910/11908/16 Про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження - 16.04.2018 Прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 року в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на дії державного виконавця Відділу виконавчої служби Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2017 року та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2017 року відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 року залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні скарги позивача на дії державного виконавця зазначили, що рішення у справі у розумінні статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" є немайновими та дійшли висновку, що відсутні підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2017 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року визначено колегію суддів у складі: Баранець О.М. (головуючий суддя), судді: Вронська Г.О., Студенець В.І.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду від 12 березня 2018 року у справі № 910/11908/16 призначено до розгляду касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 року у справі №910/11908/16 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У своїй касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 року у справі №910/11908/16 та прийняти нове рішення, яким визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського районного ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Микитин О.С. щодо відкриття виконавчого провадження №53605443 незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2017 року винесену старшим державним виконавцем Шевченківського районного ДВС м. Києві ГТУЮ у м. Києві Микитин О.С. щодо відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосували норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) відповідно до положення п. 4. ч. 4. ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 4 Розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, де передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочіх днів з дня його пред'явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Самсон Інжинірінг" заперечуючи проти доводів касаційної скарги у своєму відзиві зазначило, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про задоволення скарги на дії державного виконавця Відділу виконавчої служби Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві. Зокрема позивач звертає увагу, що рішення у справі прийнято 02 вересня 2016 року, тобто після прийняття рішення Національного банку України № 142 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" та під час прийняття рішення у справі судом було встановлено, що грошові кошти, про переказ яких з рахунку стягувача на рахунок отримувача в іншому банку було прийнято рішення суду, не підлягають включенню до ліквідаційної маси банку, а також судом встановлено, що стягувач не входить до кола кредиторів банку-боржника в розумінні приписів статей 2, 36, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Самсон Інжинірінг" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про перерахування грошових коштів в сумі 76 370, 46 євро, що еквівалентно 2 102 089,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 року у справі № 910/11908/16 позов задоволено. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" здійснити переказ грошових коштів у розмірі 2125507 грн. з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Самсон Інжинірінг" в Публічному акціонерному товаристві "Фідобанк" на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Самсон Інжинірінг" в ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Самсон Інжинірінг" 31 882, 61 грн. судового збору.

21 березня 2017 року постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Микитин О.Є. було відкрито виконавче провадження №53605443 з примусового виконання наказу, виданого 24.10.2016 року Господарським судом міста Києва про примусове виконання рішення суду від 02.09.2016 року у справі №910/11908/16.

Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" не погоджуючись з відкриттям виконавчого провадження звернулось зі скаргою на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Микитин О.С. щодо відкриття виконавчого провадження №53605443 та просить визначти їх незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2017 року винесену старшим державним виконавцем Шевченківського районного ДВС м. Києві ГТУЮ у м. Києві Микитин О.С. щодо відкриття виконавчого провадження.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних ухвали та постанови).

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Господарським судом міста Києва 02.09.2016 року прийнято рішення у справі № 910/11908/16, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, - здійснити переказ грошових коштів. Такі рішення в розумінні статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" є немайновими, що підтверджується і наступними приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (ч. 1, п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

В силу приписів ч. 1. ч. 1 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В силу приписів ч.ч. 1. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, грошові кошти в сумі 2125507,00 грн., які станом на час вирішення справи судом обліковувалися на поточному рахунку стягувача в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH в ПУАТ "ФІДОБАНК" і про переказ яких прийнято рішення суду, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси банку - боржника.

Статтею 115 ГПК України (в редакції чинній на момент розгляду скарги) передбачена обов'язковість виконання судових рішень.

Будучи заключною стадією судового процесу, виконання судових рішень має забезпечувати реалізацію захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, зокрема, особи на користь якої прийняте судове рішення.

Ухилення від виконання судових рішень протирічить інтересам держави і суспільства, підриває основи правосуддя і не сприяє захисту цивільних прав учасників судового процесу.

У рішенні Єропейського суду з прав людини від 26.07.2012 рокe у справі №38773/05 (Савіцький проти України) зазначено наступне: "суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Так, під час прийняття рішення у справі судом встановлено, що тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Фідобанк" було запроваджено 20 травня 2016 року.

Кошти, щодо яких прийнято рішення про зобов'язання їх перерахувати були зараховані на поточний рахунок позивача 30 травня 2016 року та 06 червня 2016 року, тобто після введення тимчасову адміністрацію в банку.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлені наслідки запровадження тимчасової адміністрації, так відповідно до ч. 5 під час тимчасової адміністрації не здійснюється зокрема задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, однак у відповідності до п. 5 ч. 6 цієї статті обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Оскільки кошти, про зобов'язання переказати які прийнято рішення у справі, надійшли до банку після введення тимчасової адміністрації, то вони не підлягають включенню до ліквідаційної маси та позивач у справі не входить до кола кредиторів банку-боржника в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Свропейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду [Європейського суду з прав людини] як джерело права. Міністерства інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних ("Артіко проти Італії" (Бrtico v. Italie), рішення від 13.05.1980 p.). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому рішенні від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (п. 43; заява № 60750/00) Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 p., Report of Judgments and Decisijns 1997-11, c. 510, n. 40).

У справі "Войтенко проти України" (заява № 18966/02, рішення від 29.06.2004 p., п. 39) Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (див. "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, параграф 66, ЄСПЛ 1999-V).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріали справи свідчать про те, що суди першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.