914/2659/15 Про демонтаж тимчасової споруди (малої архітектурної форми) - 27.06.2017 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Король М.Р.) від 14.11.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді: Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) від 21.03.2017, у справі № 914/2659/16 в позові відмовлено.

В касаційній скарзі Галицька районна адміністрація Львівської міської ради просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 6, 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не скористалися правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що касаційна скарга не належить до задоволення з огляду на таке.

Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про демонтаж тимчасової споруди (малої архітектурної форми). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання приписів та розпоряджень районної адміністрації щодо демонтажу встановленої тимчасової споруди.

Судами встановлено таке.

Приписом № 31-вих-950 від 22.06.2015 ФОП ОСОБА_4 зобов'язано до 24.06.2015 провести демонтаж тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12).

26.06.2015 в результаті проведеного обстеження території Галицького району на предмет функціонування тимчасової споруди СПД ФОП ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, комісією у складі начальника відділу соціально-економічного розвитку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, начальника відділу комунального господарства та інженером КП "Адміністративно-технічне управління" зафіксовано, що припис районної адміністрації № 31-вих-950 від 22.06.2015 не виконано, тимчасову споруду (МАФ) ФОП ОСОБА_4, що розміщено за вказаною адресою без відповідних дозвільних документів, не демонтовано (т.1 а.с.13).

01.07.2015 головою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради винесено розпорядження № 261 "Про демонтаж тимчасової споруди ФОП ОСОБА_4 на АДРЕСА_1", яким зобов'язано СПД - ФОП ОСОБА_4 в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди (малої архітектурної форми) за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14).

10.07.2015, в результаті проведеного обстеження на предмет функціонування тимчасової споруди СПД ФОП ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, комісією у складі начальника відділу соціально-економічного розвитку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку Галицької районної адміністрації, начальника відділу комунального господарства зафіксовано, що вимоги розпорядження голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 261 від 18.06.2015 року "Про демонтаж тимчасової споруди ФОП ОСОБА_4 на АДРЕСА_1" вищевказаним суб'єктом не виконано (т.1 а.с.16).

Вказані вище обставини невиконання відповідачем припису та розпорядження районної адміністрації щодо демонтажу встановленої тимчасової споруди, стали підставою для звернення Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до господарського суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

За частинами 1 та 4 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом; рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. (п.1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Згідно ч.2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відтак, враховуючи викладене, підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 16.11.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016, у справі № 461/9507/15-а позов ОСОБА_4 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено частково; визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Галицької районної адміністрації № 261 від 1 липня 2015 року "Про демонтаж тимчасової споруди ФОП ОСОБА_4, вул. Дорошенка, 3-"; провадження в частині позовних вимог ОСОБА_4 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про заборону буд-яких дій по відношенню до приватного майна ФОП ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1 - закрито.

Галицьким районним судом міста Львова у постанові від 16.11.2015 року встановлено, що для обслуговування кіоску відповідача, між ОСОБА_4 та Львівською міською радою укладено договір оренди землі від 15.06.2012.

Зі змісту п.2 Акта приймання-передачі об'єкта оренди від 15.06.2012 року встановлено, що Львівська міська рада на підставі ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 № 899 "Про ствердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові", від 18.06.2009 № 2712 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова" (зі змінами), ухвали Львівської міської ради від 16.12.2010 № 37 "Про порядок застосування відкоригованої нормативної грошової оцінки земель м. Львова", від 16.02.2012 № 1224 "Про нарахування та сплату до міського бюджету м. Львова на 2012 рік орендної плати за землю та земельного податку" та від 22.03.2012 № 1372 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 16.02.2012 № 1224" ухвали Львівської міської ради від 18.12.2008 № 2311, від 21.04.2011 № 374 передає, а ОСОБА_4 приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,0007га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п.8 вказаного Акта термін дії договору становить 5 (п'ять) років."

Згідно з ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами встановлено, що за Актом приймання-передачі об'єкта оренди від 15.06.2012 року (т.1 а.с.33) земельну ділянку передано для обслуговування малої архітектурної форми.

На вищевказаній земельній ділянці (кадастровий номер НОМЕР_1) ФОП ОСОБА_4 розміщено рухоме майно: кіоск (мала архітектурна форма) розміром 4,0кв.м, право власності на яке виникло на підставі договору купівлі-продажу б/н від 16.02.2011 року, який зареєстровано в реєстрі за № 185 (копія міститься в матеріалах справи).

Зазначена тимчасова споруда розміщена на земельній ділянці, яку Львівська міська рада передала в оренду позивачу на підставі укладеного між ними договору, який був чинним на час винесення відповідачем оскаржуваного розпорядження.

Тимчасова споруда по АДРЕСА_1 зафіксована в Схемі розміщення тимчасових споруд на території Галицького району м. Львова (додаток 2 до зазначеної вище ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 року № 4526), як існуюча споруда відповідно до договору оренди землі.

Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, розглянувши проект кіоску ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, беручи до уваги, що ухвалою Львівської міської ради № 566 від 01.06.2011 року вищевказаний павільйон внесено до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста, а також погодження його технічної документації з інженерними службами міста, листом № 5-14469/2401 від 10.01.2012 повідомило відповідача про погодження проекту кіоску, плану земельної ділянки та схеми прив'язки вищевказаного кіоску (т.1 а.с.98).

Листом № 2401-2вих720 від 11.07.2012 року Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, розглянувши звернення ОСОБА_4 щодо надання висновку згідно з ухвалою Львівської міської ради № 2311 від 18.12.2008 про відповідність тимчасової споруди (кіоску) на АДРЕСА_1 погодженому проекту, повідомило відповідача, що такий встановлений на підставі погодженої проектної документації та ухвали Львівської міської ради № 374 від 21.04.2011 року. Кіоск відповідає погодженому проекту (т.1 а.с.100).

Отже, враховуючи встановлення судами обставин розміщення тимчасової споруди відповідача за наявності відповідних, визначених законодавством підстав, доводи позивача про те, що розміщення спірної архітектурної форми є самочинним, касаційний суд вважає безпідставними.

З огляду на зазначене вище, вірними є висновки попередніх судових інстанцій, що позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника про те, що відповідно до п.8.10 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 3190 від 20.03.2014 було визначено вважати такою, що втратила чинність ухвалу Львівської міської ради № 374 від 21.04.2011 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 18.12.2008 № 2311 та від 21.05.2009 № 2685", касаційний суд відхиляє з огляду на таке.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Оскільки рішення, на яке посилається скаржник, було реалізовано шляхом укладення з відповідачем договору оренди, таке рішення в частині, що стосується останнього, вичерпало свою дію його виконанням, а отже його скасування не впливає на обсяг прав та обов'язків орендаря, що посвідчуються відповідним правовстановлюючим документом.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.