910/2509/17 Про визнання припиненими зобов'язання що виникли з кредитного договору, та визнання припиненою іпотеку за іпотечним договором - 11.04.2018 Прийняття

Приватне підприємство "ДОН ІВКО І С" звернулося до господарського суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський", у якому просило визнати припиненим зобов'язання ПП "Дон ІВКО і С", що виникли з кредитного договору №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р.; визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором №32/1-1-1-27-Іп-36, посвідченим приватним нотаріусом 30.05.2013р. за реєстровим номером 2734.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладених між ним та ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договорів про відступлення прав вимоги від 18.12.2015р., від 22.12.2015р. та від 18.12.2015 р. відповідно, позивачем набуто право вимоги до відповідача за договорами строкового банківського вкладу (депозиту) та договором банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) на суму 18123088,90 грн.

У зв'язку з цим в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України 22.12.2015р. позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 18103561,64 грн., що, на думку позивача, свідчить про належне виконання ним зобов'язань за кредитним договором №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р. в сумі 18103 561,64 грн. і наявністю підстав для їх припинення.

За твердженнями позивача, оскільки зобов'язання позивача перед відповідачем по сплаті заборгованості за кредитним договором є припиненими у повному обсязі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, тому право іпотеки за іпотечним договором №32/1-1-1-27-Іп-36 також є припиненим.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду і мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2017р. позов задоволено частково, визнано припиненим зобов'язання ПП "Дон ІВКО і С", що виникли з кредитного договору (відзивна кредитна лінія) №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р., укладеного між ПАТ "Банк "Софійський" та ПП "Дон ІВКО і С" на суму основного боргу у розмірі 16 148 083,30 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання припиненими зобов'язань на суму 1 955 478,34 грн., місцевий господарський суд виходив із того, що за змістом норм ст. ст. 1066, 1068, 1071 ЦК України за договором банківського рахунку грошове зобов'язання банку перед клієнтом (власником рахунку) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму. Суд вказав, що поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено.

Господарський суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів справи не вбачається направлення банку будь-яких вимог/розпоряджень щодо перерахування грошових коштів за договором банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) №020/47/144 від 18.11.2014р. Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем не доведено виникнення у банку обов'язку перед ОСОБА_7 з перерахування коштів, які знаходяться на поточному банківському рахунку ОСОБА_7, а укладення договору відступлення права вимоги від 22.12.2015р. без наявності такого обов'язку не призвело до виникнення грошового зобов'язання банку перед позивачем на суму коштів, розміщених на поточному банківському рахунку фізичної особи.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що право вимоги за договором банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) №020/47/144 від 18.11.2014 р., укладеним між відповідачем та ОСОБА_7, на суму 224 892,91 грн. до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги від 22.12.2015р. не перейшло.

Крім того будь-яких доказів у підтвердження пред'явлення відповідачеві вимог/розпоряджень шляхом подання передбачених законом платіжних інструментів щодо перерахування ним грошових коштів, які знаходяться на поточному банківському рахунку за договором банківського рахунку №26 від 19.04.2012р., укладеним між позивачем та відповідачем, позивач суду також не надав. Таким чином, виходячи з правової природи даного договору, який є договором банківського рахунку, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у відповідача не виникло грошового зобов'язання з перерахування грошових коштів за договором банківського рахунку №26 від 19.04.2012р., у зв'язку з чим у позивача було відсутнім відповідне право вимоги до банку на суму 1750112,73 грн. за вказаним договором (на дату проведення зарахування).

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на 22.12.2015р. відповідач мав невиконані зобов'язання перед позивачем лише на суму, що еквівалентна 16 148 083,30 грн.

Місцевий господарський суд вказав, що направлення відповідачеві заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог 22.12.2015р. свідчить про зарахування таких вимог до моменту запровадження у ПАТ "Банк "Софійський" тимчасової адміністрації (з 23.12.2015), а отже норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (у відповідній редакції), в тому числі, щодо заборони здійснення зарахування зустрічних вимог, не поширюють свою дію на спірні правовідносини сторін.

Також суд вказав, що правочин зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений за заявою №692/8 від 22.12.2015р., не був виявлений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як нікчемний в порядку ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації відповідача, доказів протилежного суду не надано. Обставин, з якими вищевказаний закон пов'язує нікчемність правочинів, сторонами суду не доведено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором №32/1-1-1-27-Іп-36 суд врахував, що позивач не є стороною даного іпотечного договору та останнім не обґрунтовано яким чином обтяження майна іншої особи іпотекою порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

3. Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду та мотиви її прийняття

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017р. рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2017р. у справі №910/2509/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо припинення зобов'язання за кредитним договором №32/1-1-1-27 від 15.05.2013 р. та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено повністю. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2017р. у справі № 910/2509/17 викладено у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Визнати припиненим зобов'язання приватного підприємства "Дон ІВКО і С", що виникли з кредитного договору (відзивна кредитна лінія) № 32/1-1-1-27 від 15.05.2013р. укладеного між ПАТ "Банк "Софійський" та ПП "Дон ІВКО і С". Стягнути з ПАТ "Банк "Софійський" на користь приватного підприємства "Дон ІВКО і С" судовий збір у розмірі 1600 грн. В іншій частині позову відмовити." В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2017р. у справі № 910/2509/17 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо неврахування суми 224 892,91 грн. (частка коштів за договором банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) №020/47/144 від 19.11.2014р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_7), оскільки матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 було надано відповідачу платіжне доручення №1 від 17.12.2015 р. з вимогою перерахування коштів з поточного рахунку НОМЕР_1 (відкритий за вказаним договором) для поповнення іншого карткового рахунку НОМЕР_2 на суму 429 892,91 грн. в ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", однак вказане платіжне доручення відповідачем не було виконано та відповідні кошти з рахунку ОСОБА_7 за її розпорядженням не були перераховані.

Врахувавши вказані обставини апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач за укладеним із ОСОБА_7 договором відступлення права вимоги набув у тому числі право вимоги до відповідача на грошові кошти в сумі 224 892,91 грн., тобто на частину грошових коштів, що перебували на поточному банківському рахунку ОСОБА_7 і укладення даного договору не призвело до зміни власника рахунку, оскільки право розпоряджатися рештою грошових коштів, які перебували на цьому рахунку, залишилось у ОСОБА_7 як сторони договору від 19.11.2014 р. №020/47/144.

Апеляційний господарський суд також вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови у визнанні припиненими зобов'язань за кредитним договором в сумі 1 750 112,73 грн. з підстав ненадання доказів пред'явлення відповідачеві вимог/розпоряджень щодо перерахування грошових коштів, які знаходяться на поточному банківському рахунку за договором банківського рахунку №26 від 19.04.2012р. Господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки стороною - клієнтом за вказаним договором розрахунково-касового обслуговування є позивач, а отже і власником банківського рахунку та всіх наявних на ньому грошових коштів є саме позивач. Відповідно до ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта у випадках, встановлених законом, а у даному випадку позивач, як власник грошових коштів на банківському рахунку, прийняв рішення щодо розпорядження ними на підставі закону, вчинивши передбачений ст. 601 ЦК України правочин із зарахування цих коштів в рахунок погашення власного зобов'язання перед відповідачем на суму 1 750 112,73 грн. за кредитним договором.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ПАТ "Банк "Софійський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" звернулося до касаційного господарського суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 559, 601 ЦК, ст. ст. 36, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 202 ГК України та ст. ст. 4, 22, 34, 43, 82, 101 ГПК України, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скаржник стверджує про помилковість висновків судів щодо непоширення на спірні правовідносини норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . За твердженням скаржника, уповноважена особа Фонду з дня запровадження тимчасової адміністрації позбавлена можливості проводити зарахування зустрічних вимог. Крім того, оскільки відповідач не є власником банківських вкладів та банківських рахунків, право вимоги за якими йому було відступлено фізичними особами, вчинений позивачем правочин 22.12.2015р. суперечить положенням п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У скарзі також зазначається про удаваність та нікчемність договорів відступлення прав вимоги між позивачем та фізичними особами, оскільки ОСОБА_8 звернулась до банку із заявою від 12.05.2016р. з вимогами в сумі 8 091 763, 12 грн., ОСОБА_6 звернулась до банку із заявою від 18.05.2016р. з вимогами в сумі 16 835 272,71 грн., ОСОБА_7 звернулась до банку із заявою від 18.05.2016р. з вимогами в сумі 18 835 272, 71 грн., які були акцептовані та внесені до реєстру вимог кредиторів. Таким чином, на думку скаржника, своїми діями фізичні особи спростували факт відступлення прав вимоги, оскільки заявились та були включені до реєстру вимог кредиторів, отримавши гарантовану суму.

5. Позиції інших учасників справи

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу від учасників справи не надходило.

6. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

15 травня 2013 р. ПАТ "Банк "Софійський" та ПП "ДОН ІВКО І С" як позичальник уклали кредитний договір №32/1-1-1-27 (відзивна кредитна лінія), за яким банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 18 000 000 грн.; строк повернення кредиту - 14.05.2020р.

Судами встановлено, що на виконання умов кредитного договору 22.05.2013р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача кредит у розмірі 18000000грн.

13 листопада 2015 р. відповідачем направлено позивачу вимогу, у якій відповідач на підставі п.п. 3.2.3 та 3.2.5 кредитного договору №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р. вимагав дострокового повернення кредиту та сплати відсотків за фактичний строк користування протягом 30 календарних днів з дня відправлення вимоги. Вказана вимога отримана позивачем 13.11.2015р.

Також судами встановлено, що 19.04.2012р. між ПАТ "Банк "Софійський" та ПП "Дон Івко І С" як клієнтом було укладено договір банківського рахунку №26, за яким банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_3 у національній та/або іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до банківської виписки по рахунку позивача НОМЕР_3 станом на 18.12.2015р. залишок грошових коштів на рахунку становив 1 750 112,73 грн.

18 грудня 2015р. між ОСОБА_6 як первісним кредитором та ПП "ДОН ІВКО І С" як новим кредитором було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває належне первісному кредитору право вимоги до ПАТ "Банк "Софійський" як боржника щодо сплати боржником первісному кредитору грошових коштів на підставі укладених між первісним кредитором та боржником договору №020/47/094 строкового банківського вкладу (депозиту) від 25.09.2014р. в сумі 200472,97 євро; договору №020/47/94 строкового банківського вкладу (депозиту) від 14.04.2015р. в сумі 7408,00 доларів США; договору №020/47/257 строкового банківського вкладу (депозиту) від 14.12.2014р. в сумі 150000 євро.

За п. 3 вказаного договору права вимоги за вказаними договорами переходять до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

22 грудня 2015 р. між ОСОБА_7 як первісним кредитором та ПП "ДОН ІВКО І С" як новим кредитором було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває належне первісному кредитору право вимоги до ПАТ "Банк "Софійський" як боржника щодо сплати боржником первісному кредитору грошових коштів на підставі укладених між первісним кредитором та боржником договору №020/47/222 строкового банківського вкладу (депозиту) "Classic-Накопичувальний" (іноземна валюта, сплата процентів в кінці строку) від 15.12.2015р. в сумі 35 000 дол. США; договору №020/47/144 банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) від 19.11.2014р. в сумі 224892,91 грн.

Відповідно до п. 3 вказаного договору права вимоги за вказаними договорами переходять до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

ОСОБА_7 та ПП "ДОН ІВКО І С" було повідомлено ПАТ "Банк "Софійський" про відступлення права вимоги, що підтверджується відміткою банку про отримання 22.12.2015р. повідомлення.

18 грудня 2015р. між ОСОБА_8 як первісним кредитором та ПП "ДОН ІВКО І С" як новим кредитором було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває належне первісному кредитору право вимоги до ПАТ "Банк "Софійський" як боржника щодо сплати боржником первісному кредитору грошових коштів на підставі укладених між первісним кредитором та боржником договору №020/47/136 строкового банківського вкладу (депозиту) "Classic-Накопичувальний" (іноземна валюта, сплата процентів в кінці строку) від 12.06.2015р. в сумі 200000 дол. США; договору №020/47/231 банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) від 09.11.2015р. в сумі 63250 дол. США.

За змістом п. 3 вказаного договору права вимоги за вказаними договорами переходять до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

ОСОБА_8 та ПП "ДОН ІВКО І С " було повідомлено ПАТ "Банк "Софійський" про відступлення права вимоги, що підтверджується відміткою банку про отримання 18.12.2015 р. повідомлення.

22 грудня 2015 р. позивачем було подано до ПАТ "Банк "Софійський" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої зазначено, що заборгованість позивача перед відповідачем за кредитним договором №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р. складає 18 103 561,64 грн. В той же час, позивач зазначив, що він є кредитором відповідача на загальну суму 1 975 005,64 грн., 305 658,00 дол. США та 350 472,97 євро., що на час звернення було еквівалентно 18 328 872,74 грн., а саме: за договорами розрахунково-касового обслуговування №26 від 19.04.2012р. укладеного між позивачем та відповідачем, в сумі 1 750 112,73 грн.; №020/47/094 строкового банківського вкладу (депозиту) від 25.09.2014р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_6, в сумі 200 472,97 євро; №020/47/94 строкового банківського вкладу (депозиту) від 14.04.2015р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_6, в сумі 7 408,00 доларів США; №020/47/257 строкового банківського вкладу (депозиту) від 14.12.2015р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_6, в сумі 150 000 євро; №020/47/222 строкового банківського вкладу (депозиту) від 29.10.2015р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_7, в сумі 35 000 доларів США; банківського/поточного рахунку фізичної особи (для виплат) №020/47/144 від 19.11.2014р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_7, в сумі 224 892,91 грн.; №020/47/136 строкового банківського вкладу (депозиту) від 12.06.2015р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_8, в сумі 200 000 доларів США; №020/47/231 строкового банківського вкладу (депозиту) від 09.11.2015р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_8, в сумі 63 250 доларів США. Оскільки вимоги відповідача до позивача за кредитним договором №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р. на суму 18 103 561,64 грн. та вимоги позивача до відповідача за наведеними вище договорами на суму 18 328 872,74 грн. є зустрічними та однорідними, позивач повідомив відповідача про зарахування вказаних вимог на суму 18 103 561, 64 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 р. № 916 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 р. № 235 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський" з 23.12.2015р. у ПАТ "Банк "Софійський" запроваджено тимчасову адміністрацію.

7. Норми права, з яких виходить суд касаційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно з ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент укладення одностороннього правочину, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

8. Норми права та мотиви, з яких виходить суд касаційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки доводи та вимоги касаційної скарги стосуються судових рішень в частині позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання ПП "Дон ІВКО і С", що виникли з кредитного договору №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р., Верховний Суд переглядає рішення в оскаржуваній частині.

Згідно ч. 1 ст. 4- 7 ГПК України в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, господарські суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи не дотрималися наведених положень ГПК України (1798-12) , у зв'язку з чим дійшли до передчасного висновку в частині позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання ПП "Дон ІВКО і С", що виникли з кредитного договору №32/1-1-1-27 від 15.05.2013р.

Господарські суди попередніх інстанцій у порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно не дослідили подані сторонами докази, не надали обґрунтовану і належну правову оцінку усім доводам сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву наголошував про запровадження у банку тимчасової адміністрації Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.12.2015р. та неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог в даному випадку.

Однак суди жодним чином не досліджували вчинений позивачем односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.12.2015р. на предмет його нікчемності, в т. ч. із застосуванням підстав, визначених у ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обмежившись лише посиланням на те, що сторонами не доведено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочинів.

Судами у даній справі не з`ясовано, чи можливе зарахування зустрічних однорідних вимог в цьому конкретному випадку, чи може зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів згідно норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Вищевказані факти свідчать про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи припиненими зобов'язання ПП "Дон ІВКО і С", що виникли з кредитного договору №32/1-1-1-27 від 15.05.2013 р., припустилися неповного дослідження та з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до недостатньо обґрунтованих висновків.

Виключно на підставі комплексного дослідження, аналізу суті та наслідків вчинення даного одностороннього правочину можна дійти обгрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову в даній справі, в т. ч. з урахуванням обставин вчинення спірного правочину напередодні віднесення банку до категорії неплатоспроможного.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Верховному Суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене рішення та постанова в оскаржуваній частині підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

9. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України (1798-12) меж перегляду судових рішень, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників справи та перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.