910/22839/16 Про визнання недійсними кредитного договору та договору застави - 26.04.2018 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; Селянське (фермерське) господарство "Пролісок"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Воля"; Приватне сільськогосподарське підприємство "Виселок".

про визнання недійсними договорів,-

У грудні 2016 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТУРЕ-АГРО" (далі - ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" (далі - ПАТ "ЗЛАТОБАНК", відповідач 1), в якому просило визнати недійсними договір застави №113/1/13-KL/S-3 від 19.12.2013 та договір застави №113/1/13-KL/S-4 від 20.12.2013, укладені між ПАТ "ЗЛАТОБАНК" та ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".

Позовна заява ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", з посиланням на норми статей 203, 215 Цивільного кодексу України, мотивована тим, що спірні правочини укладено з порушенням законодавства, у зв'язку з тим, що їх укладено за відсутності погодження загальними зборами учасників ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" укладення спірних договорів, тоді як, статут ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" містив обмеження на укладення угод у розмірі 2000000,00 грн., отже, генеральний директор Андросюк Є.В. не мав необхідного обсягу правоздатності на видачу довіреностей Коваленку О.В. для укладення спірних правочинів, якими передбачалось укладення спірних угод, про збільшення кредитного ліміту на суму, що перевищує еквівалент встановлений у статутних документах, без прийняття відповідного рішення загальними зборами. Крім того, ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі 910/938/16 було визнано недійсними загальні збори учасників ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" від 06.06.2013, оформлені протоколом № 279, на яких розглядалось питання про збільшення ліміту кредитування за кредитним договором №113/1/13-KL від 19.04.2013 та передачу в заставу майнових прав на майбутній врожай сільськогосподарських культур 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спорту, на стороні позивача Компанію К.М. Лотуре Агро Холдинг Лімітед та на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ; Селянське господарство "Пролісок" ; Товариство з обмеженою відповідальністю "Воля"; Приватне сільськогосподарське підприємство "Виселок" .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 (суддя - Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 (колегія суддів у складі: Майданевича А.Г. - головуючий (доповідач), Коротун О.М., Гаврилюк О.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів застави №113/1/13-KL/S-3 від 19.12.2013 та договір застави №113/1/13-KL/S-4 від 20.12.2013, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.ст. 16, 92, 97, 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 41, 58, 59, 62 Закону України "Про господарські товариства", виходив з того, що момент підписання оспорюваних правочинів у Банку було достатньо доказів на підтвердження повноважень представника ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" на вчинення відповідних дій, Банком повністю виконано свої зобов'язання по кредитуванню, сторонами неодноразово вносились зміни у договір кредиту, ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", здійснювало оплату кредитних коштів та сплачувало проценти за користування кредитом, що свідчить про виконання договорів сторонами, а тому позивачем не доведено наявності підстав для визнання договорів застави №113/1/13-KL/S-3 від 19.12.2013 та договір застави №113/1/13-KL/S-4 від 20.12.2013 недійсним, які було укладено в забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою.

Не погоджуючись з вказаними рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 у справі № 910/22839/16 та прийняти нове рішення, яким спір у справі передати на розгляд по суті в межах справи про банкрутство ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" зазначає порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

На думку заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст. 92 ЦК України, та не проаналізували обставини укладення спірних угод, саме щодо обізнаності/необізнаності Банку про укладення спірних угод представником ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" з перевищенням повноважень, не врахували рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/938/16, яким визнано недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом №279 від 06.06.2013, крім того, заявником вказувалось, що судами не враховано, що вказаний спір слід було розглядати в межах справи про банкрутство ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" .

Відзиви на подану позивачем касаційну скаргу від інших учасників судового процесу не надходили.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" та Компанії К.М. Лотуре Агро Холдинг Лімітед, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 19.12.2013 між ПАТ "Златобанк" (заставодержатель, банк) та ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" (заставодавець) в особі Коваленка Олександра Володимировича, який діяв на підставі довіреності від 19.12.2013, було укладено договір застави №113/l/13-KL/S-3.

Згідно з п. 2.1. договору, застава за цим договором забезпечує виконання таких вимог заставодержателя: (а) повернення основної суми Кредиту, наданого Заставодавцю за Кредитним Договором. Заставодавець зобов'язаний повернути Заставодержателю суму всіх отриманих Заставодавцем кредитних коштів, наданих у формі кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 62 500 000,00 (шістдесят два мільйони п'ятсот тисяч) гривень не пізніше 27.12.2013 (включно), чи в інші строки, встановлені в кредитному договорі.

Відповідно до п. 3.1. договору застави №113/l/13-KL/S-3 предметом застави є рухоме майно, а саме: майнові права (право вимоги) на майбутній врожай озимої пшениці врожаю 2014 р. на загальній площі 5005,15 га на території Луганської області.

Пунктом 3.3. договору застави №113/l/13-KL/S-3 передбачено, що заставна вартість предмета застави відповідає ринковій вартості та складає 13 347 066,66 (тринадцять мільйонів триста сорок сім тисяч шістдесят шість) гривень.

В наступному, 20.12.2013 між ПАТ "Златобанк" (Заставодержатель, Банк) та ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" (Заставодавець), в особі Коваленка Олександра Володимировича, який діяв на підставі довіреності від 20.12.2013, було укладено договір застави №113/l/13-KL/S-4.

Згідно з п.2.1. договору застави №113/l/13-KL/S-4 застава за цим договором забезпечує виконання таких вимог заставодержателя: (а) повернення основної суми Кредиту, наданого заставодавцю за Кредитним договором. Заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю суму всіх отриманих Заставодавцем кредитних коштів, наданих у формі кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 62 500 000, 00 (шістдесят два мільйони п'ятсот тисяч) гривень не пізніше 27.12.2013 (включно), чи в інші строки, встановлені в кредитному договорі.

Відповідно до п.3.1. договору застави №113/l/13-KL/S-4 предметом застави є рухоме майно, а саме: майнові права (право вимоги) на майбутній врожай озимої пшениці врожаю 2014 р. на загальній площі 4224,3 га на території Харківської та Сумської областей.

Згідно з п. 3.3. договору застави №113/l/13-KL/S-4 заставна вартість предмета застави відповідає ринковій вартості та складає 11264 800,00 (одинадцять мільйонів двісті шістдесят чотири тисячі вісімсот) гривень.

Вважаючи, що вказані договори застави укладено з порушенням законодавства ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів застави №113/l/13-KL/S-3 від 19.12.2013 та №113/l/13-KL/S-4 від 20.12.2013.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Крім того, згідно частини першоі статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За правилами статей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Стаття 240 ЦК України допускає можливість передоручення.

Разом із тим, згідно з частинами першою та другою статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

З огляду на вищенаведене, мають різну правову природу та не можуть бути ототожнені довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає згідно зі статтею 136 ГК України.

Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, яке закріплене за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов'язкової наявності попередньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою представнику довіреності на вчинення відповідного правочину, протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник.

За таких обставин та з огляду на вимоги статей 92, 237-239, 241, 249 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстав порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення сам по собі факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, та сам по собі факт скасування довіреності представника, який в період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

В даному випадку, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до статті 9 Статуту ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" управління товариством здійснюється загальними зборами учасників (вищий орган) та дирекцією (виконавчий орган). Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Загальні збори учасників можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства. До виключної компетенції учасників належить, в тому числі, призначення і звільнення з посади генерального директора (голови дирекції) товариства; попереднє погодження будь-яких правочинів, що передбачають збільшення боргу товариства (включаючи, але не обмежуючись, шляхом укладання договорів позики або кредиту, лізингу, в тому числі, фінансового лізингу) на суму, що перевищує дозволену затвердженим бюджетом товариства на поточний період на 5% і більше. Частиною 12 статті 9 Статуту ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" передбачено, що генеральний директор (голова дирекції) здійснює оперативне керівництво товариством і вирішує питання поточної діяльності товариства. З урахуванням обмежень, встановлених договором, директор, в тому числі, видає довіреності.

Відповідно до п. 6.3 статуту ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" у редакції змін та доповнень, затверджених загальними зборами учасників товариства від 14.02.2012р., учасником ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" є юридична особа - компанія K.M. ЛОТУРЕ АГРО ХОЛДИНГ ЛІМІТЕД, створена та зареєстрована у Республіці Кіпр, частка якої становить 292 379 000 грн., що відповідає 100% статутного капіталу товариства.

06.06.2013 рішенням загальних зборів ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", яке оформлене протоколом № 279, на яких були присутні і представники компанія K.M. ЛОТУРЕ АГРО ХОЛДИНГ ЛІМІТЕД вирішено: звернутись з клопотанням до ПАТ "Златобанк" щодо необхідності збільшення ліміту кредитування до 65 000000 грн. в рамках діючого кредитного договору №113/1/13KL від 19.04.2013 під діючу заставу майнових прав на майбутній врожай сільськогосподарських культур 2013 року; уповноважити Коваленка Олександра Володимировича на підписання від імені Товариства додаткових угод до кредитного договору та договорів забезпечення, з визначенням решти істотних умов договорів на його власний розсуд.

Судами встановлено, що станом на 19.12.2013 директором ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" був Андросюк Євген Васильович згідно Статуту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19.12.2013 довіреністю ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" в особі виконуючого обов'язки генерального директора Андросюка Євгена Васильовича, що діє на підставі статуту уповноважило Коваленка Олександра Володимировича представляти інтереси Товариства в ПАТ "Златобанк" з питань, пов'язаних з укладанням та підписанням будь-яких додаткових угод та доповнень до Кредитного договору №113/1/13KL від 19.04.2013 року з лімітом кредитування у розмірі до 62 500 000 грн., договору застави майбутнього врожаю посівів озимої пшениці урожаю 2014 року у кількості 5005,15 га, що знаходяться на території Луганської області, ринковій вартості не менше 13 347 066,66 грн. без ПДВ, будь яких додаткових угод та доповнень до вищезазначених договорів.

Також, відповідну довіреність було видано Коваленку О.В. і на укладення договору застави від 20.12.2013.

Тобто, на момент укладення спірних правочинів Банку було надано всі необхідні документи, що посвідчують повноваження представника ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" на укладення договорів застави майнових прав.

При цьому, судом касаційної інстанції відхиляються доводи касаційної скарги щодо наявності рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/938/16, яким визнано недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом №279 від 06.06.2013, яким надавались погодження на укладення спірних правочинів, з врахуванням вищезазначених приписів матеріального права, а також обставин та елементів необхідних для визначення наявності обмежень на момент укладення спірного правочину, можна дійти висновку, що сам факт визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Проте такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.

Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Тоді як, в даному випадку, судами встановлено, що кредитна угода виконувалась сторонами, банком було надано кошти передбачені договором, а товариством сплачувались кредитні платежі, у вказані угоди погоджувались та вносились зміни, що свідчить про виконання вказаних угод та їх наступне схвалення контрагентами.

Аргументи скаржника про те, що даний спір про визнання недійсними договорів застави майнових прав повинен розглядатися виключно у межах провадження справи 910/7266/14 про банкрутство ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" колегія суддів відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 чинній на момент розгляду даної справи в судах попередніх інстанцій) сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. В ухвалі щодо прийнятності у справі "Жердін проти України" (Заява №53500/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що учасник цивільного процесу є відповідальним за використання наявних у його розпорядженні правових засобів захисту своїх інтересів згідно з державними законами, він повинен усвідомлювати, що такі дії неминуче затягують провадження справи.

Як вбачається із матеріалів справи, будучи обізнаним про наявність провадження у справі про банкрутство ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", яке порушене ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2014, позивач - ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" не звернувся з даним позовом в межах справи про банкрутство, при цьому, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляв про те, що розгляд позову про визнання недійсними договорів застави має відбуватись у межах справи № 910/7266/14 про банкрутство ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", а зазначені доводи заявлені скаржником лише при зверненні із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.

Завданням господарського судочинства, згідно частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній з 15.12.2017, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Згідно усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

У рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 у справі № 910/22839/16 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".