Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/6849/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення суми,

Звернувшись у суд за даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) 96 015, 60 грн. плати за користування вагонами та 4138,80 грн. збору за зберігання вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2016 (суддя Мартинюк С.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г., судді Кузнецова І.Л., Сизько І.А.), позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково у розмірі 8 581,80 грн. за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, а в іншій частині у позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у письмовому клопотанні просив відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на неможливість участі представника відповідача при її розгляді через участь в іншому судовому засіданні, однак клопотання не підлягає задоволенню оскільки до нього не додано доказів про участь уповноваженого представника відповідача в іншому судовому засіданні.

Відтак у задоволені цього клопотання суд відмовляє.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.09.2012 між позивачем (залізницею) та відповідачем (власником колії) укладено договір № ПР/М-12-2/14-1438/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії відповідача, яка примикає до станцій Терни і Рядова Придніпровської залізниці, згідно з умовами п.1 якого експлуатується під'їзна колія, яка належить власнику, що примикає до станцій Терни і Рядова Придніпровської залізниці відповідними стрілками. Під'їзна колія обслуговується власним локомотивом.

Пунктом 5 договору сторони обумовили порядок та час здавання вагонів для під'їзної колії зі станції Терни.

Згідно з п.6 договору вагони, що прибули на станції Терни та Рядова Придніпровської залізниці для відповідача подаються локомотивом на одну із відповідних колій названих станцій, за вказівкою чергового по станції, де здійснюються передавальні операції з вагонами у технічному та комерційному відношенні. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

Пунктами 8, 11 договору передбачено, що про готовність вагонів до забирання начальник зміни цеху зовнішнього транспорту (диспетчер зміни, черговий по станції) або диспетчер цеху зовнішнього транспорту УЗТ по телефону повідомляє відповідального працівника станції примикання Залізниці не пізніше, ніж за дві години до пред'явлення вагонів до здачі залізниці, з наступним наданням письмового повідомлення за відповідною формою. Час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці.

Відповідно до п.15 договору власник колії сплачує залізниці плату:

- за користування вагонами згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України;

- за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з причин, залежних від власника колії, після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів.

Судами встановлено, що згідно низки накладних позивачем прийнято до перевезення порожні власні вагони та вагони з вантажем на адресу відповідача.

Згідно наказів позивача № 373, № 389 були затримані вагони на станціях Савро та Грекувата через зайнятість колій станції призначення Терни, у зв'язку з неприйняттям вагонів відповідачем на свої під'їзні колії, про що складені акти про затримку вагонів відповідної форми.

Час затримки вагонів на станції підходу Савро до станції призначення по наказу № 373 складав період з 02 год. 40 хв. 29.02.2016 по 02.03.2016 - 03 год. 30 хв. та час затримки вагонів на станції підходу Грекувата до станції призначення згідно наказу № 389 становив період з 22 год. 15 хв. 02.03.2016 по 07.03.2016 - 23 год. 40 хв.

Також встановлено, що позивач не мав можливості доставити спірні вагони на станцію призначення, так як на коліях знаходились вагони, що прибули на адресу відповідача раніше та своєчасно не забиралися ним на свою під'їзну колію про що оформлено актами загальної форми ГУ-23. При цьому позивач на виконання умов пункту 5 договору своєчасно повідомляв відповідача про готовність залізниці передати вагони на під'їзну колію, що підтверджується відповідними записами-повідомлень відображено в Книгах повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження форми ГУ-2.

Так, як встановлено судами, позивач не мав можливості доставити спірні вагони на станцію призначення з огляду на знаходження на його коліях вагонів, що прибули на адресу відповідача раніше та своєчасно не забиралися останнім на свою під'їзну колію, що, як зазначено судами, підтверджується складених на станції призначення Терни актах загальної форми ГУ-23 по наказу № 373 від 29.02.2016 №№ 997, 998, 1001, 1002, 1003, 1006, 1020, 1021, 1022, 1023, 1027, 1030, 1031, 1034, 1035, 1039, 1040, 1014, 1042, 1046, 1047,1048, 1049, 1053, 1054 (т.1,а.с. 151-171), по наказу № 389 від 02.03.2016 №№ 1058, 1062, 1063, 1064, 1065, 1068, 1070, 1071, 1072, 1076, 1078, 1079, 1080, 1081, 1085, 1086, 1090, 1091, 1095, 1097, 1098, 1101, 1102, 1103, 1104, 1112, 113, 119, 1120, 1121, 1122, 1124, 1128, 1129, 1133, 1138, 1140, 1141, 1142, 1143, 1144, 1147, 1150, 1154, 1155, 1160, 1161, 1164, 1165, 1166, 1167, 1169, 1170, (т.1. а.с. 172-210) які відповідальними працівниками відповідача підписано без заперечень.

На підставі викладеного, суди дійшли висновку, що вказані обставини доводять вину саме вантажовласника в затримці спірних вагонів по наказу № 373 від 29.02.2016 року за період з 02 год. 40 хв. 29.02.2016 року по 03 год. 30 хв. 02.03.2016 року, по наказу № 389 від 02.03.2016 року за період з 22 год. 15 хв. 02.03.2016 року по 23 год. 40 хв. 07.03.2016 року.

Відповідач цих обставин не спростував.

Судами також встановлено, що позивач у відповідності до п. 5 Договору своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати на під'їзну колію відповідача вагони. Відповідні записи-повідомлення відображено в Книгах повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження ф. ГУ-2.

У зв'язку з тим, що відповідач несвоєчасно вивільняв колії станції Терни від вантажу який прибув на його адресу, що спричинило ситуацію, з якої залізниця не мала можливості виконати свої зобов'язання за договором на перевезення по накладним та довести власні вагони на станцію призначення його одержувачу - відповідачу. При цьому, як встановлено судами, через затримку вагонів, на станції призначення і на підході до неї, з вини відповідача була знижена пропускна спроможність для перевезення інших поїздів.

Наведені обставини спричинили ситуацію через яку позивач не мав об'єктивної можливості виконати договірні зобов'язання та довести власні вагони на станцію призначення.

За час затримки вагонів з вини відповідача було нараховано плату за користування спірними вагонами за відомостями форми ГУ-46 № № 04039099, 03039098, 03039100, 04039101, 09039120, 09039103, 09039104 у загальній сумі 96015,60 грн. та збір за зберігання вантажу за накопичувальними картками відповідної форми у загальній сумі 4138,80 грн., які відповідач підписав із запереченням: "З нарахованою сумою не згодні. Колії приймання були вільні, готові прийняти вагони".

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що, що вина відповідача в затримці вагонів доведена, а розрахунок заборгованості є вірним та обґрунтованим.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі статтею 42 Статуту залізниць України (457-98-п) залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

Відповідно до статті 46 цього Статуту (457-98-п) одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно статті 119 вказаного Статуту (457-98-п) за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

За приписами п. 3 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України 25.02.1999 № 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 (z0165-99) , облік часу користування вагонами та нарахування відповідної плати провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23.

Відповідно до п. п. 4, 6 цих Правил користування вагонами усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.

Згідно з п. 8 Правил користування вагонами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Відповідно ж до п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (z0565-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855 (z0567-02) ) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, при відмові вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); затримці вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції жодних заперечень про складені акти форми ГУ - 23 зі сторони відповідача не викладено.

Матеріали справи містять повідомлення відповідача про готовність позивача передати на під'їзну колію відповідача вагони, записи-повідомлення відображено у відповідних Книгах за формою ГУ-2.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов правових висновків про те, що ці обставини свідчать, наявна вина відповідача у затримці вагонів за період, який відображений у відповідних актах.

Таким чином правові підстави для звільнення відповідача від плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, відсутні.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 07.10.2014 зі справи № 904/5778/13, від 02.09.2014 зі справи № 904/6846/13, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Твердження відповідача про штучне затримання позивачем вагонів, внаслідок чого він неправомірно та необґрунтовано здійснив розрахунок заборгованості згідно наказів №№ 373, 389, були предметом дослідження апеляційним судом, який дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано відхилив, з огляду на безпідставність, оскільки відсутні правові підстави вважати, що мало місце таке штучне затримання позивачем вагонів.

Доводи відповідача, які обґрунтовані постановою Вищого господарського суду України від 11.09.2013 у справі № 904/1604/13-г, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у справі, що розглядається, є відмінними від обставин у справі, на рішення у якій посилається відповідач.

Так, згідно наведеної відповідачем постанови Вищого господарського суду України справа була передана на новий розгляд, оскільки судами не було встановлено причини з яких вагони були затримані залізницею на шляху перевезення і чи дійсно ці причини не залежали від неї, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, судами було встановлено причини затримки вагонів, які виникли з вини відповідача.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень, немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 904/6849/16, залишити без змін.