою для звернення позивача з даним позовом стало її звільнення наказом від 26 червня 2017 року №630-о, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 40 КЗпП України. Цей наказ прийнято у зв`язку зі скороченням чисельності Одеської митниці ДФС, відповідно до затвердженого Головою Державної фіскальної служби України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, введених в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28 лютого 2017 року № 100, а також з урахуванням неможливості її переведення на іншу рівнозначну посаду відповідно до кваліфікаційних вимог.

36. Отже, цей спір пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а тому для надання оцінки правомірності дій відповідача в цих правовідносинах судам необхідно з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

37. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

38. Судами було встановлено, що у зв`язку з введенням в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28 лютого 2017 року № 100 затверджених Головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, позивача, з урахуванням законодавства про працю, статті43 Закону України "Про державну службу", було попереджено про скорочення чисельності митного поста "Одеса-аеропорт" Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення.

39. У зазначеному Попередженні також, зазначено, що згідно вимог Закону "Про державну службу" у разі незгоди державного службовця на продовження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов державної служби від нього не надійшли заяви, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

40. З вказаним Попередженням позивач ознайомлена 06 квітня 2017 року, про що свідчить її особистий підпис на ньому.

41. За змістом частини 3 статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" утворення, реорганізація та ліквідація міністерств, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюється з урахуванням завдань здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

42. Згідно з частиною 9 статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Кабінет Міністрів України 20.10.2011 року прийняв постанову №1074, якою затвердив порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок № -1074), що визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

43. За правилами пункту 4-6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

44. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

45. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

46. Тобто, у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом Кабінету Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечує у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Таким чином, територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи Кабінету Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.

47. Таким чином законодавство встановлює можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, та не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

48. Однак, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач не запропонував позивачу будь-якої посади на перейменованому митному пості "Міжнародний аеропорт "Одеса", в той час як штатний розпис на 2017 рік Одеської митниці ДФС передбачав введення до структури Одеської митниці ДФС митного поста "Міжнародний аеропорт "Одеса" 37 штатних одиниць, 11 з яких аналогічні посаді, яку займала позивач на час її звільнення.

49. За вказаних обставин, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем в спірних правовідносинах статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції позивачу іншої роботи одночасно з попередженням про наступне звільнення.

50. Докази зворотнього відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

51. Отже, висновки судів про те, що спірний наказ № 630-о від 26 червня 2017 року прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим він є протиправним та підлягає скасуванню.

52. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків, а лише зводяться до суб`єктивної переоцінки позивачем встановлених судами фактичних обставин справи. Безпідставність таких доводів встановлена під час касаційного розгляду справи.

53. Водночас, Верховний Суд, зважаючи на доводи відповідача про відсутність у позивача переваг для подальшого працевлаштування при звільненні, вважає за необхідне зазначити, що в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила на перевагу на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП, а саме: правила цієї статті не звільняють роботодавця від обов`язку запропонувати всі наявні вакантні посади всім, без виключення, працівникам, які підлягають звільненню, без врахування переважного права на залишення на роботі та переважного права на працевлаштування. Ці переважні права та переваги враховуються вже на наступному етапі - прийняті на роботу на новостворені посади.

54. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей наказ підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому судами правильно здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час її вимушеного прогулу, однак, не враховано ту обставину, що, у відповідності до норм чинного законодавства України, день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

55. За змістом спірного наказу №630-о від 26 червня 2017 року позивача з займаної посади звільнено з 27 червня 2017 року, вказане також підтверджується відомостями її трудової книжки, копія якої наявна в матеріалах справи.

56. Таким чином, поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за 27 червня 2017 року є помилковим.

57. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

58. Згідно частини 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

59. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зазначення дати поновлення позивача на посаді та розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на її користь за час вимушеного прогулу, шляхом викладення третього та п`ятого абзацу його резолютивної частини у новій редакції. В іншій частині оскаржувана постанова суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін. Рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.