915/826/16 Про визнання незаконними та скасування окремих підпунктів рішення виконавчого комітету міської ради, та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності на нежитловий об`єкт - 09.08.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року у справі № 915/826/16 за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання незаконним та часткове скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності,

У липні 2016 року прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до виконавчого комітету Миколаївської міської ради та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ"), в якому просив:

- визнати незаконними та скасувати підпункти 1.33 та 1.38 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1249 від 16.12.2011 року;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 495114 від 21.01.2012 року про право приватної власності на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м., за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м., за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м., за літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м., огорож та споруд, який розташований по вул. Заводській, 11А у м. Миколаєві за ПАТ "Державна продовольча зернова компанія України";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 року про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м. по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Позовні вимоги з посиланням на приписи ч.ч.1,5 ст. 141 ГК України, ч.ч. 2-4 ст. 145 ГК України, ч. 1 ст. 21 ЦК України, ст. 391, ч. 2 ст. 393 ЦК України обґрунтовувалися тим, що в результаті реорганізації ДП "Державна продовольчо-зернова компанія України" до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" увійшли склади зерна ПП-4, ПП-2, ПП-1 по вул. Заводській, 11А загальною вартістю 558 361 грн. та склад № 107 по вул. Заводській, 10 у місті Миколаєві вартістю 103591 грн. Відповідно до вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) Миколаївський портовий елеватор не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Таким чином, майно Миколаївського портового елеватору не могло бути приватизоване або корпоратизоване. Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ "ДПЗКУ" з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Миколаївського портового елеватора прийнято п.п. 1.33 та 1.38 п.1 рішення № 1249 від 16.12.2011 року, яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна - Кабінету Міністрів України. Оспорювані свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі видані на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1249 від 16.12.2011 року, яке прийняте з порушенням вимог законодавства, тому ці свідоцтва підлягають визнанню недійсними, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ "ДПЗКУ" права власності на зазначені нежитлові будівлі. Незаконне оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Миколаївського портового елеватору за ПАТ "ДПЗКУ" порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними.

ПАТ "ДПЗКУ" не визнало позов, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, посилаючись на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України передавши до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" об'єкти, перелік яких визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 (764-2010-п) , зокрема, майновий комплекс "Миколаївський портовий елеватор", набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а ПАТ "ДПЗКУ" - право власності на передане йому майно, зокрема, спірні нежитлові будівлі.

До того ж, ПАТ "ДПЗКУ" було подано до суду заяву про застосування до позовних вимог прокурора наслідків закінчення строку позовної давності, мотивовану, зокрема, тим, що листом від 28.03.2012 року № 130-2-802/2-15/2032 Міністерство аграрної політики та продовольства України було повідомлено про отримання спірних свідоцтв про право власності на спірні нежитлові будівлі.

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради визнав позов прокурора у повному обсязі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.11.2016 року (суддя Корицька В.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року (судді: Бєляновський В.В., Лавриненко Л.В., Поліщук Л.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заступник прокурора вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "ДПЗКУ" вважає, що судові рішення у справі є законними, та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзиви на касаційну скаргу від позивачів і Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до суду не надходили.

Заслухавши пояснення прокурора та представників Кабінету Міністрів України і відповідача ПАТ "ДПЗКУ", дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "ДПЗКУ" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 (593-2011-п) "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 (764-2010-п) ".

Відповідно до пунктів 1,2 вищезазначеної постанови прийнято пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство. Установлено, що: 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", ДП "ДПЗКУ" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ".

Пунктом 4 вказаного наказу встановлено, що статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Як вбачається з акта оцінки майна Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 26.09.2011 року, статутний капітал публічного акціонерного товариства станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 року № 634 "Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вирішено:

- створити ПАТ "ДПЗКУ" шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджено його статут (п.1 наказу);

- здійснити емісію акцій ПАТ "ДПЗКУ" на весь розмір його статутного капіталу - 867717000грн. Вирішено випустити 8677170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн. кожна (п.2 наказу);

- створити філії ПАТ "ДПЗКУ" згідно з додатком, у тому числі, філію "Миколаївський портовий елеватор".

На виконання вищезазначеного наказу та відповідно до акта приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України 18.11.2011 року, ДП "ДПЗКУ" передало, а ПАТ "ДПЗКУ" прийняло станом на 18.11.2011 року майновий комплекс ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" згідно з додатками, які є невід'ємною частиною цього акта.

До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" увійшли об'єкти нерухомого майна Миколаївського портового елеватору, в тому числі і спірне нерухоме майно.

Згідно з п.п. 1.4, 1.6 статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 4 від 06.01.2016 року, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 593 від 06.06.2011 року (593-2011-п) "Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 року № 764 (764-2010-п) " здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗКУ".

Товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту (п.4.4 статуту)

Відповідно до п.п. 5.1, 6.6 статуту статутний капітал товариства становить 867717000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави.

Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію (п. 7.1 статуту).

Філія ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор" звернулася до КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" з листом від 30.11.2011 року, в якому просила видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно ПАТ "ДПЗКУ" згідно з додатком.

16.12.2011 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було прийнято рішення № 1249 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами", підпунктами 1.33 та 1.38 пункту 1 якого вирішено оформити право власності, з видачею свідоцтва про право власності, на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м., за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м., за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м., за літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м., огорож та споруд, розташований по вул. Заводській, 11-а у м. Миколаєві та нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м., розташовану по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві, за ПАТ "ДПЗКУ".

На підставі вказаного рішення, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було видано ПАТ "ДПЗКУ" свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 року про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м. розташовану по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві, а також свідоцтво серії САЕ 495114 від 21.01.2012 року про право приватної власності на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель літ. А загальною площею 1847,2 кв.м., літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м., літ. В загальною площею 2612,6 кв.м., літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м., огорож та споруд, розташований по вул. Заводській, 11а у м. Миколаєві.

Предметом судового розгляду у даній справі є матеріально-правова вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства аграрної політики та продовольства України до ПАТ "ДПЗКУ" та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами"; визнання недійсними та скасування виданих на підставі цього рішення свідоцтв про право приватної власності на спірне майно.

Відмова у задоволені позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивована спливом позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем, хоча позовні вимоги прокурора визнані судами обґрунтованими. Так, листом № 130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 року ПАТ "ДПЗКУ" надавало Міністерству аграрної політики та продовольства України інформацію про отримання оспорюваних свідоцтв про право власності. Таким чином, Міністерству аграрної політики та продовольства України з 28.03.2012 року було відомо про реєстрацію за ПАТ "ДПЗКУ" права власності на спірні об'єкти. Прокурор звернувся до суду з позовом 20.07.2016 року, тобто після спливу строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.

Касаційна інстанція вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові за спливом позовної давності у даному спорі передчасними з огляду на таке.

Положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України (435-15) визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 цього кодексу, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (така позиція викладена у Постанові ВСУ від 07.06.2017 року у справі № 910/27025/14).

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог законодавства при оформленні права власності та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради йому стало відомо лише після направлення Миколаївською місцевою прокуратурою відповідного запиту від 15.03.2016 року за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на те, що при поданні до суду позову у даній справі прокурором визначено позивачами Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України, судами попередніх інстанцій не було з'ясовано, які функції кожен з цих органів здійснював у спірних правовідносинах, а отже і достеменно не встановлено початок перебігу строку позовної давності для кожного з цих органів та коли можливо було при цьому їм дізнатися про суперечність прийнятого виконкомом міської ради спірного рішення вимогам законодавства з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи, яка здійснювала повноваження держави, як власника майна, що вибуло, знати про стан своїх майнових прав у разі не доведення протилежного.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК України) має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (така позиція викладена у Постанові ВСУ від 27.05.2014 року у справі № 5011-32/13806-2012).

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Водночас, у підпункті 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

До того ж, господарськими судами залишено поза увагою доводи прокурора про те, що заявлення спірних вимог, пов'язане з вибуттям майна з державної власності та має на меті захист інтересів держави, спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності у вирішенні спору щодо відчуження об'єкта державної власності на користь юридичної особи, що у підсумку впливає на дотримання критерію пропорційності, який передбачає справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства) та особи.

Однак, у порушення вимог статті 32 ГПК України, 267 ЦК України (435-15) , господарські суди не встановили дійсного початку перебігу позовної давності для кожного з позивачів в залежності від їх функцій у спірних правовідносинах, а також наявності чи відсутності поважних причин пропущення позовної давності відповідно до ст. 43 ГПК України, та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволені позову за спливом позовної давності, не застосувавши до спірних правовідносин ч. 5 ст. 267 ЦК України.