915/737/16 Про стягнення плати за надання послуги з охорони вантажу до станції призначення - 15.08.2017 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулjся до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" плати в сумі 18277,46 грн. за охорону вантажу по станції призначення Миколаїв-Вантажний у зв'язку із затримкою вагонів з вантажем на станції призначення Миколаїв-Вантажний Херсонської дирекції залізничних перевезень Одеської залізниці через неприйняття вантажу відповідачем, про що складені акти загальної форми та нарахований збір за охорону вагонів. Позов обґрунтовано приписами статей 2 Господарського процесуального кодексу, 42, 46, 137 Статуту залізниць України (457-98-п) , пунктом 8 Правил зберігання вантажів, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги. Відповідач проти задоволення позову заперечив, вказавши, що відсутні правові підстави для виникнення у нього обов'язку сплатити нараховану позивачем суму, оскільки укладений договір про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги таких платежів не передбачає, а відповідно до частини 2 пункту 22 Статуту залізниць виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів, здійснюється на підставі окремих договорів, які сторони не укладали.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2016 (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" грошових коштів в сумі 18277, 46 грн, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 1378 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 (судді: Колоколов С.І. - головуючий, Разюк Г.П. Лисенко В.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди, керуючись частиною 3, статтею 11, 14 Цивільного кодексу (435-15) , статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт", постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом" № 106 від 22.02.1994 (106-94-п) , Переліком вантажів, які повинні супроводжуватися особовим складом відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті на всьому шляху прямування залізницями України, пунктом 31 Розділу ІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги, дійшли помилкових висновків щодо обов'язковості оплати відповідачем послуги з охорони вантажу на станції призначення Миколаїв-Вантажний, не врахувавши положення частини другої пункту 22 Статуту залізниць України (457-98-п) , за якою виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів, які сторони не укладали.

Позивач не з'явився у судове засіданні, подав клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі та відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив проти доводів касаційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а судові рішення у справі без змін; відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.03.2012 Одеська залізниця (далі - Залізниця) та Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" (далі - Підприємство) уклали Договір № 1401316 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі - Договір), предметом якого відповідно до пункту 1.1 є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги. Згідно з пунктом 5.1 Договору, у разі настання обставин, через які одна із сторін не могла повністю або частково виконати зобов'язання за цим договором (явища стихійного характеру, воєнні дії тощо), строк виконання договору відкладається на час дії цих обставин. Сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим Договором через форс-мажорні обставини, повинна терміново повідомити про це іншу сторону.

24.08.2012 Одеська залізниця та ПрАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ" уклали Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії № ДН-4/100, пунктом 1 якого визначено, що згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить ПрАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ", та примикає стрілкою № 60 до колії № 32 станції Миколаїв - Вантажний Одеської залізниці і яка обслуговується локомотивом ПрАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ". Межою під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", який встановлено біля ізолюючого стику світлофору М-76. Відповідно до пункту 5 Договору № ДН-4/100, повідомлення про подачу вагонів передається по телефону за 2 години до подачі вагонів на колії сортувального парка, колії 11 або 15, 16 відправного парку станції Миколаїв - Вантажний. Згідно з пунктом 6 Договору № ДН-4/100, вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на колії сортувального парку, колії 11 або 15, 16 відправного парку станції Миколаїв - Вантажний, згідно вказівки маневрового диспетчера станції. Здавання вагонів провадиться на коліях сортувального парку, колії 11 або 15, 16 відправного парку станції Миколаїв - Вантажний. Подальший рух вагонів виконується локомотивом ПрАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ".

За абзацом 3 пункту 11 Договору час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів Залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні Залізниці. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від власника колії або його контрагента складається акт загальної форми. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Загальний час, за який вноситься підприємством плата за користування вагонами, включає час затримки з вини власника колії або його контрагентів та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні.

У відповідності до пункту 14 Договору, за умовами цього договору вагони подаються, зокрема, філії ПАТ "Судноплавна компанія" "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт".

Пунктом 16 Договору встановлено, що підприємство сплачує залізниці плату:

- за користування вагонами (контейнерами) - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами та Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом;

- за маневрову роботу з вагонами, які надійшли на адресу Власника колії - згідно Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом;

- інші збори і плати згідно Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом та вільних тарифів.

Відповідно до пункту 21 договору, цей договір укладений терміном на 5 років з 02.10.2012 року по 01.10.2017 року включно.

Суди також встановили, що у січні 2016 року на станцію Миколаїв-Вантажне на адресу відповідача прибули вагони з вантажем - метал за накладними: № 47922893, № 47922919, № 47922927, № 47922935, № 47968151, № 47968144, № 47991625, у графі 49 яких внесено запис Охорона залізниці.

На станції призначення Миколаїв-Вантажне працівники склали Акти загальної форми про початок затримки вагонів (форма ГУ-23) № 1688 від 04.01.2016, № 1735 від 06.01.2016, № 1769 від 06.01.2016 та акти загальної форми № 88, 94 від 06.01.2016 про затримку стрілка ВОХР відносно вагонів № 61633988, 57601601, 61632808, 55786230, 53153318, 53069340, 56068307, у зв'язку з несвоєчасним вивезенням вагонів із колій; акти були підписані відповідачем без зауважень. Крім того, складені акти загальної форми (форма ГУ-23) № 70 від 04.01.2016 та № 87, 93 від 06.01.2016.

На підставі вказаних актів загальної форми ГУ-23, про затримку вагонів із вантажем, які підлягають охороні, з причини невиконання переробної спроможності, за накопичувальною карткою № 11010042 від 11.01.2016 позивачем нарахована відповідачеві плата за охорону вантажу у розмірі 15231, 22 грн. (без урахування ПДВ).

Вищезазначені накопичувальні картки були підписані представником відповідача із застереженням, а саме (мовою оригінала): "Между АСК Укрричфлот и Одесской ж/д отсутствуют договор. отношения на предоставление дополнительных услуг ВОХР. ФИФП заявку на предоставление дополнительных услуг не направляли п/вагоны сотрудник. ВОХР уполномоченными предст. АСК Укрричфлот не передавать".

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача плати за охорону вантажу на станції призначення Миколаїв-Вантажний у розмірі 18277 грн. 46 коп. (заборгованість в сумі 15231 грн. 22 коп. та 20 % ПДВ в сумі 3046 грн. 24 коп.).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд визнав встановленим факт несвоєчасного вивезення вагонів з вантажем з вини відповідача, що підтверджується актами загальної форми про початок затримки вагонів, про затримку стрілка ВОХР, якими засвідчена затримка вагонів із вантажем, що підлягають охороні; та вказав, що позивач правомірно нарахував збір за охорону вантажу за час затримки вагонів, як те передбачено нормативними документами, що визначають порядок і умови перевезень, в тому числі розділом 49 перевізних документів (накладних), які посвідчують нарахування позивачем збору за охорону вантажу та, враховуючи, що затримка виникла з причини невиконання переробної спроможності за вини відповідача вірно звернувся за її стягненням до винної особи.

Переглядаючи справу у повному обсязі на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що затримка вантажу та здійснення його охорони підтверджені дослідженими матеріалами справи, тоді як відповідач не довів обставин, з якими пов'язується звільнення від сплати за охорону відповідно до приписів пункту 27 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000. При цьому суд відхилив також доводи відповідача щодо відсутності між сторонами оформлених договірних відносин на охорону вантажу з огляду на передбачену вказаними вище нормативними актами обов'язкову охорону такого вантажу у разі невчасного його вивезення, вартість якої покладається на винну особу.

Відповідно до частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з актів цивільного законодавства. Статтею 14 названого Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями статті 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України (стаття 23 Закону України "Про залізничний транспорт").

Приписами статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт", постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом" від 22.02.1994 № 106 (106-94-п) , Переліком вантажів, які повинні супроводжуватися особовим складом відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті на всьому шляху прямування залізницями України, пунктом 31 Розділу ІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 26.03.2009 № 317 (z0340-09) , визначене обов'язкове супроводження ВОХР та охорону певних вантажів, та встановлено, що плата за це нараховується кожному відправнику (одержувачу, експедитору) окремо.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України. Охорона вантажів і об'єктів залізничного транспорту, нагляд за дотриманням вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на залізничному транспорті загального користування, розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень здійснюються відомчою воєнізованою охороною АТ "Укрзалізниця".

За супроводження та охорону вантажів особовим складом і засобами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті стягується окрема плата ( постанова Кабінету Міністрів України "Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом" від 22.02.1994 № 106 (106-94-п) ).

Аналогічні положення обумовлено пунктом 27 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (z0861-00) , зареєстрованих Міністерством юстиції України від 24.11.2000 за № 861/5082 (z0861-00) . Також згаданою нормою визначено, що рішення про те, хто буде супроводжувати вантаж, воєнізована охорона залізниці чи провідник відправника, приймається відправником. У разі супроводження вантажу під час перевезення провідником відправника (одержувача) плата за охорону не справляється. Наказом Міністерства транспорту України від 20.01.1997 № 18 "Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України" (z0036-97) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1997 року за № 36/1840 (z0036-97) , встановлений Перелік вантажів, які повинні супроводжуватися особовим складом відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті на всьому шляху прямування залізницями України.

Тарифи за охорону та супроводження вантажів особовим складом і засобами відомчої воєнізованої охорони залізничного транспорту України визначені пунктом 31 Розділу ІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 26.03.2009 № 317 (z0340-09) .

Плата за охорону та супроводження вантажів, що підлягають обов'язковій охороні силами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті, визначається за тарифами, наведеними в табл. 3, за тарифну відстань. У перевізних документах робиться відмітка "Охорона залізниці". Плата за охорону і супроводження нараховується кожному відправнику (одержувачу, експедитору) окремо ("Охрана железной дороги") (п. 31.1 Збірника від 26.03.2009 № 317 (z0340-09) ). Крім того, обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначені Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) .

У відповідності до пункту 8 Розділу ІІІ Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (z0165-99) , у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Пунктом 1 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (z0565-02) , передбачено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.1999 № 113 (z0165-99) ).

Згідно з пунктом 3 Правил складання актів, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Відтак, суди, дослідивши матеріали справи встановили, що підставою складання актів загальної форми на віднесення на відповідальність вантажовласника (форма ГУ-23) є затримка вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта, із зазначенням часу затримки вагонів, вказані акти підписані представником відповідача. Крім того, судами встановлено, що за наступними накладними: № 47922893, № 47922919, № 47922927, № 47922935, № 47968151, № 47968144, № 47991625, якими посвідчується прибуття товару на станцію, у графі 49 яких внесено запис "Охорона залізниці". Зазначені дані були внесені до накопичувальних карток зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу), які були підписані представником відповідача із застереженням.

Відтак, суди, керуючись приписами вказаних вище норм права та встановленими обставинами справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача плати за здійснення охорони вантажу, який затримано на станції призначення з причин, що залежать від одержувача, і такі обставини не спростовано доводами касаційної скарги.

Доводам скаржника, в тому числі й щодо відсутності договірних відносин між сторонами стосовно здійснення охорони вантажу, надавалась належна оцінка судами попередніх інстанцій, які вказали про наявність підстав для виникнення у відповідача зобовязань зі здійснення оплати нарахованої суми також відповідно до положень нормативних актів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.