Верховний Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 911/2531/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області,
представник позивача - Красножон О.М. (посвідчення від 10.08.2017 № 047541),
відповідач-1 - фонд комунального майна Вишгородського району Київської області,
представник відповідача-1 - не з'явився,
відповідач-2 - Вишгородська районна рада Київської області,
представник відповідача-2 - Деркач Ю.В. (посвідчення № 026-ОС),
відповідач-3 - Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області,
представник відповідача-3 - не з'явився,
відповідач-4 - фізична особа-підприємець Сушко Ольга Григорівна,
представник відповідача-4 - Сушко О.Г.; Щипицина І.В. адвокат (договір від 04.09.2017 № 04092017, ордер від 23.02.2018 № 021052, свідоцтво від 05.03.2014 № 558),
третя особа-1 - навчально-виховний комплекс "Димерська гімназія - загальноосвітня школа I ступеня "Вишгородської районної ради Київської області,
представник третьої особи-1 - не з'явився,
третя особа-2 - відділ освіти Вишгородської районної державної адміністрації Київської області,
представник третьої особи-2 - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області
на рішення господарського суду Київської області від 19.10.2017 (головуючий суддя Янюк О.С.)
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 (головуючий Пашкіна С.А., судді: Калатай Н.Ф. і Сітайло Л.Г.)
у справі № 911/2531/17
за позовом першого заступника прокурора Київської області (далі - Прокуратура),
до: 1) фонду комунального майна Вишгородського району Київської області (далі - Фонд);
2) Вишгородської районної ради Київської області (далі - Районна рада);
3) Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (далі - Селищна рада);
4) фізичної особи-підприємця Сушко Ольги Григорівни (далі - Підприємець),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
1) навчально-виховний комплекс "Димерська гімназія - загальноосвітня школа I ступеня "Вишгородської районної ради Київської області (далі - Гімназія);
2) відділ освіти Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Відділ),
про скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 № 39, рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Прокуратура звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Фонду, Районної ради, Селищної ради та Підприємця за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Гімназії та Відділу, про:
- визнання незаконним та скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 № 39 "Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії";
- визнання незаконним та скасування рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V "Про перелік об'єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації";
- визнання недійсним договору купівлі-продажу шляхом продажу на аукціоні будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії від 20.05.2010 № 01-56 (далі - Договір), що розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна,25, з моменту його укладення;
- зобов'язання Підприємця звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради їдальню Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул.Леніна,25, вартістю 56 678,40грн.
Позовні вимоги обґрунтовані статтями 24, 32, 43, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", статтями 14, 19 Закону України "Про охорону дитинства", статтями 18, 63 Закону України "Про освіту", статтею 44 Закону України "Про загальну середню освіту", статтями 203, 207, 215- 217, 377, 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та пунктом 3.8 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, а також на порушення вимог законодавства Селищною радою та Районною радою при прийнятті рішень про приватизацію приміщення їдальні Гімназії, яке входило до матеріально-технічної бази закладу. Крім того, на даний час Гімназія не має власного приміщення для харчування учнів. Що ж до спірного Договору, то позовна заява обґрунтована тим, що у ньому відсутня істотна умова, а саме - кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить, у зв'язку з набуттям права власності на будівлю.
Рішенням господарського суду Київської області від 19.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- Гімназія не отримувала відповідного свідоцтва та не реєструвала в установленому статті 182 ЦК України порядку своє речове право (власності, користування, розпорядження) на будівлю - колишню їдальню загальною площею 88,5 м-2, яка розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25;
- знаходження спірної будівлі на балансі Гімназії є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна, однак баланс не визначає підстав знаходження майна у власності, перебування майна на балансі установи не є безспірною ознакою його права власності на це майно.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Прокуратура звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що цільове призначення спірного об'єкту нерухомого майна органами місцевого самоврядування не змінювалось, під час вирішення питання про приватизацію будівлі їдальні не враховано її цільове призначення, пов'язане із забезпеченням виконання навчального процесу Гімназії, а відтак рішення Селищної ради від 12.05.2006, рішення Районної ради від 24.09.2009 підлягають визнанню незаконними і скасуванню в судовому порядку, Договір - визнанню недійсним, а майно підлягає поверненню.
Підприємець подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фонд подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Районна ради подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Інші учаснику судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подавали.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи Прокуратури, пояснення представників Районної ради та Підприємця, Касаційний дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 12.05.2006 відповідним рішенням Селищної ради № 39 погоджено дозвіл на продаж старого приміщення їдальні Гімназії, яка знаходиться в смт Димер по вул. Леніна, 25.
15.05.2006 Гімназія звернулась до Відділу щодо надання дозволу на продаж старого приміщення їдальні, яка не експлуатується з вересня 1999 року: приміщення в аварійному стані, система опалення відсутня. Зазначену пропозицію було погоджено Відділом освіти у той же день, що підтверджується відповідної відміткою на листі та листом від 15.07.2016 № 73 .
Із змісту технічного паспорту на громадський будинок - їдальні, який був складений 25.06.2006, вбачається, що власником останньої була територіальна громада сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради.
28.03.2008 Районна рада розпорядженням № 32 визнала за необхідне оформити право спільної комунальної власності на будівлю їдальні, що знаходиться за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25 та перебуває на балансі Гімназії, за територіальними громадами громада сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Районної ради. Зазначене розпорядження було затверджено рішенням Районної ради від 24.04.2008 № 197-15-V.
На підставі зазначеного рішення 05.06.2008 оформлено свідоцтво на право власності та, в свою чергу, зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.10.2008.
24.09.2009 на підставі рішення Районної ради "Про перелік об'єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації" включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, будівлю колишньої їдальні Гімназії.
07.10.2010 Фондом комунального майна наказом від № П-4 затверджено рішення конкурсної комісії з питань здачі в оренду майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району та з відбору суб'єктів оціночної діяльності "Про затвердження висновку про вартість нерухомого майна будівлі колишньої їдальні Гімназії, що розташована за 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна,25", яка становить 62 976,00грн з урахуванням ПДВ і є початковою вартістю продажу об'єкта.
11.05.2010 Підприємець подав відповідну заяву на участь в аукціоні та став переможцем, що підтверджується протоколом № 1 проведення аукціону з продажу майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району, затвердженого Фондом.
20.05.2010 Фондом як продавцем та Підприємцем як покупцем укладено Договір, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві будівлю колишньої їдальні Гімназії загальною площею 88,5 м-2, яка розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25 та є спільною комунальною власністю територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району, а покупець зобов'язується прийняти вказаний об'єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, та пройти реєстрацію об'єкта приватизації у бюро технічної інвентаризації. Реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено 19.07.2010 за № 43.
04.06.2010 зазначена будівля колишньої їдальні була передана Підприємцю, у зв'язку з чим був підписаний відповідний акт приймання-передачі.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 № 39, рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V, визнання недійсним Договору та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності на їдальню загальною площею 88,5 м-2 з 05.06.2008 належить територіальній громаді сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Районної ради. Зазначене право зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та відповідним записом у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Згідно з частиною першою статті 63 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Аналогічне положення закріплене і в статті 44 Закону України "Про загальну середню освіту" від 13.05.1999 № 651-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Гімназія не отримувала відповідного свідоцтва та не реєструвала в установленому статтею 182 ЦК України порядку своє речове право (власності, користування, розпорядження) на будівлю - колишню їдальню загальною площею 88,5 м-2, яка розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25. Що ж до знаходження зазначеної будівлі на балансі Димерської гімназії, то суди зазначили, що баланс установи (підприємства, організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна, однак баланс не визначає підстав знаходження майна у власності, перебування майна на балансі установи не є безспірною ознакою його права власності на це майно, а тому вважати, що зазначена будівля є майном навчального закладу є помилковим.
Відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
У зв'язку з цим посилання Прокуратури на положення частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту", відповідно до якої об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, судами були відхилені, оскільки спірна будівля не є об'єктом освіти і науки, а також підрозділом, технологічно пов'язаним із навчальним та науковим процесом у розумінні зазначеного Закону.
Крім того, згідно з частиною другою статті 44 Закону України "Про загальну середню освіту" від 13.05.1999 № 651-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання (в тому числі корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури.
Так, пунктом 3.2 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 (v0063588-01) (далі - Державні санітарні правила) визначено, що у будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями тощо.
Відповідно до пункту 3.8 Державних санітарних правил виробничі приміщення харчоблоку проектуються із урахуванням розміщення в них технологічного устаткування. Кухні в школах повинні бути розраховані на розміщення в них устаткування для приготування їжі із сировини, а також - з напівфабрикатів. Площу обіднього залу (без кімнати для роздачі) слід приймати із розрахунку на одного учня не менше як 0,75 м-2 в школах до 80 місць і 0,65 м-2 - більше 80 місць. Максимальна наповнюваність обідніх залів становить - 350 - 490 місць, при цьому у школах-інтернатах не допускається більше 2-х посадок учнів, у загальноосвітніх школах - 3-х. Із виробничих приміщень харчоблоків слід передбачити окремий вихід на територію подвір'я.
Забороняється використання приміщень харчоблоку, їдалень, роздаткових, буфетів не за призначенням.
У школах із кількістю учнів менше 100, за умови відсутності харчоблоку, допускається організація харчування дітей в окремо відведеному приміщенні за узгодженням із територіальною санітарно-епідеміологічною станцією.
Судами встановлено, що будівля колишньої їдальні на час її використання за призначенням (1960-1999 роки) не відповідала санітарно-гігієнічним нормам, оскільки площа приміщень їдальні становить 88,5 м-2, площа обідньої зали - 38 м-2. У зв'язку з чим з 01.09.1999 до 02.10.2006 вона використовувалась як приміщення для етнографічного музею "Бабусина світлиця" та для проведення занять гуртків.
Водночас відповідно до звіту про оцінку вартості майна зазначеного будинку станом на 30.09.2006 останній знаходився в незадовільному стані, потребував капітального ремонту. Отже, зазначене приміщення у відповідності до зазначених санітарних правил не може використовуватись як їдальня навчального закладу. У зв'язку з цим на підставі саме листа Гімназії про надання дозволу на продаж старого приміщення їдальні та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Селищна рада надала відповідний дозвіл на продаж старого приміщення їдальні (рішення від 12.05.2006). У свою чергу, Районною радою прийнято рішення від 24.09.2009 про включення зазначеного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, а Фондом у порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 (2171-12) № 2171-X 90 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проведено відповідний аукціон.
Що ж до вимог Прокуратури про визнання недійсним Договору, то суди виходили з того, що згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.
Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.
Відповідно до частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 Земельного кодексу України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Земельна ділянка, на якій розташована спірна будівля, не перебувала у спільній комунальній власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району, а належала до комунальної власності територіальної громади селища Димер, сіл Рикунь та Каменка Вишгородського району Київської області, а тому повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою здійснювала Селищна рада. До того ж на підставі рішення Селищної ради від 14.11.2014 № 1017-44-VІ 05.12.2014 Селищною радою та Підприємцем укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25 загальною площею 0,0450га, кадастровий номер 3221855300:19:058:0706. Отже, на час звернення Прокуратури з даним позовом зазначена земельна ділянка належить Підприємцю на праві приватної власності.
Враховуючи, що продавець на час укладення відповідного договору не був власником земельної ділянки та не мав права нею розпоряджатись, а відсутність у зазначеному договорі умови щодо кадастрового номера земельної ділянки не впливає на права чи інтереси продавця, суди дійшли висновку, що зазначена обставина не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки судами залишено поза увагою і не встановлено, на підставі яких документів Гімназії передавалось на баланс спірне майно та який статус мало вказане майно на момент передачі його на баланс. Тобто судами не встановлювалось, чи входило спірне майно, на момент звернення Гімназії із заявою про надання дозволу на його продаж, до складу навчального закладу як майно Гімназії, чи технологічно пов'язане таке майно з навчальним процесом.
При цьому Касаційний господарський суд зазначає, що встановлення зазначених обставин має ключове значення для вирішення даного спору, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням
Враховуючи викладене, посилання в касаційній скарзі на те, що: цільове призначення спірного об'єкту нерухомого майна органами місцевого самоврядування не змінювалось; під час вирішення питання про приватизацію будівлі їдальні не враховано її цільове призначення, пов'язане із забезпеченням виконання навчального процесу Димерської гімназії, а відтак рішення Селищної ради від 12.05.2006, рішення Районної ради від 24.09.2009 підлягають визнанню незаконними і скасуванню в судовому порядку, Договір - визнанню недійсним, а майно підлягає поверненню, - приймаються Касаційним господарським судом.
Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що у позовній заяві Прокуратурою висловилено свою позицію щодо позовної давності, однак судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки вказаним доводам Прокуратури і тому не встановлено обставин, які свідчили б про наявність або відсутність спливу позовної давності в даній справі, про застосування якої заявлено стороною.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.
2. Рішення господарського суду Київської області від 19.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 911/2531/17 скасувати.
Справу № 911/2531/17 направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя
Суддя
Суддя
І. Булгакова
Б. Львов
В. Селіваненко