921/198/17-г/8 Про стягнення заборгованості з компенсації витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах - 23.04.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації (далі - Управління)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 18.05.2017 (суддя Гирила І.М.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (колегія суддів: Данко Л.С.. (головуючий), судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі його Тернопільської філії (далі - Товариство) до Управління

про стягнення заборгованості в сумі 286 719,13 грн.,

Товариство звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Управління про стягнення 286 719,13 грн. заборгованості з компенсації витрат за надання телекомунікаційних послуг у 2015-2016 роках на пільгових умовах .

Позовна заява мотивована тим, що на порушення вимог чинного законодавства України відповідач не здійснив відшкодування позивачу наданих телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, внаслідок чого за грудень 2015 року і за період з січня 2016 року по грудень 2016 року у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 286 719,13 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.05.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2017, позов задоволено; стягнуто з Управління на користь Товариства 286 719,13 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2015-2016 роках внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позовних вимог Товариством стосовно невиконання Управлінням своїх зобов'язань щодо компенсації витрат, понесених позивачем у 2015-2016 роках у зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг абонентам на пільгових умовах.

Управління, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства України, неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, і неповне дослідження доказів, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти попередніх судових інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, згідно з доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі, випливає, що:

- вимоги позивача про відшкодування витрат не підтверджені основним фінансовим документом - Державним бюджетом України на відповідний рік;

- судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки положенням статті 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами;

- Законом України "Про Державний бюджет України за 2016 рік" (928-19) субвенцію з надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку не передбачено;

- між Управлінням і Товариством не було укладено відповідного договору.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову зі справи - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Товариство є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги громадянам міста Теребовля і Теребовлянського району, які мають пільги згідно з чинним законодавством України та на яких поширюються положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (203/98-ВР) , Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) і Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) ;

- факт надання послуг електрозв'язку і фактичне споживання їх переліченими категоріями населення у заявлений позивачем період підтверджується розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за грудень 2015 року та за період січень-грудень 2016 року (форма № 2-пільга) та зведеним розрахунком витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати телекомунікаційних послуг, за 2016 рік на загальну суму 286 719,13 грн.;

- позивачем на адресу відповідача щомісячно для здійснення розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів надсилалися звіти в електронному вигляді і поштою (рекомендованими листами з описом вкладення).

Несплата відповідачем компенсації витрат за надання Товариством телекомунікаційних послуг у 2015-2016 роках на пільгових умовах стало причиною звернення позивача до суду.

За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2017-14) .

Статтею 19 зазначеного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації", пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (295-2012-п) (далі - Правила), споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР) , "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про охорону дитинства" (2402-14) .

Норми наведених законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (256-2002-п) (далі - Порядок). Відповідно до пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником коштів бюджетного фінансування зазначених соціальних пільг на території міста Теребовля і Теребовлянського району Тернопільської області є Управління, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно з частинами першою і другою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: в силу норм чинного законодавства відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій; відповідач не здійснив відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення за грудень 2015 року та за період січень-грудень 2016 року, внаслідок чого за цей період у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 286 719,13 грн., що підтверджується відповідними доказами, - дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів з огляду на таке.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Водночас ні Законом України "Про телекомунікації" (1280-15) , ні Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що між сторонами відсутні договірні відносини, Касаційний господарський суд відхиляє як безпідставні, оскільки законодавство України не передбачає обов'язкового укладення відповідного договору, а зобов'язання сторін у цій справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Управління без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

Рішення господарського суду Тернопільської області від 18.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 зі справи № 921/198/17-г/8 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації - без задоволення.