34/5005/15644/2011 Про застосування наслідків нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу у справі про визнання боржника банкрутом - 11.07.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 по справі № 34/5005/15644/2011 Господарського суду Дніпропетровської області за заявою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Приватного підприємства "Рик" про визнання банкрутом,-

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2016 року (суддя Примак С.А.) застосовано наслідки нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу, посвідченого 10 вересня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., реєстровий № 3938:

1) витребувано від ОСОБА_4 і передано Приватному підприємству "РИК" нежитлове приміщення у будівлі складу літ.А1-1, у підвалі прим. №V поз.1-5, загальною площею 225,9 кв.м, на І-му поверсі прим. № V поз.6 загальною площею 10,5 кв.м, у загальному користуванні мостіння І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

2) скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нежитлове приміщення у будівлі складу літ.А1-1, у підвалі прим. №V поз.1-5, загальною площею 225,9 кв.м, на І-му поверсі прим. № V поз.6 загальною площею 10,5 кв.м, у загальному користуванні мостіння І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, здійснену КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 23 січня 2008 року.

Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 від 01.11.2016 р. про застосування строку позовної давності до вимог позовної заяви ліквідатора ПП "РИК" про застосування наслідків нікчемного правочину.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 (колегія суддів: Білецька Л.М. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Коваль Л.А.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2016 року у справі № 34/5005/15644/2011 залишено без змін.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові про застосування наслідків нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.07.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.07.2017 задоволено клопотання ОСОБА_4 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 11.07.2017 справа слухалася в режимі відеоконференції.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2011р. порушено провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "РИК".

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2012р. Приватне підприємство "РИК" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2014 припинено повноваження арбітражного керуючого Полушина Ю.М. як ліквідатора ПП "РИК " та призначено ліквідатором банкрута Лукашук Л.С.

09.03.2016 ліквідатор ПП "РИК" звернулась до суду першої інстанції з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу, посвідченого 10 вересня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., реєстровий № 3938.

Задовольняючи позов ліквідатора, суд першої інстанції витребував від ОСОБА_4 і передав Приватному підприємству "РИК" нежитлове приміщення у будівлі складу літ.А1-1, у підвалі прим. № V поз.1-5, загальною площею 225,9 кв.м, на І-му поверсі прим. № V поз.6 загальною площею 10,5 кв.м, у загальному користуванні мостіння І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1; також суд скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначене нежитлове приміщення. Крім цього, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_4 від 01.11.2016 р. про застосування строку позовної давності до вимог позову ліквідатора ПП "РИК" про застосування наслідків нікчемного правочину.

При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу, посвідчений 10 вересня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О. реєстровий № 3938 є нікчемним, оскільки він спрямований на незаконне заволодіння майном ПП "РИК" та майновими правами (правом іпотеки) ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк". Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України ), а недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, і у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ст. 216 ЦК України).

Врахувавши вказані вимоги цивільного законодавства, суд застосував наслідки нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу від 10.09.2007 року, витребував від ОСОБА_4 і передав Приватному підприємству "РИК" нежитлове приміщення у будівлі, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірне нежитлове приміщення.

Крім цього, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 від 01.11.16 р. про застосування строку позовної давності до вимог позовної заяви ліквідатора ПП "РИК" щодо застосування наслідків нікчемного правочину, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до ч. 4 ст. 258 ЦК України (в редакції, чинній на дату укладення правочину) позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків недійсності правочину, а згідно ч.1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Так, ухвалою суду першої інстанції від 04.11.2011 було введено мораторій у справі про банкрутство ПП "РИК". Отже, на час введення мораторію цей строк позовної давності у десять років не сплинув.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та зроблені без повного та всебічного дослідження всіх фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.11.2005 між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк м. Київ в особі Дніпропетровської філії відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк м. Дніпропетровськ та Приватним підприємством "РИК" був укладений кредитний договір № 70/К-гр (кредитна лінія).

Згідно кредитного договору № 70/К-гр від 03.11.2005 року, банк надав підприємству у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії в сумі 2 300 000,00 (два мільйони триста тисяч) грн.

Згідно п.1.1.2 договору кредиту термін користування кредитом встановлювався до 16-00 години 02.10.2007 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, банк свої зобов'язання по наданню кредиту виконав в повному обсязі, що підтверджується наданими документами, а саме: платіжне доручення № 1 від 10.11.2005 року, платіжне доручення № 2 від 10.11.2005 року, платіжне доручення № 3 від 10.11.2005 року, меморіальний ордер № 5200 від 10.11.2005 року, платіжне доручення № 4 від 11.11.2005 року, платіжне доручення № 5 від 11.11.2005 року, платіжне доручення № 6 від 11.11.2005 року, платіжне доручення № 8 від 11.11.2005 року, платіжне доручення № 9 від 14.11.2005 року, платіжне доручення № 10 від 18.11.2005 року, платіжне доручення № 11 від 18.11.2005 року.

08 листопада 2005 року між ПП "РИК" та ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку передано нежитлові приміщення.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 вересня 2007 року між ПП "РИК" та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., реєстровий № 3938.

Згідно п.1.2 зазначеного договору ПП "РИК" передало у власність ОСОБА_4 нежитлове приміщення у будівлі складу літ.А1-1, у підвалі прим. № V поз.1-5, загальною площею 225,9 кв.м, на І-му поверсі прим. № V поз.6 загальною площею 10,5 кв.м, у загальному користуванні мостіння І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Державна реєстрація права власності за ОСОБА_4 здійснена 23 січня 2008 року.

В межах справи про банкрутство ПП "РИК" (постановою господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2012 р. ПП "РИК" було визнано банкрутом та введено ліквідаційну процедуру) ліквідатором Лукашук Л.С. було подано до суду позов від 29.02.2016 про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме, договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу від 10 вересня 2007 року.

В обгрунтування своїх вимог, ліквідатор зазначив про те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу від 10.09.2007 є нікчемним, оскільки він спрямований на незаконне заволодіння майном ПП "РИК" та майновими правами (правом іпотеки) ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", при цьому, вказане приміщення, яке знаходиться в іпотеці банку, було відчужено Приватним підприємством "РИК" ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 10.09.2007 року без згоди іпотекодержателя шляхом вчинення злочину у вигляді службового підроблення, що підтверджується постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2012 року у кримінальній справі № 1-108/2011 за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. Вказаним рішенням було встановлено: 1) рішення ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про дозвіл на продаж ПП "РИК" майна, що є предметом іпотеки, не приймалось; 2) грошові кошти за продане майно до продавця та/або іпотекодержателя не надходили.

Оскільки боржник - ПП "Рик" кошти за нікчемним правочином не отримувало, крім цього, у нього відсутнє будь - яке майно для погашення вимог кредиторів, ліквідатор ПП "Рик" просила застосувати наслідки нікчемного правочину - купівлі-продажу нежитлового приміщення з розстрочкою платежу від 10.09.2007, який був укладений між ПП "РИК" та відповідачем ОСОБА_4

01.11.2016 ОСОБА_4 (відповідач за позовом ПП "Рик") звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності до вимог позовної заяви ліквідатора ПП "РИК" щодо застосування наслідків нікчемного правочину.

Однак, розглянувши заявлене ОСОБА_4 клопотання та відмовивши у його задоволенні, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що Законом України № 4176-VI від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) , що набрав чинності з 15.01.2012 року, виключено ч. 4 ст. Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно п. 5 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 4176-УІ від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому, стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України (435-15) , що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності ним Законом.

В заяві про застосування позовної давності та в своїй апеляційній скарзі, ОСОБА_4 послався на те, що позовна заява ліквідатора про застосування наслідків нікчемного правочину - договору купівлі-продажу від 10.09.2007 року могла бути подана ліквідатором ПП "РИК" до 15 січня 2015 року, тобто протягом трьох років після набрання чинності 15.01.2012 року Законом України № 4176-УІ від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) , яким виключено десятирічний строк позовної давності на заявлення вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) . Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Однак, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, який переглядає справу в повному обсязі відповідно до ст. ст. 99, 101 ГПК України, не надали належної правової оцінки доводам ОСОБА_4 щодо спливу строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції взагалі не зробив жодного висновку стосовно заявленого відповідачем клопотання про сплив позовної давності, а також, в порушення ст.ст. 43, 101 ГПК України, не надав у повному обсязі оцінки доводам, які були викладені в апеляційній скарзі та залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, яка ухвалена без повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.

Разом з цим, погодившись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування наслідків нікчемного правочину, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що доказів проведення належного розрахунку згідно п. 2.1 договору купівлі-продажу від 10.09.2007 року відповідачем не надано.

Однак, судом належним чином не було досліджено оригінал договору купівлі-продажу від 10.09.2007 та не надано правову оцінку доводом ОСОБА_4 щодо надання ним доказів про повну сплату за спірним договором та наявність відмітки нотаріуса на договорі.

Крім цього, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію;

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно із порушенням справи про банкрутство та полягає у призупиненні виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Отже, посилання суду першої інстанції при вирішенні питання щодо застосування позовної давності до наслідків недійсності правочину на введений у справі про банкрутство мораторій, є помилковим.

Таким чином, не перевіривши всіх обставин, що мають суттєве значення для розгляду даної справи та не надавши належної правової оцінки наданим доказам та доводам сторін, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, встановлені ст. - 111-7 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій припустились порушень норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 та ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2016 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду першої інстанції належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.