Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Швеця В.О.,

суддів

Корсака В.А., Сибіги О.М.

розглянувши касаційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2017

у справі

№923/1062/16 Господарського суду Херсонської області

за позовом

Херсонської міської ради

до

фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про

звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди

Представники сторін в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Херсонська міська рада звернулась з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 32,42 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1, шляхом демонтажу тимчасових споруд. Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував на те, що відповідач самовільно, за відсутності правовстановлюючих документів використовує спірну земельну ділянку шляхом розміщення тимчасових споруд: металевого каркасу з дахом 3,9х3,4 кв.м.; стаціонарної тимчасової споруди "Полевой арбуз" 5,05х3,5 кв.м.; пересувну ТС - лоток (прилавок) "Арбуз-диня" 2,0х1,63 кв.м.; навісу зупинки громадського транспорту. При цьому позивач посилався на приписи статті 391 Цивільного кодексу України, статей 12, 83, 116, 123, 124, 125, 152, 212 Земельного кодексу України, статей 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.11.2016, ухваленим суддею Сулімовською М.Б., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з доведеності обставин використання відповідачем спірної земельної ділянки без правових підстав. При цьому суд керувався приписами статей 116, 123- 125, 189, 212 Земельного кодексу України, статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Діброви Г.І. - головуючого, Принцевської Н.М., Лисенко В.А., постановою від 22.02.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на те, що застосування положень Земельного кодексу України (2768-14) до спірних правовідносин є безпідставним, оскільки спори, які виникають з приводу самочинного будівництва є публічно-правовими та підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Окрім цього, скаржник зазначає про недоведеність того, що саме відповідачем було розміщено тимчасові споруда на спірній земельній ділянці. Окрім цього, посилаючись на невідповідність акта обстеження земельної ділянки № 7 від 31.07.2016 вимогам чинного законодавства, скаржник також вказує недоведеність приналежності спірної земельної ділянки позивачу. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 78, - 79-1 Земельного кодексу України, статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 12.06.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Корсака В.А., Сибіги О.М., касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.06.2017.

На адресу Вищого господарського суду України від Херсонської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що з метою здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, відповідно до положень статті 189 Земельного кодексу України, відповідальною особою відділу планування та забудови міста управління містобудування та архітектури департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1. За результатами обстеження встановлено, що на земельній ділянці загальною площею 32,42 кв.м., цільове призначення: землі загального користування, зупинка громадського транспорту, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 самовільно розміщено тимчасові споруди - тимчасові споруди: металевий каркас з дахом 3,9х3,4 кв.м.; стаціонарну тимчасову споруду "Полевой арбуз" 5,05х3,5 кв.м.; пересувну ТС - лоток (прилавок) "Арбуз-диня" 2,0х1,63 кв.м.; навіс зупинки громадського транспорту. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Херсонської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 32,42 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1, шляхом демонтажу тимчасових споруд. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Приписами статті 125 вказаного Кодексу унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з вимогами статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Дослідивши усі обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій установили факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 32,42 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 без правовстановлюючих документів, тобто самовільно. Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Виходячи з того, що відповідачем у встановленому законодавством порядку право користування спірною земельною ділянкою не оформлено, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову визнається колегією суддів правомірним та таким, що ґрунтується на вимогах закону. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі оскільки вони не спростовують установленого судами і були предметом розгляду апеляційним господарським судом; до того ж вони ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. Відтак, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що при вирішені спору суди правильно застосували норми законодавства до встановлених обставин, тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування постанови у справі відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 923/1062/16 Господарського суду Херсонської області залишити без змін.