Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України, м. Київ (далі - Прокурор),

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2017

зі справи № 24/886

за позовом державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", м. Київ (далі - Підприємство),

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме", м. Київ (далі - Товариство);

комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", м. Київ (далі - КП "БТІРПВОНМ");

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, зобов'язання скасувати реєстрацію об'єктів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України, м. Київ (далі - МО України);

за участю військової прокуратури Центрального регіону, м. Київ, та

за зустрічним позовом Товариства

до Підприємства

про визнання добросовісним набувачем об'єктів нерухомості та визнання права власності на них,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Мет-інвест", м. Київ (далі - Фірма).

Судове засідання проведено за участю:

прокурорів - Лесько Г.Є., Коркішка В.М.,

представника Підприємства - Івашіна Є.В.,

представника Товариства - Дубова Т.О.,

представника КП "БТІРПВОНМ" - не з'яв.,

представника МО України - Загуменного В.В.,

представника Фірми - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2008: у первісному позові відмовлено; зустрічний позов задоволено; за Товариством визнано право власності на певне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19; Підприємство зобов'язано усунути перешкоди у користуванні Товариством цим майном; з Підприємства стягнуто на користь Товариства 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2017 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий, Буравльов С.І. і Власов Ю.Л.): відмовлено першому заступнику військового прокурора Центрального регіону України у прийнятті апеляційної скарги на зазначене рішення місцевого господарського суду; апеляційну скаргу з доданими матеріалами повернуто скаржнику.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційної інстанції з даної справи та повернути останню до Київського апеляційного господарського суду для розгляду по суті апеляційної скарги. Касаційну скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, у тому числі статті 58 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 321 Цивільного кодексу України, статей 53, 97 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній "на момент прийняття оскаржуваного рішення", далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про відсутність підстав для задоволення скарги, та просить в ній відмовити.

Підприємство у відзиві на касаційну скаргу і поданих письмових клопотаннях підтримує правову позицію Прокурора та просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційної інстанції й повернути справу до Київського апеляційного господарського суду для розгляду по суті апеляційної скарги Прокурора.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

У винесенні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції виходив з таких обставин та висновків.

Апеляційну скаргу, щодо якої винесено згадану ухвалу, подано Прокурором 21.04.2017 повторно; до неї було додано клопотання про поновлення строку для її подання.

Вперше Прокурором було подано апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду у березні 2014 року; до неї також додавалося клопотання про поновлення пропущеного строку для її подання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 Прокурору було відмовлено у відновленні пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2008 у даній справі та повернуто відповідну апеляційну скаргу з доданими документами без розгляду.

Як зазначено у пункті 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) (із змінами та доповненнями), якщо апеляційну скаргу подано повторно після повернення первісної апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 97 ГПК у разі коли клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги було відхилено, то відповідні обставини виключають перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом. У таких випадках останній повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу: щодо апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції - з посиланням на статті 97, 98 ГПК України.

Причиною подання касаційної скарги зі справи стала незгода Прокурора з відмовою апеляційної інстанції у прийнятті апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду від 24.04.2008 з цієї справи.

Норми процесуального права застосовуються господарським судом у редакції, чинній на час вчинення певної процесуальної дії.

У даному разі такою процесуальною дією був розгляд апеляційним господарським судом матеріалів апеляційної скарги Прокурора (поданої повторно) на предмет її прийняття (або повернення).

Із змісту оскаржуваної ухвали та інших матеріалів справи вбачається, що: первісну апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 24.08.2008 було подано у березні 2014 року з клопотанням про поновлення строку її подання, в задоволенні якого судом було відмовлено з поверненням апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 97 ГПК України; повторну апеляційну скаргу подано Прокурором 21.04.2017.

За таких обставин апеляційний господарський суд й послався на викладене в згаданому пункті 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 (v0007600-11) . До того ж відповідно до приписів статті 93 ГПК України:

- апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу (частина перша);

- апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана, зокрема, прокурором після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення (частина друга).

У даному випадку повторну апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду Прокурором подано майже через дев'ять років після оголошення рішення місцевого господарського суду.

Та обставина, що суд апеляційної інстанції не застосував частину другу статті 93 ГПК України у винесенні оскаржуваної ухвали, не є підставою для скасування останньої та задоволення касаційної скарги, оскільки доводи останньої не спростовують наведеного як в згаданій ухвалі, так в цій постанові. Зокрема, поза увагою Прокурора залишилося те, що, як вже зазначалося, норми процесуального права підлягають застосуванню судом в тій їх редакції, яка діяла на час вчинення відповідної процесуальної дії, в даному разі - саме на час розгляду судом апеляційної інстанції питання про прийняття або повернення повторно поданої Прокурором апеляційної скарги від 21.04.2017, а не на будь-який інший момент чи період часу.

Не можуть бути прийняті й доводи скаржника та Підприємства стосовно порушення права останнього на судовий захист його прав та інтересів. Вищий господарський суд України бере до уваги, що: по-перше, відповідне право було реалізовано шляхом подання двох апеляційних та касаційної скарги в даній справі; по-друге, не будь-яке звернення до господарського суду, в тому числі апеляційного, неодмінно тягне за собою порушення судом провадження зі справи, а лише таке, що здійснене з дотриманням вимог процесуального закону, тоді як у даному випадку таких вимог Прокурором не дотримано, як про це зазначено в даній постанові.

З урахуванням викладеного Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу й на таке.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мушта проти України", no. 8863/06, від 18.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У справі "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення у справі "Устименко проти України").

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення у справі "Устименко проти України").

У даній же господарській справі національне законодавство, а саме наведений припис частини другої статті 93 ГПК України, якраз обмежує дискреційні повноваження апеляційного господарського суду стосовно часу поновлення строку подання апеляційної скарги прокурором, а саме одним роком з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Даний строк за змістом згаданої норми є присікальним та поновленню не підлягає. Доречно в цьому зв'язку зауважити, що подібний же присікальний строк передбачався й частиною другою статті 93 ГПК України в редакції, чинній на час прийняття рішення місцевого господарського суду в даній справі, і становив три місяці з дня такого прийняття.

З огляду на наведене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового акта не вбачається.

Керуючись статтями - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2017 зі справи № 24/886 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України - без задоволення.