815/1778/14 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено штраф за порушення граничних строків сплати сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість - 19.09.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Балан Я.В. від 02.06.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів: Джабурія О.В., Шляхтицького О.І. від 23.07.2014 у справі №815/1778/14 за позовом Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В березні 2014 року Комунальне підприємство "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач/податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2013р., якими визначено штраф за порушення граничних строків сплати сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість №0006011502 в розмірі 75 141,48 гривень, № 0006021502 в розмірі 20576,44 гривень; №0006031502 в розмірі 1000,00гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємство зазначало, що в порушення вимог статті 116 Податкового кодексу України відповідачем двічі нараховано та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1000,00гривень за порушення граничного терміну сплати узгодженого податкового зобов`язання в сумі 5000,00 гривень (податкові повідомленя-рішення №№0006011502, 0006031502). Вказувало, на наявність ряду неточностей (суми грошових зобов`язань, які зазначені в додатках до акту перевірки не співвідносяться з сумами, вказаними в деклараціях позивача з податку на додану вартість), які призвели до визначення неправильних сум штрафних санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем платіжними документами не підтверджено своєчасне виконання обов`язку платника щодо погашення самостійно визначених узгоджених зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки під час сплати до бюджету сум податку підприємством не враховувались уже існуюча заборгованість, суми нарахованої пені за раніше прострочену сплату зобов`язання, що свідчить про порушення позивачем встановленого статтею 57 Податкового кодексу України строку сплати узгоджених зобов`язань.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати з підстав, що вже зазначались в позовній заяві, апеляційній скарзі, й прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обгрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.10.2013 року старшим державним податковим інспектором відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об`єктів і операцій Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області проведено камеральну перевірку на предмет порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 581/15-02.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем термінів сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.10.2013:

№ 0006011502, яким зобов`язано Підприємство сплатити штраф розмірі 20% суми узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 75 141,48 гривень;

№ 0006021502, яким зобов`язано Підприємство сплатити штраф у розмірі 10% суми узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 20 576, 44 гривень;

№ 0006031502, яким зобов`язано Підприємство сплатити штраф розмірі 20% суми узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1000,00 гривень.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до Головного управління Міндоходів в Одеській області та Міністерства доходів і зборів України, однак рішеннями про результати розгляду скарг, останні залишені без задоволення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та сплатити суми податку та збору в порядку та строки, визначені цим кодексом.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках, встановлених пунктами 54.3.1 - 54.3.6 статті 54 ПК України.

Згідно пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення - рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Статтею 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за період листопад 2011- жовтень 2013 років Підприємством подано до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області ряд податкових декларацій з податку на додану вартість та уточнюючих розрахунків, за якими відповідно до додатків №№1,2 до акту перевірки з наведеними розрахунками встановлено порушення строків сплати грошового зобов`язання, за що, як наслідок, відповідачем обгрунтовано застосовано штрафні санкції у розмірі 20% на загальну суму 75141,48гривень за затримку більше 30 календарних днів (додаток №1) та у розмірі 10% на загальну суму 20576,44 гривень за затримку до 30 календарних днів (додаток №2), що знайшло відображення в податкових повідомленнях-рішеннях від 30.10.2013 №0006011502 та №0006021502.

Що ж стосується податкового повідомлення-рішення №0006031502 від 30.10.2013, то Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 17.10.2013 №581/15-02 щодо своєчасності сплати до бюджету самостійно визначеного податкового зобов`язання у деклараціях з ПДВ про порушення підприємством пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення №0006031502 від 30.10.2013, вказував на те, що визначені суми штрафних санкцій у рядках 13 та 14 додатку №1 до акту перевірки розраховані за аналогічні порушення, а саме - порушення граничного терміну сплати узгодженого грошового зобов`язання у розмірі 5000,00 гривень більше 30 календарних днів - 35 днів по різним податковим деклараціям позивача. Таким чином, сума штрафу згідно декларації № 9012686252 увійшла до складу податкового повідомлення-рішення № 0006011502, а сума штрафу за порушення граничного терміну сплати узгодженого зобов`язання у розмірі 5 000,00гривень згідно декларації № 9012828813 увійшла до складу податкового повідомлення-рішення № 0006031502.

Разом з тим, судом не наведено жодних мотивів з вказівкою на належні та допустимі докази в підтвердження таких його посилань; до того ж наведене не узгоджується з висновками суду про обгрунтованість та законність вцілому податкового повідомлення-рішення № 0006011502.

Апеляційний суд зазначених недоліків суду першої інстанції також не усунув.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.