910/16513/13 Про визнання незаконними дії Відділу ПВР та визнання недійсною постанови заступника начальника Відділу ПВР про закінчення виконавчого провадження - 01.08.2017 Прийняття

Компанія звернулася до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії органу виконавчої служби з проханням визнати незаконними дії Відділу ПВР та визнати недійсною постанову заступника начальника Відділу ПВР Магди С.В. від 19.12.2016 про закінчення виконавчого провадження № 48676476 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва у цій справі про стягнення з Товариства на користь Компанії пені у розмірі 262 636, 52 грн. (далі - Постанова).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2017 (суддя Пукшин Л.Г.) скаргу Компанії відхилено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. - головуючий, Мальченко А.О. і Жук Г.А.): згадану ухвалу місцевого господарського суду скасовано; скаргу Компанії на дії Відділу ПВР задоволено; визнано незаконними дії Відділу ПВР щодо винесення Постанови; Постанову визнано недійсною; стягнуто з Товариства на користь Компанії 1 600 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить: скасувати постанову апеляційної інстанції; залишити ухвалу місцевого господарського суду з даної справи без змін; розподілити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового акта з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Товариством також подано письмове клопотання про долучення до матеріалів справи наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства від 20.06.2017 № 155 і копії листа цього ж Міністерства від 21.06.2017 № 8/10-1126-17. За відсутності підстав для відхилення даного клопотання воно задовольняється, зазначені матеріали долучаються до справи.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді згаданої скарги Товариства виходили з таких обставин та висновків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2015 у цій справі стягнуто з Товариства на користь Компанії 262 636, 52 грн. пені, 2 600 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 2 600 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Заборгованість стягувалася за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2012 № 135-12-БО.

Згадане рішення залишено без змін в апеляційному та в касаційному порядку.

27.05.2015 на його виконання господарським судом видано накази.

19.12.2016 заступником начальника Відділу ПВР винесено Постанову на підставі пункту 16 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою виконавче провадження підлягає закінченню у разі погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) (далі - Закон) неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Не погоджуючись з Постановою, Компанія звернулася до суду першої інстанцією зі скаргою, яка є предметом даного судового розгляду і яка мотивована тим, що Постанова прийнята з порушенням та невірним застосуванням вимог чинного законодавства, оскільки: факт списання заборгованості (пені) нічим не підтверджено; для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного реєстру, порядок ведення та користування яким затверджується Кабінетом Міністрів України; оскільки відповідний порядок не затверджено, боржник до реєстру не включений, то застосування положень Закону до відповідних правовідносин до моменту включення Товариства до згаданого реєстру неможливе.

Відхиляючи скаргу Компанії, місцевий господарський суд виходив з такого.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2015 у даній справі встановлено, що заборгованість Товариства перед стягувачем виникла на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 31.01.2012 № 135-12-БО та була погашена до подання позовної заяви до господарського суду міста Києва, тобто до набрання чинності Законом.

Під час примусового виконання рішення суду з даної справи в рахунок погашення боргу було перераховано 120 584,62 грн., у рахунок погашення виконавчого збору - 12 058,46 грн. та на спеціальний рахунок-кошти в розмірі 122,97 грн. на погашення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Тому сума, що підлягала списанню з урахуванням вимог Закону, становила 142 051, 90 грн., про що також зазначено у Постанові.

Зобов'язання боржника, зазначені у рішенні господарського суду міста Києва від 18.03.2015 № 910/16513/13, припинилися в силу Закону.

Про настання цього факту Товариство повідомило Компанію листом від 06.12.2016 вих. № 42АУ/92ПЗ/12564.

Доводи скаржника щодо відсутності Товариства у реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки відповідно до частини третьої статті 7 Закону списання згаданої заборгованості (пені) поставлено в залежність від набрання чинності Законом.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Постанова винесена правомірно, а скарга Компанії є такою, що не підлягає задоволенню.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та задовольняючи скаргу Компанії на дії Відділу ПВР, апеляційний господарський суд виходив з такого.

Апеляційним судом встановлено, що списання заборгованості нічим не підтверджено, адже жодних доказів вчинення сторонами будь-яких дій щодо списання до моменту винесення Постанови матеріали справи не містять.

Державним виконавцем не враховані приписи частини третьої статті 7 Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 (93-2017-п) затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій,підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, відповідно до пункту 4 якого формування та ведення реєстру здійснюється Мінрегіоном шляхом: збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру.

З огляду на положення Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання, теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а саме Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Докази вчинення сторонами після набрання чинності Законом будь-яких дій щодо проведення списання нарахованої пені (погодження сторонами такого списання шляхом обміну листами або проведення взаєморозрахунків тощо) відсутні.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії Відділу ПВР щодо винесення Постанови є передчасними та незаконними, а згадана Постанова підлягає визнанню недійсною.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення скарги Компанії на дії Відділу ПВР та визнання Постанови недійсною.

Відповідно до частин першої, третьої статті - 121-2 ГПК України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби) скарга на, зокрема, дії органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів; за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачу, боржнику, прокурору та органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю. Ухвала може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 16 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі погашення, списання згідно із Законом неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Відповідно до преамбули Закону він визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону:

- процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;

- реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - реєстр), - це державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;

- учасники процедури врегулювання заборгованості - це підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Частиною першою статті 3 Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

При цьому відповідно до частини першої статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), є:

- кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;

- кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

- заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Згідно із статтею 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Частиною третьою статті 7 Закону окремо регулюється списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.

Згаданою нормою передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення божником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання, - як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Закон набрав чинності 30.11.2016.

Встановивши, що: заборгованість Товариства, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 31.01.2012 № 135-12-БО, була погашена стягувачеві до набрання чинності Законом; зобов'язання боржника зі сплати пені, зазначені у рішенні господарського суду міста Києва від 18.03.2015 № 910/16513/13, припинилися в силу вимог частини третьої статті 7 Закону, - місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними дій Відділу ПВР та визнання Постанови недійсною.

Водночас судом апеляційної інстанції не враховано, що частиною третьою статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) право на ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Натомість приписи частини третьої статті 7 Закону є імперативними нормами, що встановлюють правило списання штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних у разі погашення основної заборгованості боржником станом на дату набрання Законом чинності, а тому, оскільки така заборгованість на дату набрання Законом чинності була погашена боржником у даній справі, нарахована пеня - списана, таким чином будь-якого врегулювання відповідно до приписів Закону між сторонами не відбулося, що, відповідно, спростовує необхідність включення боржника до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства листом від 17.03.2017 № 8/10-630-17 повідомило Товариство, що нараховані на погашену ним заборгованість за спожитий природний газ до набрання чинності Закону неустойка, штраф (пеня), інфляційні нарахування, проценти річні підлягають списанню на підставі частини третьої статті 7 Закону, яка є нормою прямої дії, при цьому виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, припустившись неправильного застосування наведених норм Закону, скасував ухвалу місцевого господарського суду за відсутності підстав для цього, передбачених статтею 104 ГПК України.

У зв'язку з цим оскаржувана постанова згідно з частиною першою статті - 111-10 ГПК України підлягає скасуванню; ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити в силі.

Товариством у поданні касаційної скарги було зайво сплачено суму судового збору. Так, ним мало бути сплачено судовий збір у сумі 1 600 грн., але фактично за платіжним дорученням від 06.04.2017 № 2116837426 перераховано 1 920 грн. судового збору.

З огляду на задоволення касаційної скарги та відповідно до статті 49 ГПК України належні до сплати витрати із судового збору за подання касаційної скарги (1 600 грн.) покладаються на Компанію.

Керуючись статтями 49, - 111-9 - - 111-11, 122 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 зі справи № 910/16513/13 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду міста Києва від 22.02.2017 зі справи № 910/16513/13 залишити в силі.

4. Здійснити поворот виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 зі справи № 910/16513/13 у частині стягнення з публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 600 грн. судового збору за подання апеляційної скарги - у разі подання відповідачем до суду відповідних заяви та довідки.