915/1134/16 Про визнання незаконним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ МП" в межах території сільської ради, визнання недійсним укладеного обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю договору про надання в оренду земельної ділянки - 15.08.2017 Прийняття

21.10.2016 прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.02.2015 № 25-р "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ МП "Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, визнання недійсним укладеного Миколаївською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" договору від 17.02.2015 про надання в оренду земельної ділянки площею 157 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 9763443 від 18.05.2015 про реєстрацію права оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" та запису № 9522686 від 24.03.2015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку за Миколаївською обласною державною адміністрацією. В обґрунтування позовних вимог прокурор вказав, що земельна ділянка, надана в оренду під об'єкти портової інфраструктури, є акваторією Бузького лиману, обліковується як внутрішні води (під лиманами), тож не може передаватися в оренду приватним юридичним особам, розпорядження нею згідно зі статтею 14 Водного кодексу України та статей 8, 13 Закону України "Про морські порти України" належить виключно до відання Кабінету Міністрів України, а обласна адміністрація при передачі земельної ділянки в оренду перевищила свої повноваження. Також прокурор зазначив, що надана в оренду земельна ділянка взагалі не може бути об'єктом земельних правовідносин, позаяк є дном лиману і її межі на місцевості встановити неможливо, на час прийняття обласною державною адміністрацією спірного розпорядження в проекті землеустрою був відсутній висновок державної експертизи, що є підставою для відмови у його затвердження за статтею 123 Земельного кодексу України.

Миколаївська обласна державна адміністрація відхилила позов, вказавши, що спірну земельну ділянку передано в оренду в межах її повноважень, передбачених статтею 122 Земельного кодексу України; земельна ділянка не є ділянкою дна територіального моря і розпорядження нею не відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідав вимогам статті 186-1 Земельного кодексу України та пройшов обов'язкову державну експертизу; при укладенні договору оренди не порушено вимог, встановлених частинами першою-п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" відхилило позов з тих підстав, що виділення земельної ділянки проведено в межах законодавства, водночас за практикою Європейського суду з прав людини визнання незаконності дій державного органу не повинно змінювати відносини власності, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 (суддя Пригунова А.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 (судді: Іоннікова І.А. - головуючий, Тарасенко К.В., Отрюх Б.В.) рішення місцевого суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову в цій справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме, статей 5, 14 Водного кодексу України, статей 59, 79 Земельного кодексу України, статей 8, 13 Закону України "Про морські порти України", статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України. Так, за доводами касаційної скарги суди не надали оцінку тим доводам прокурора, що земельна ділянка надана для створення товариством портової акваторії, що належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України; суди не врахували, що внутрішні морські води не можуть надаватися в оренду приватним юридичним особам для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури та що чинним законодавством не передбачено надання в оренду земельної ділянки під водним об'єктом - лиманом; за змістом наведених положень законодавства обласні державні адміністрації не наділені будь-якими повноваженнями щодо передачі у користування водних об'єктів (не замкнених), натомість управління та контроль за використанням та охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить до відання Кабінету Міністрів України; на час прийняття спірного розпорядження в проекті землеустрою був відсутній позитивний висновок державної експертизи, що є підставою для відмови у затвердженні проекту.

У відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні Товариство з обмеженою відповідальністю МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" заперечило доводи касаційної скарги у повному обсязі; Миколаївська обласна державна адміністрація не скористалася правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Також згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, що відповідає пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", за яким акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Місцевий господарський суд встановив, що розпорядженням Миколаївської обласної держаної адміністрації № 25-р від 04.02.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, підхідного каналу та причальних фронтів із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області; надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" строком на 49 років земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 площею 157,0 га із земель водного фонду для експлуатації та догляду за водними об'єктами) розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів) із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

17.02.2015 Миколаївська обласна державна адміністрація (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" (орендар) уклали договір оренди землі, за умовами якого орендодавець зобов'язався на підставі розпорядження № 25-р від 04.02.2015 передати, а орендар прийняти у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів) із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, площею 157,0 га із земель водного фонду із кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 та строком на 49 років. 18.05.2015 здійснено реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" за № 9763443.

Також суд встановив, що спірна земельна ділянка відповідно до Класифікації видів призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 віднесена до земель водного фонду за кодом 10.01. - для експлуатації та догляду за водними об'єктами, а з наявних у проекті землеустрою документів вбачається, що спірна земельна ділянка підлягає відведенню для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів, тобто - у відповідності до її цільового призначення. Проект землеустрою погоджений Відділом Держземагентства у Жовтневому районі Миколаївської області (висновок № 112 від 23.09.2014), Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області (висновок № 0147-7 від 01.08.2014), Державним агентством водних ресурсів (висновок № 3691/9/11-14 від 21.07.2014); надані Державним агентством земельних ресурсів України зауваження доопрацьовано 05.01.2015, що підтверджується підписами Заступника начальника Головного управління Держземагентства у Миколаївській області та начальника відділу державної землевпорядної експертизи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що спірними рішенням та договором передано в оренду ділянку земель водного фонду, надання яких відповідно до статті 122 Земельного кодексу України віднесено до повноважень обласних державних адміністрацій; земельну ділянку надано для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, каналу та причальних фронтів, тобто, відповідно до її цільового призначення; відповідачі дотримали процедуру передачі земельної ділянки, наділеної кадастровим номером, в оренду.

Переглядаючи справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду відповідно до встановлених ним обставин справи та вказав, що у переліку водних об'єктів лиман відсутній, а з матеріалів справи, зокрема, проекту землеустрою, вбачається, що відповідачами в оренду передано саме земельну ділянку, а не водний об'єкт.

Судова колегія зазначає, що відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

За змістом частини першої статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать, серед іншого, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт (частини перша-третя статті 85 Водного кодексу України).

У відповідності до частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий шар), а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Усі водні об'єкти на території України становлять її водний фонд, до якого належать 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водостоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (стаття 3 Водного кодексу України).

Згідно зі статтею 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море та акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

У відповідності до статті 14 Водного кодексу України до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить, зокрема, розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

Таким чином, Кабінет Міністрів України здійснює розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів, як водними об'єктами.

За Правилами охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 269 (269-96-п) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 431 (431-2002-п) ), води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, віднесено до внутрішніх морських вод України.

Пунктом 7 статті 13 Закону України "Про місцеві державі адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, належить вирішення питання використання землі, шляхом прийняття відповідного розпорядження.

Відповідно до частини п'ятої статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За інформацією Миколаївського обласного управління водних ресурсів від 02.04.2015, наявною в матеріалах справи, спірна земельна ділянка є акваторією Бузького лиману, який належить до водних об'єктів загальнодержавного значення, та відповідно до статистичної звітності (форми 6-зем) обліковується як внутрішні води (під лиманами).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на відсутність у Миколаївської обласної державної адміністрації повноважень розпоряджатися земельною ділянкою, яка є дном частини лиману та складовою частиною незамкненого водного об'єкту загальнодержавного значення, оскільки з частини п'ятої статті 122 Земельного кодексу України вбачається право обласної адміністрації розпоряджатися в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці земельними ділянками земель водного фонду відповідно до переліку, наведеного в частині четвертій статті 59 Земельного кодексу України та частині третій статті 85 Водного кодексу України, та з визначеним у цих нормах цільовим призначенням.

Натомість суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, не дослідили місцезнаходження спірної земельної ділянки в повному обсязі, не спростували та не відхилили мотивовано доводів позовної заяви.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили та не спростували подані прокурором та позивачем в обґрунтування своїх вимог докази, виклавши в судових рішеннях лише доводи та докази на користь лише відповідача, не додержавши принципу рівності сторін у судовому процесі.