Верховний Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 924/1389/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Корпусенка А.О.
представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полонський гірничий комбінат"
на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017
(Суддя - Гладюк Ю.В.)
та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2017
(Головуючий суддя - Бучинська Г.Б.; судді - Грязнов В.В., Василишин А.Р.)
за скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроремсервіс"
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Полонський гірничий комбінат"
за участю головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області
про стягнення 236 975,14 грн, з яких 206 950,01 грн - основна заборгованість, 24 487,57 грн - пеня, 5 063,90 грн - 3% річних, 473,66 грн. - інфляційних втрат, -
ВСТАНОВИВ:
1. Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.12.2013 у справі №924/1389/13 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Електроремсервіс" (Далі - позивач, стягувач, ТОВ Електроремсервіс") до Публічного акціонерного товариства Полонський гірничий комбінат" (Далі - відповідач, ПАТ Полонський гірничий комбінат"), стягнуто з відповідача на користь позивача 206950,01 грн основної заборгованості, 17707,98 грн пені, 5063,90 грн 3% річних, 4594,47 грн витрат по сплаті судового збору. У стягненні 473,66 грн інфляційних втрат та 6779,59 грн пені відмовлено.
2. На виконання зазначеного рішення 08.01.2014 видано наказ.
3. ПАТ Полонський гірничий комбінат" 07.09.2017 звернувся до господарського суду Хмельницької області зі скаргою на рішення та дії державної виконавчої служби, відповідно до якої скаржник просив суд:
3.1. визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Кота А.М. в частині прийняття постанови від 10.03.2016, складення акту передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 10.03.2016 щодо виконання наказу № 924/1389/13, а також щодо бездіяльності, яка полягала у не зупиненні виконавчого провадження;
3.2. визнати недійсними постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Кота А.М. від 10.03.2016, акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 10.03.2016 на виконання наказу №924/1389/13.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017 року скаргу ПАТ Полонський гірничий комбінат" на рішення та дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Кота А.М., відхилено.
5. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 апеляційну скаргу ПАТ "Полонський гірничий комбінат" від 04.10.2017 на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017 року у справі № 924/1389/13 залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017 року у справі № 924/1389/13 залишено без змін.
6. судові рішення мотивовані тим, що:
6.1. передача майна (відсів фракції 0-5 в кількості 40191,49 т. за ціною 5,83 грн за 1т. на загальну суму 234 316,36 грн) згідно постанови та акта проведена 10.03.2016, тобто наказ від 08.01.2014 №924/1389/13 в частині стягнення боргу на корись позивача був виконаний в цій частині, отже, заборона реалізації майна та дія мораторію на вказане майно, за рахунок якого грошові вимоги позивача були задоволені, враховуючи вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , не поширюється;
6.2. відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що факт передачі майна не відбувся, а тому державний виконавець мав зупинити виконавче провадження у зв'язку із дією мораторію, суд апеляційної інстанції відхилив, пославшись на те, що положення ч.9 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено, що постанова державного виконавця про передачу майна стягувачу та відповідний акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на майно, дійшов до висновку про те, що виконавче провадження у цій частині є виконаним з часу винесення вказаної постанови і стягувач не обмежений у праві оформлення власності на це майно після її винесення.
6.3. крім того, суд другої інстанції встановив, що боржником при зверненні до суду зі скаргою не надано доказів та нормативно-правового обґрунтування порушення його законних прав та інтересів.
6.4. також, суд другої інстанції встановив, що апелянтом у скарзі не зазначено, які саме норми матеріального чи процесуального права порушив суд першої інстанції, а також посилається на доводи і обставини, які досліджені судом першої інстанції у повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
7. ПАТ "Полонський гірничий комбінат" звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 та прийняти нове рішення, яким визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Кота А.М. в частині прийняття постанови від 10.03.2016, складення акту передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 10.03.2016 щодо виконання наказу № 924/1389/13, а також щодо бездіяльності, яка полягала у не зупиненні виконавчого провадження;
7.1. визнати недійсними постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Кота А.М. від 10.03.2016, акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 10.03.2016 на виконання наказу №924/1389/13
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. Підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржник вважає невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права: зокрема, ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 62, 68 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 183, 184 Цивільного Кодексу України.
8.1. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано положення абзацу 12 пункту 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, яким визначено поняття "лот", та ч.8, ч. 9 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої передача нереалізованого майна в рахунок погашення боргу може здійснюватися дише у разі передачі відповідного лоту;
8.2. отже, на думку скаржника, суди не надали належної юридичної оцінки тому, що державний виконавець не мав права передавати меншу кількість майна ніж те, що виставлялось на торги;
8.3. крім того, скаржник вважає, що з огляду на мораторій у справі про банкрутство, про введення якого розпорядником майна та судом повідомлявся орган ДВС, останній повинен був зупинити виконавче провадження.
Короткий зміст вимог інших учасників у справі
9. відзивів на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Полонський гірничий комбінат" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі №924/1389/13.
10.1. Призначено до розгляду касаційну скаргу ПАТ "Полонський гірничий комбінат" на 12 квітня 2018 року о 14 год. 15 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
11. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
12. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
13. Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
14. У ст. 2 Закону України Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
15. Відповідно до ст.11 Закону України Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
16. Згідно п.1 ч.1 ст. 32 Закону України Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час проведення виконавчих дій) визначено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
17. Згідно ч.6 ст. 62 Закону України Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. (чинного на дату проведення виконавчих дій, надалі - Закону) передбачено, що у разі, якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
18. У разі, якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. (ч.7 ст. 62 Закону).
19. Частиною 8 статті 62 Закону передбачено, що у разі, якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
20. Згідно ч.9 ст. 62 вказаного Закону передбачено, що майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
21. Як встановлено під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, позивач листом від 04.03.2016 звернувся до державного виконавця із заявою, у межах строків ч.7 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", у якій просив залишити нереалізоване арештоване майна ПАТ Полонський гірничий комбінат" в рахунок погашення заборгованості в розмірі 234 316,36 грн,
22. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відповідність дій державного виконавця наведеним положенням Закону щодо винесення постанови від 10.03.2016 та акту від 10.03.2016 про передачу стягувачу в рахунок погашення боргу нереалізованого відсіву фракції 0-5 в кількості 40191,49 т. по 5,83 грн. за 1т. за початковою ціною на загальну суму 234 316,36 грн, є правомірними.
23. Щодо передачі на реалізацію 1000000 т відсіву, в той час як стягувачу передано 40191,49 т, судами встановлено, що відсів фракції є річчю подільною та може ділитися на частини без втрати його функціонального призначення.
24. Колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано положення абзацу 12 пункту 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, яким визначено поняття "лот", та ч.8, ч. 9 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої передача нереалізованого майна в рахунок погашення боргу може здійснюватися дише у разі передачі відповідного лоту.
25. Так, судами встановлено, що у відповідності до протоколів проведення електронних торгів майно сформовано лотами по 200 000 тон відсіву, а не лотом 1000 000 т, що спростовує доводи заявника касаційної скарги про правомірність здійснення продажу виключно партією в кількості 1000000 т.
26. Стосовно аргументів касаційної скарги про те, що з огляду на мораторій у справі про банкрутство, про введення якого розпорядником майна та судом повідомлявся орган ДВС, останній повинен був зупинити виконавче провадження, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
27. Як встановлено у оскаржуваних рішеннях, передача майна (відсів фракції 0-5 в кількості 40191,49 т. по 5,83 грн. за 1т. на загальну суму 234 316,36 грн.) згідно постанови та акту проведена саме 10.03.2016, тобто наказ від 08.01.2014 №924/1389/13 в частині стягнення боргу на користь позивача був у цій частині виконаний, тоді як, провадження у справі про банкрутство ПАТ Полонський гірничий комбінат" порушено ухвалою місцевого господарського суду лише 10.10.2016.
28. Відповідно до ч. 15 ст. 16 Закону про банкрутство, з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, зокрема пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому названим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.
29. Отже, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
30. Так, із винесенням ухвали про порушення провадження в справі про банкрутство пов'язані певні правові наслідки, зокрема вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .
31. Частиною 1 ст. 19 Закону про банкрутство визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
32. Враховуючи наведені законодавчі положення, суд касаційної інстанції погоджується із висновком попередніх судових інстанцій про те, що оскаржувана постанова та акт державного виконавця винесені до порушення справи про банкрутство та дії мораторію, відтак заборона реалізації майна та дія мораторію на вказане майно, за рахунок якого грошові вимоги позивача були задоволені, враховуючи вимоги Закону про банкрутство, на оскаржувану постанову та акт не поширюється.
33. Крім того, касаційний суд погоджується із висновками суду другої інстанції про те, що з урахуванням положення ч.9 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено, що постанова державного виконавця про передачу майна стягувачу та відповідний акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на майно, виконавче провадження у цій частині є виконаним з часу винесення вказаної постанови і стягувач не обмежений у праві оформлення власності на це майно після її винесення.
34. За змістом ст.ст. 1, 2 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017 особа вправі звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
35. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому підлягає захисту саме порушене право.
36. Суд касаційної інстанції, також, враховує встановлені апеляційним господарським судом обставини про те, що ПАТ "Полонський гірничий комбінат" при зверненні до суду зі скаргою не надав доказів та правового обґрунтування у чому полягає порушення його законних прав та законних інтересів.
37. Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
38. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
39. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
40. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
41. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що в свою чергу кореспондується з положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017.
42. Оскаржувані у касаційному порядку в повній мірі відповідають наведеним законодавчим положенням.
43. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, касаційний суд не вбачає.
44. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за її подання покладається на ПАТ "Полонський гірничий комбінат".
Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полонський гірничий комбінат" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017 та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі №924/1389/13 залишити без задоволення
2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.09.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі №924/1389/13 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
С.В. Жуков
В.В. Білоус
Н.Г. Ткаченко