910/21432/16 Про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки - 25.07.2017 Прийняття

До господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними укладених між сторонами договорів про внесення змін до договору поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10 вересня 2010 року: № 4 від 21 листопада 2013 року, № 5 від 13 березня 2014 року, № 6 від 15 травня 2014 року, № 7 від 30 липня 2014 року, № 8 від 12 вересня 2014 року, № 9 від 06 жовтня 2014 року та № 10 від 25 листопада 2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15 лютого 2017 року (суддя Пукшин Л.Г.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2017 року (судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М., Сулім В.В.) позов задоволено частково, визнано недійсними договори про внесення змін до договору поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10 вересня 2010 року: № 5 від 13 березня 2014 року, № 6 від 15 травня 2014 року, № 7 від 30 липня 2014 року, № 8 від 12 вересня 2014 року, № 9 від 06 жовтня 2014 року та № 10 від 25 листопада 2014 року, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 15 лютого 2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 квітня 2005 року між Закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", та Закритим акціонерним товариством "Фоззі", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 0405/1-кю.

Згідно із п. 1 договору № 0405/1-кю, в редакції договору № 14 від 20 липня 2012 року про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 0405/1-кю від 26 січня 2015 року, відповідач, за договором банк, зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 6800000 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути відповідачу кредит не пізніше 24 квітня 2014 року, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором; кредит надається в межах ліміту кредитування, визначеному відповідно до графіку, а саме: починаючи з дати укладення договору № 12 про внесення змін до цього договору.

Відповідно до п. 5.3. договору № 0405/1-кю, в редакції договору № 14 від 20 липня 2012 року про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 0405/1-кю від 26 січня 2015 року, відповідач набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п. 1.1 цього договору, виконати таку вимогу відповідача і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь відповідача згідно із умовами цього договору в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника, між відповідачем та Закритим акціонерним товариством "Сільпо Рітейл", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл", укладено договір поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10 вересня 2010 року, відповідно до п. 1.1 якого за цим договором позивач, за договором поручитель, поручається перед відповідачем, за договором банком, за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Згідно із п. 2.1 договору поруки у випадку порушення позичальником прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позивач і позичальник несуть солідарну відповідальність перед відповідачем у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

Відповідно до п. 5.1 договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками відповідача та позивача і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

У подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки, шляхом укладення між позивачем та відповідачем договорів, а саме:

- договір про внесення змін № 1 від 31 травня 2011 року, яким внесено зміни в найменування позичальника у порядку правонаступництва та змінено процент за користування кредитом;

- договір про внесення змін № 2 від 30 листопада 2011 року, яким було змінено процент за користування кредитом;

- договір про внесення змін № 3 від 20 липня 2012 року, яким змінено процент за користування кредитом;

- договір про внесення змін № 4 від 21 листопада 2013 року, яким, зокрема, змінено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 18 місяців;

- договір про внесення змін № 5 від 13 березня 2014 року, яким було збільшено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24 місяців;

- договір про внесення змін № 6 від 15 травня 2014 року, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції 31.07.2014;

- договір про внесення змін № 7 від 30 липня 2014 року, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін № 8 від 12 вересня 2014 року, яким було збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій до 30 місяців;

- договір про внесення змін № 9 від 06 жовтня 2014 року, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін № 10 від 25 листопада 2014 року, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції.

25 лютого 2013 року відповідачем було направлено на адресу позичальника лист-вимогу № 1393/1-2 щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якій останній вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Як зазначає позивач, договори про внесення змін № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 є недійсними у зв'язку із тим, що ними вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, крім того, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24 червня 2015 року.

Таким чином, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності позивача (поручителя).

Натомість, слід зазначити, що за приписами ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Як вже зазначалось, сторонами у п. 5.1 договору поруки погоджено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками відповідача та позивача (у випадку наявності у позивача печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Згідно із ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, в п. 5.1 договору поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України.

Отже, для визначення строку дії договору поруки підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України яка передбачає те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вже було зазначено, 25 лютого 2013 року відповідачем на адресу позичальника було надіслано лист-вимогу № 1393/1-2 щодо дострокового повернення отриманого кредиту в повному обсязі та сплати штрафних/договірних санкцій не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Зазначена вимога отримана позичальником 06 березня 2013 року, що підтверджується вхідною відміткою № 684-08/13 на листі-вимозі.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд погодившись із висновком господарського суду першої інстанції зазначив про те, що відповідачем на підставі п. 5.3 кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У зв'язку з тим, що Лист-вимога отриманий позичальником 06 березня 2013 року (т. 2 ар. 36-41), судам необхідно з'ясувати до якого числа необхідно повернути кредит позичальнику, оскільки зі змісту листа вбачається, що банк просить повністю повернути отриманий кредит в строк не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги та встановити з якої дати, у зв'язку зі зміною строку виконання основного зобов'язання в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України, підлягає обрахуванню шестимісячний строк передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Крім того, судам необхідно надати оцінку Листу-вимозі від 19 липня 2013 року за № 5220/1-2 адресованому позивачу у справі та з'ясувати чи відповідач звертаючись з зазначеним листом до позивача реалізував своє право в порядку ч. 4 ст. 559 ЦК України

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Також, необхідно зазначити, що 18 липня 2017 року від відповідача у справі надійшла заява про заміну сторони правонаступником, а саме Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" просило замінити його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" надійшла заява аналогічного змісту. Судам необхідно розглянути зазначені заяви.