43/122 Про відхилення клопотання Державного підприємства про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Господарського суду у справі про банкрутство - 01.08.2017 Прийняття

за участю представників сторін: від Державного концерну "Укроборонпром" - Прудь О.В.; від Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Михайлов А.І.; від Генеральної прокуратури України - Коркішко В.М.; ліквідатор Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" - арбітражний керуючий Гусак Ю.М.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"; припинено повноваження розпорядника майна Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" арбітражного керуючого Поліщука Андрія Павловича; припинено процедуру санації Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"; припинено повноваження керуючого санацією Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" Кривов'язенка Олега Ігоровича; визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (далі - ДП "Київський автомобільний ремонтний завод", банкрут) арбітражного керуючого Поліщука Андрія Павловича.

Не погодившись із прийнятою судом першої інстанції постановою від 13.02.2014, ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гусака Ю.М. звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122, повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо переходу до ліквідаційної процедури.

До апеляційної скарги ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 43/122 (головуючий суддя: Сотніков С.В., суддя Остапенко О.М., суддя Пантелієнко В.О.) відхилено клопотання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122; апеляційну скаргу Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ); клопотання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про відстрочення сплати судового збору залишено без розгляду.

Не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції ухвалою, ліквідатор ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" арбітражний керуючий Гусак Ю.М. звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 06.06.2017, в якій, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 43/122 про повернення апеляційної скарги на постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122, а справу повернути до Київського апеляційного господарського суду для вирішення питання щодо прийняття до розгляду апеляційної скарги ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" на постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема ст.ст. 43, 53 ГПК України.

Державний концерн " Укроборонпром" надав у справу письмові пояснення на касаційну скаргу державного підприємства " Київський автомобільний ремонтний завод", згідно яких просив касаційну скаргу Державного підприємства " Київський автомобільний ремонтний завод" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гусака Юрія Миколайовича від 06.06.2017 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 43/122 про повернення апеляційної скарги на постанову господарського суду м. Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 - залишити без змін, представник Державного концерну " Укроборонпром" в засіданні суду касаційної інстанції 01.08.2017 також просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Представник Генеральної прокуратури України в засіданні суду касаційної інстанції 01.08.2017 просив задовольнити касаційну скаргу Державного підприємства " Київський автомобільний ремонтний завод", оскаржувану ухвалу суду другої інстанції скасувати.

Переглянувши у касаційному порядку винесену судом апеляційної інстанції ухвалу, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Частина 1 статті 4 ГПК України передбачає, що господарський суд вирішує господарські спори, зокрема, на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, інших законодавчих актів України.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якою встановлено, що учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ст. 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

За приписами ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання було відхилено.

Частиною першою статті 53 ГПК України визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Про поновлення або про відмову в поновленні пропущеного строку зазначається відповідно в ухвалі апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження (стаття 98 ГПК) або про її повернення (частина друга статті 93, пункт 4 частини першої статті 97 ГПК).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. До клопотання чи заяви мають бути подані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Як встановлено Київським апеляційним господарським судом в оскаржуваній ухвалі, постанова Господарського суду міста Києва, яку оскаржував ліквідатор ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" арбітражний керуючий Гусак Ю.М. в апеляційному порядку, прийнята 13.02.2014.

Апеляційна скарга на вищевказану постанову суду першої інстанції подана 05.12.2016, тобто з пропуском процесуального строку, встановленого для її подання, однак в апеляційній скарзі ліквідатор банкрута просив визнати причину пропуску строку на апеляційне оскарження поважною та прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

Ліквідатор ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" арбітражний керуючий Гусак Ю.М. в обґрунтування клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання вказаної апеляційної скарги посилався, зокрема, на те, що довідався про судове рішення та передумови для його прийняття лише після ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку з чим строк пропущено з поважних причин.

Проте, на думку суду апеляційної інстанції, зазначені ліквідатором банкрута в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зі спливом значного терміну від дня ухвалення оскаржуваного судового рішення, оскільки, в даному випадку, відновлення строку на апеляційне оскарження буде порушувати принцип правової визначеності та право кредиторів на справедливий судовий розгляд за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, колегією суддів апеляційної інстанції зазначено, що доводи щодо відновлення строку на апеляційне оскарження не підтверджені будь-якими доказами, враховуючи, що арбітражного керуючого Гусака Ю.М. було призначено ліквідатором у 2014 році ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2014.

Крім того, оскільки апеляційна скарга підлягала поверненню скаржнику без розгляду у зв'язку з відхиленням клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції залишив без розгляду клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Приймаючи до уваги, що Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, доводи та обставини, що наведені в обґрунтування клопотання про відновлення строку оцінюються господарським судом відповідно до норм ст. 43 ГПК України.

Пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку.

Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає поважними ті причини пропуску строку, про які вказала сторона, а відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі за наведених нею обставин вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено.

Як вбачається зі змісту клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, яке міститься в апеляційній скарзі, та касаційної скарги, ліквідатор ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" арбітражний керуючий Гусак Ю.М. обґрунтовував поважність причин пропуску строку для звернення з апеляційною скаргою тим, що не був обізнаний з постановою суду першої інстанції від 13.02.2014 про визнання боржника - ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом та передумовами для її прийняття до ознайомлення та детального вивчення матеріалів справи.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Колегія суддів касаційної інстанції також відзначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відтак, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (пункт 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до усталеної практики Суду право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України").

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, оскільки відповідно до наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та доступ до правосуддя, суд апеляційної інстанції, під час вирішення питання щодо поважності пропуску строку на оскарження постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 про визнання боржника - Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом мав врахувати, що при прийнятті оскаржуваної постанови суду першої інстанції про визнання банкрутом від 13.02.2014, арбітражний керуючий Гусак Ю.М. участі не приймав, ліквідатором ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" його було призначено значно пізніше.

Доводи скаржника - арбітражного керуючого Гусака Ю.М., який як ліквідатор Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" діє від імені вказаного державного підприємства, щодо його необізнаності з постановою суду першої інстанції від 13.02.2014 про визнання боржника - ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом та передумовами для її прийняття до ознайомлення та детального вивчення матеріалів справи, в даному випадку судом апеляційної інстанції не спростовані.

Не врахувавши наведеного та відмовивши скаржнику у поновленні строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції фактично обмежив суб'єкта оскарження у доступі до апеляційного суду, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції та п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, яка встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, що постанова про визнання боржника банкрутом є одним із основних судових актів у справі про банкрутство, а наслідком відкриття ліквідаційної процедури є, зокрема, завершення господарської діяльності банкрута, продаж його майна, та ліквідація юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, органом, уповноваженим управляти майном боржника, згідно Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" є Державний концерн "Укроборонпром".

Згідно проміжного звіту ліквідатора, що міститься в матеріалах справи (т.с. 23-30), метою діяльності боржника є виконання ремонту та модернізації озброєння, військової, спеціальної і цивільної техніки за державним замовленням за договорами (контрактами) для потреб Збройних Сил України, чому суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, не надав належної правової оцінки.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 43/122 підлягає скасуванню, а справа № 43/122 - передачі на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.