826/14564/17 Про визнання протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо нарахування та виплати особі грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, зобов`язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України перерахувати та виплатити особі грошову допомогу при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум - 19.09.2019 Прийняття

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) (надалі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" (889-2010-п) ;

- зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (889-2010-п) з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі наказу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України № 200 від 20 листопада 2017 року позивачу неправомірно виплачена вихідна допомога без врахування додаткової щомісячної грошової винагороди, передбаченої вищезазначеною постановою Уряду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" (889-2010-п) .

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої означеною постановою КМУ з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби склад грошового забезпечення має бути визначений відповідно до положень частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до якого має бути включена, зокрема, і щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 (889-2010-п) , а тому дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні без урахування зазначеної щомісячної додаткової грошової винагороди не ґрунтуються на нормах закону.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду в частині задоволення позову та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції посилаючись на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №761/17387/17 мотивував своє рішення тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого військовослужбовцям нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні. Апеляційний суд при цьому, з-поміж іншого, послався на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (z1194-10) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 листопада 2010 року за №1194/18489 (z1194-10) .

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

26 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року, в якій скаржник просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи Інструкцію № 595 (яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (суддя - доповідач) Білоуса О.В., суддів: Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М. від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року №636/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1, закінчено підготовчі дії по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 вересня 2019 року.

Позиція інших учасників справи

23 травня 2018 року від Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом апеляційної інстанцій залишити без змін.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 2009 року проходив військову службу в Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України, де отримував грошове забезпечення. Наказом Міністра Оборони України №679 від 27 вересня 2017 року, позивач був звільнений у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, виключений із списків особового складу частини Наказом Командування сухопутних військ Збройних Сил України №200 від 20 жовтня 2017 року та направлений для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного військового комісаріату міста Києва.

Згідно з Наказом Командування сухопутних військ Збройних Сил України від 20 жовтня 2017 року № 200 ОСОБА_1 визначено здійснити виплату одноразової грошової допомоги до звільнення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) за 25 календарних днів.

На підставі вищевказаного наказу позивачу виплачена вихідна допомога без врахування додаткової щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" (889-2010-п) .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити виплату грошової допомоги із врахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (889-2010-п) .

Листом від 08 листопада 2017 року №116/2/12/15341 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку вихідної допомоги з посиланням на те, що відповідно до пункту 38.6 "Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", місячна грошова винагорода не повинна враховуватись до вихідної допомоги при звільненні.

Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) (надалі - Закон № 2232-XII (2232-12) ).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , ";Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , ";Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (1763-15) та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії вийськовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № № 2011-ХІІ (2011-12) (надалі - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (1294-2007-п) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 Уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс оргнаізаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гранатії військовослужбовців та працівників правоохоронних оргнаів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту); вислуга позивача становить 25 років календарної служби; відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови № 889 становила 60% місячного забезпечення.

Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Апеляційний суд до спірних правовідносин застосував положення Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (z1194-10) , виданої на виконання Постанови № 889, за змістом якої додаткові винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

Разом із цим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 грудня 2017 року застосував положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (z1194-10) , яка втратила чинність 16 грудня 2016 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції, застосовуючи Інструкцію № 595 (яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ (2011-12) , а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те. що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ (2011-12) , а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечить вимогам Закону № 2011-ХІІ (2011-12) .

Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його із військової служби.

Колегія суддів ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889, а суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року №826/3398/17, від 08 серпня 2019 року №802/955/17-а.

Посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі №761/17387/17, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до правил статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням вищенаведеного постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року підлягає скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року - залишенню в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.