Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючий, доповідач),

Палія В.В., Студенця В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року у справі № 924/49/17 за позовом ОСОБА_5 комерційної фірми "Ґжесь" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про повернення передоплати та стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами,

У січні 2017 року позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з відповідача 11500,44 євро (що станом на день звернення з позовом становить 329050,59 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро), з яких 6788,12 євро (що станом на день звернення з позовом становить в еквіваленті 194221,69 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро) - основна сума боргу (частина передоплати за поставку товару), 4712,32 євро (що станом на день звернення з позовом становить в еквіваленті 134828,90 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро) - проценти за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на те, що станом на день звернення до суду різниця сплачених позивачем коштів та коштів, на які відповідачем частково поставлено товар, що становить 6788,12 євро, позивачу не повернута і товар на решту суми сплаченої передоплати не поставлено.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.03.2017 року (суддя: Заверуха С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року (судді: Дужич С.П., Саврій В.А., Мамченко Ю.А.) рішення суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова у справі є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.01.2017 року відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.30).

Згідно з центральним реєстром та інформаційною довідкою з питань господарської діяльності Республіки Польща ОСОБА_5 комерційна фірма "Гжесь" є суб'єктом господарської діяльності - форма підприємець, з номером з Реєстру суб'єктів господарської діяльності 531276633, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 (а.с.35).

Відповідно до платіжного доручення (підтвердження платіжного доручення-переказ) від 10.01.2014 року ОСОБА_5 комерційна фірма "Гжесь" (замовник) перераховано на рахунок ОСОБА_4 (бенефіціар) кошти у розмірі 9650,00 EUR, як передоплату за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т (а.с.8).

Згідно з банківською довідкою від 20.01.2015 року (а.с.10) ОСОБА_5 комерційна фірма "Гжесь" (клієнт) має у 1 відділі у м. Ключборк поточний банківський рахунок № 38 1090 2170 0000 0001 0286 5432 у валюті євро (EUR), з вказаного рахунку 10.01.2014 року знято суму у розмірі 9650,00 EUR з метою здійснення переказу коштів за кордон на рахунок бенефіціара: дата банківської операції - 10.01.2014 року; призначення банківської операції - передоплата за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т, ОСОБА_4, АДРЕСА_1; сума - 9650,00 EUR. Також в довідці зазначено, що на рахунок № 38 1090 2170 0000 0001 0286 5432 до 19.01.2015 року не надходила сума у розмірі 9650,00 EUR у якості повернення суми з вищевказаного платіжного доручення.

09.09.2014 року відповідачем направлено позивачу лист з вимогою повернути перераховану суму у розмірі 9650,00 EUR протягом 14 днів через невиконання угоди, а саме не поставлення товару незважаючи на попередню оплату (а.с.13).

Доказом направлення вимоги є поштова квитанція від 10.09.2014 року (а.с.16) та повідомлення про одержання відповідачем 22.09.2014 року вищевказаної вимоги (а.с.14).

25.02.2016 року відповідно до інвойсу № 25/02/2016 відповідачем (продавець) поставлено позивачу (покупець) товар, а саме кукурудзу фуражну в кількості 21 т на загальну суму 2861,88 євро (EUR) (а.с.17).

Як вбачається з документу, який підтверджує проведення прикордонного контролю перевезення кормів для тварин, які ввозяться на митну територію Європейського Союзу ОСОБА_4 (відправник або експортер) поставлено АТ Хімічні заводи Органіка-Азот, м. Ярослав (одержувач) партію корму для тварин (кукурудза (зерно)) в кількості 21000,00 кг. Декларантом або представником згідно з даного документу є митне агентство JAS-FBG S.A. - комерційна фірма "Гжесь" ОСОБА_5, м. Волчин. Крім того, позивачем надано: ЄС - засвідчене попереднє повідомлення від 16.03.2016 року та його переклад з польської мови на українську, супровідний транзитний документ від 16.03.2016 року та його переклад з польської мови на українську мову, копію міжнародного ветеринарного сертифікату Щ-30 № 019401, копію заяви повітовому ветеринарному лікарю від 04.03.2016 року (а.с. 65-73).

15.12.2016 року позивачем було направлено відповідачу лист з вимогою про поставку товару, в якому фірма зазначила, що підприємець проігнорував вимогу від 09 вересня 2014 року, поставив товар на суму 2861,88 євро, а відтак вимагав допоставити товар на суму різниці - 6788,12 євро, в семиденний строк. Дана вимога відповідачем не отримана без поважних причин. (а.с.97)

10.01.2017 року через невиконання відповідач своїх зобов'язань щодо повернення ним передоплати у сумі 9650,00 євро та не здійснення поставки позивачу обумовленого товару, а також, враховуючи поставку відповідачем частини товару, а саме кукурудзи фуражної в кількості 21 т на загальну суму 2861,88 євро, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 6788,12 євро (що станом на 10.01.2017 року становить в еквіваленті 194221,69 грн.) основної суми боргу та 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017 року становить в еквіваленті 134828,90 грн.) процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги позивача до відповідача повернути суму попередньої оплати за непоставлений оплачений товар на підставі ст. 693 ЦК України та відсотки за користування чужими коштами в порядку ст. 536 ЦК України.

Відмова у задоволені позову судом першої інстанцій мотивована недоведеністю позивачем правомірності заявлених вимог.

Суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги з огляду на їх доведеність та обґрунтованість.

Такі висновки судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції визнаються передчасними з огляду на таке.

Згідно з ч.2-3 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: продавець - за договором купівлі-продажу (п.1 ч.1 ст. 44 даного Закону).

24.05.1993 року між Україною і Республікою Польща укладено Договір "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах", який ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3941-XII (3941-12) (далі - Угода).

За ст. 33 цієї Угоди зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.

Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Крім того, у відповідності до ст. 15 вказаної Угоди документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.

Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

У той же час, суди попередніх інстанцій не з'ясували чи відповідає наданий позивачем витяг з Державного реєстру суб'єктів господарювання про його правосуб'єктність вимогам, які встановлені в міжнародній угоді.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність укладеного між сторонами спору єдиного письмового договору, також встановлено відсутність жодного рахунку (інфойса) на підставі якого позивачем перераховано відповідачу 9650 Євро як передоплата за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т. (згідно платіжного доручення).

Договір купівлі-продажу може укладатися в формі, видами якої є: 1) єдиний письмовий документ із підписами сторін; 2) обмін листами, факсограмами тощо, у яких сторони виражають волю укласти договір поставки, що ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 207 ЦК України. Договір купівлі-продажу може укладатися і шляхом відправлення покупцем передбачуваному продавцю замовлення на певні види (асортимент) товару або продукцію, внесення передоплати.

Переказ позивачем на рахунок відповідача суму у розмірі 9650,00 EUR з призначенням банківської операції - передоплата за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т, ОСОБА_4, АДРЕСА_1; сума - 9650,00 EUR свідчить про укладення договору у спрощений спосіб.

Згідно з банківською довідкою від 20.01.2015 року (а.с.10) на рахунок позивача до 19.01.2015 року не надходила сума у розмірі 9650,00 EUR у якості повернення суми передоплати, що свідчить про прийняття відповідачем до виконання обов'язку передати позивачу зерно нуту в кількості 21 т.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено необхідність передання відповідачем товару в асортименті вказаному у платіжному дорученні, як і не доведено домовленість та обов'язок відповідача передати саме товар зерно нуту в кількості 21 т.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у покупця право вимагати передачі оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (на його розсуд) виникає одночасно зі спливом встановленого договором строку для передачі товару.

Сторонами спірних правовідносин строк поставки не визначений, тому з огляду на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, товар має бути поставлений протягом 7 днів з моменту вимоги. А у випадку, якщо відповідач не поставив у семиденний строк товар, позивач мав право ставити питання про втрату інтересу до виконання зобов'язання в натурі та про повернення коштів.

При цьому право покупця звернутись до суду з вимогою про повернення сплаченої ним суми попередньої оплати не може бути обмежено через відсутність його попереднього звернення до продавця з такою вимогою, оскільки фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладеній в рішенні від 09.07.2002 року №15-рп/2002.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені позову через відсутність у відповідача на час розгляду справи обов'язку повернення позивачу 6788,12 євро передоплати є помилковим.

Згідно із ч. 1 ст. 662, ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З часу здійснення передоплати поставка товару відповідачем здійснена частково, після пред'явлення позову останній не висловлював наміру вчинити дії з виконання своїх зобов'язань, проти повернення коштів заперечував, а отже позовна вимога визначає строки виконання боргових зобов'язань відповідно до вимог ст. 530 ЦК України.

Отже, оскільки сторонами спірних правовідносин не був встановлений строку, протягом якого відповідач (як продавець товару) повинен передати товар позивачу, у разі одержання від нього суми попередньої оплати, тому з огляду на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, товар має бути поставлений протягом 7 днів з моменту вимоги.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач направляв відповідачу дві вимоги.

09 вересня 2014 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення перерахованої попередньої оплати за зерно нуту в сумі 9650,00 EUR протягом 14 днів, яка була отримана відповідачем 22 вересня 2014 року.

15 грудня 2016 року позивач направив відповідачу лист з вимогою про поставку товару, в якому фірма зазначила, що підприємець проігнорував вимогу від 09 вересня 2014 року, поставив товару на суму 2861,88 євро, а відтак вимагав допоставити товар на суму різниці - 6788,12 євро, в семиденний строк. Дана вимога відповідачем не отримана без поважних причин. (а.с.97)

Правові наслідки порушення умови договору, щодо кількості товару визначені, зокрема, ч. 1 ст. 670, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якими передбачено право покупця вимагати передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Тому, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, він може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Господарськими судами попередніх інстанцій вказані норми матеріального права не були враховані та не застосовані до спірних правовідносин.

Між тим копія вимоги про поставку товару від 15.12.2016 року (а.с. 97) долучена позивачем до матеріалів справи під час розгляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином, суду апеляційної інстанції слід було мати на увазі, що у випадку, якщо заявник не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, апеляційний суд зазначені докази не приймає та не здійснює їх оцінку.

Проте, суд апеляційної інстанції не врахував вимог наведеної норми процесуального права та, долучивши додаткові докази до матеріалів справи, у своїй постанові не зазначив про прийняття чи відхилення цих доказів та їх оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з інвойсом № 25/02/2016 позивач прийняв від відповідача товар - кукурудза фуражна в кількості 21 тонна на суму 2861,88 Євро, тобто після строку вказаного у вимозі від 09 вересня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно з ч. 1 ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього (ч. 4 ст. 672 ЦК України).

Отже, кукурудза фуражна в кількості 21 тонна є прийнятою, оскільки позивач у розумний строк після її одержання не повідомив відповідача про свою відмову від нього, більш того про прийняття даного товару свідчить як інвойс № 25/02/2016, так і зміст позовної заяви.

З огляду на те, що істотною умовою договору поставки є строк поставки, який сторонами не обумовлений, посилання суду апеляційної інстанції при оцінці спірних правовідносин на ст. 712 ЦК України є помилковим.

Таким чином, суди обох інстанцій достеменно не встановили зміст правовідносин сторін, якими нормами права вони регулюються, не з'ясували обставин справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін, не встановили дійсних обставин, з якими в даному випадку пов'язується зобов'язання з повернення передоплати.

Разом з тим, вирішуючи спір за вимогами про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення на загальну суму 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017 року становить в еквіваленті 134828,90 грн.), судам обох інстанцій слід було мати на увазі таке.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні взаємовідносини у письмовій формі, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений, крім того чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору купівлі-продажу положень про позику, договори купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним (аналогічна позиція в постанові Верховного Суду України у справі № 9/67-38 від 27.12.2010 року).

Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсних обставин спору, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, не дослідили повно і всебічно спірні правовідносини між сторонами, не надали вказаним правовідносинам належної правової оцінки, та дійшли передчасних та суперечливих висновків як про відмову в позові, так і про його задоволення.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 09.03.2017 року скасувати, і справу № 924/49/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.