910/18085/16 - 27.04.2017 Прийняття - Юридический Харьков плюс

головуючого судді Гольцової Л.А. (доповідач), суддів: Іванової Л.Б., Козир Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 910/18085/16 Господарського судуміста Києва за позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка О.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_6, довір. від 01.10.2016

відповідача - Бойко А.В., довір. від 05.09.2016

третьої особи - не з"явились

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/18085/16 (суддя Комарова О.С.) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у даній справі (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 та припинено провадження у справі № 910/18085/16.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 910/18085/16 в частині припинення провадження у справі повністю, в частині скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 змінити підставу скасування і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов. Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Фідобанк" у розмірі 62 015,64 грн за рахунок Фонду.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 20 Господарського кодексу України, статей 16, 526, 1066, 1067, 1068, 1073, 1074 Цивільного кодексу України, статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

27.04.2017 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити скаргу без задоволення.

Розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 здійснювався в режимі відеоконференції.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

03.10.2016 ОСОБА_4 звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича про зобов'язання уповноваженої особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_4 (податковий номер НОМЕР_1), як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Фідобанк" в розмірі 62 015,64 грн за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18085/16, розгляд справи призначено на 25.10.2016 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Судом першої інстанції відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції, посилаючись на норми статей 1, 4, 12, 15, 16 Господарського процесуального кодексу України, статті 124 Конституції України та правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 21-286а16, вказав на те, що спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Однак, враховуючи не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу, судом відмовлено позивачеві у задоволенні позову.

Судом апеляційної інстанції, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасовано рішення місцевого господарського суду та припинено провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з '…' питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів '…'". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 12 вказаного Кодексу встановлено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

4 1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) ;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Тобто, нормами Закону (2343-12) регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Згідно з частиною 3 статті 2 вищевказаного Закону законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , зокрема, відповідно до статті 7 вказаного Закону, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

Проте, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України відповідно до норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) до спірних правовідносин не можуть застосовуватися.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах, з огляду на те, що склад учасників спору не відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 15.06.2016 № 826/20410/14, щодо розгляду справи за правилами господарського судочинства, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідивши суб'єктний склад учасників спору та застосувавши норми статей 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що він не відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, вищевказана постанова містить лише правове обґрунтування стосовно того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, натомість у ній не наводиться правове обґрунтування щодо віднесення такого спору до юрисдикції господарських судів.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано застосовано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 09.11.2016 № 6-2309цс16, в якій Верховний Суд України вказав на те, що позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на суб'єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані.

Даний спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У підпункті 4.2.1. пункту 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 (v0018600-11) визначено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).

Згідно з підпунктом 4.1 вказаної постанови Пленуму приписи статей 80 і 81 ГПК застосовуються і в судах апеляційної та касаційної інстанцій (в останній - з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, передбачених статтею 111- 7 ГПК) щодо розгляду відповідно апеляційних і касаційних скарг.

На думку колегії суддів висновок суду апеляційної інстанції про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, доводи касаційної скарги його не спростовують.