922/4306/16 Про стягнення заборгованості за договором поставки металопрокату - 15.08.2017 Прийняття

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2017 у справі № 922/4306/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" 3082402,52 грн. - основного боргу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В частині стягнення 50959,30грн. основного боргу в задоволенні позовних вимог відмовлено. В частині стягнення 256931,85 грн. - провадження у справі припинено на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 у справі № 922/4306/16 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позовних вимог в розмірі 2254924,23 грн. та в цій частині прийнято нове рішення. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" 827478,29 грн. основного боргу за договором поставки № 103 від 10.06.2014. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" 12408,47 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Доручено господарському суду Харківської області видати відповідний наказ. В частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" 2305883,53 грн. - відмовлено. В частині припинення провадження у справі про стягнення 256931,85 грн. рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіста і К", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому, відповідач зазначив, що сума основного боргу на даний час сплачена у повному обсязі.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 15.08.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіста і К".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідач) укладений договір поставки № 103, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством в Україні, позивач зобов`язується поставити відповідачу металопрокат, а відповідач зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 2.2 договору загальна сума договору складає сумарну вартість товару, визначену за всіма специфікаціями до даного договору з урахуванням ПДВ.

Відповідач зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар, на підставі наданого позивачем рахунку, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача двома рівними частинами, а саме 50% протягом 10 днів з дати отримання товару та 50% протягом 20 днів з дати отримання товару (п. 2.3 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що у зв'язку з тим, що товар є імпортованим на територію України або містить імпортні матеріали, сума Договору по п. 2.2 (на дату його підписання) сума кожної специфікації по п. 2.1 (на дату її підписання) у платежі по п. 2.3 Договору (на дату виставлення рахунку покупцеві) співвідносяться з курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, встановленим на момент закриття торгів попереднього банківського дня, та у порядку, визначеному п. 2.5. даного Договору.

Згідно з п. 2.5 договору у разі зміни в подальшому курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, у порівнянні з тим, що був встановлений на момент закриття торгів банківського дня, що передував даті підписання специфікації на поставку товару, визначення вартості такого товару та оплата за такий товар здійснюється в національній валюті України (гривня) в перерахунку за курсом продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, встановленим на момент закриття торгів банківського дня, що передуватиме даті виставлення покупцю рахунку на оплату товару за такою Специфікацією.

Відповідно до п. 2.7 договору ціна товару на кожну партію поставки встановлюється та узгоджується сторонами в специфікації та підлягає зміні залежно від зміни курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, та/або залежно від зміни показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).

Позивач, у разі зміни (збільшення) курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку, здійснює перегляд визначеної в Специфікації ціни за неоплачений відповідачем товару згідно п. 2.5 цього договору.

Позивач письмово повідомляє відповідача про здійснений перегляд ціни (вартості) для обліку поставленого товару по новій ціні, з одночасним направленням зміни до рахунку-фактури на суму додаткової оплати.

На виконання умов договору поставки сторони підписали специфікації від 10.06.2014, від 16.06.2014, від 23.06.2014, від 07.07.2014, від 09.07.2014 та від 16.07.2014, якими визначено кількість, ціну та суму поставки партій товару.

Суди також встановили, що позивач поставив товар відповідачу на загальну суму 2066244,17 грн. (що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними) та виставив відповідні рахунки на оплату, проте відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар.

З огляду на несвоєчасну оплату товару та її здійснення не в повному обсязі, позивач здійснив коригування (зміну, перегляд) ціни за поставлений товар з урахуванням курсу продажу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку.

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 ЦК України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За змістом ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислено суму зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня. У разі визначення у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті за цим зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим НБУ, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд із системного аналізу умов договору (п.п. 2.4, 2.5) з'ясував, що положеннями договору чітко визначений період можливого коригування (перегляду, зміни) постачальником ціни товару, а саме від дня підписання специфікації до моменту (дати) виставлення рахунку, а не до моменту фактичної оплати цих рахунків. Водночас, позивач здійснив перегляд ціни товару з урахуванням курсу безготівкового долару США на міжбанківському валютному ринку на власний розсуд станом на 20.02.2015, в той час, як останній виставлений рахунок датовано липнем 2014, що суперечить наведеним вище положенням укладеного сторонами договору.

В процесі розгляду даної справи в місцевому господарському суді відповідачем здійснена часткова оплата за договором в сумі 827478,29 грн.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Отже, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, вірно застосував приписи п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та припинив провадження у даній справі в частині стягнення в сумі 827478,29 грн.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційна інстанція, здійснивши розрахунок розміру основного боргу відповідача перед позивачем, дійшла висновку, що він є доведеним та обґрунтованим в сумі 827478,29 грн.

Крім того, апеляційний господарський суд правомірно не прийняв до уваги надані відповідачем на стадії апеляційного перегляду судового рішення платіжні доручення, оскільки останні датовані березнем та квітнем 2017 року, тобто після прийняття рішення місцевим господарським судом (27.02.2017) та відповідно не могли бути враховані судом першої інстанції. При цьому, апеляційною інстанцією зазначено, що відповідач не позбавлений права звернутись до виконавчої служби під час виконання судового рішення з відповідною заявою щодо врахування сплачених сум у виконавчому провадженні.

В силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 у справі № 922/4306/16 відсутні.