Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/6097/16 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" до 1. Приватного акціонерного товариства "Укрторгімпекс" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Бізнес Системи" про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

за участю - позивача: Яковенко А.О. (довіреність від 24.10.2016) - відповідача-1: Камишева К.В. (довіреність від 01.12.2016) - відповідача-2: Уманець С.Г. (довіреність від 05.01.2017),

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - позивач) просило визнати договір від 01.01.2007 № 01/01-07, укладений між Приватним акціонерним товариством "Укрторгімпекс" (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нео-Бізнес Системи" (далі - відповідач-2), недійсним, та зобов'язати відповідача-1 звільнити займані складські приміщення, балансоутримувачем яких є позивач.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди, а не договором про надання складських послуг, оскільки він був укладений з метою приховати інший правочин, а саме договір оренди, а тому підлягає визнанню недійсним. При цьому позивач вказував на те, що відповідач-1 здійснює господарську діяльність на площах позивача без належних правових підстав, що створює перешкоди позивачу для використання належного йому нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді Жук Г.А., Калатай Н.Ф.), позов задоволено частково, зобов'язано відповідача-1 звільнити безпідставно займані складські приміщення № № 30, 32, 34, 36, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. І Федорова, 32, балансоутримувачем яких є позивач, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати частково вищевказані судові рішення в частині відмови у позові та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, вказуючи на порушення та неправильне судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.03.2006 між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (правонаступником якого є позивач) та відповідачем-2 укладено договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності (далі - договір-1), відповідно до умов якого відповідач-2 зобов'язався за завданням позивача здійснювати, на зазначеній у п. 1.3 договору території, організацію і ведення зазначеної у п. 2.1. договору господарської діяльності позивача, шляхом надання останньому послуг, які обумовлені договором, а позивач зобов'язався оплачувати виконавцеві надання таких послуг.

Згідно п. 1.2 договору-1 відповідач-2 за винагороду, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності позивача, зазначеної у п. 2.1 договору, зобов'язується за його дорученням і за рахунок останнього вчинювати від свого імені правочини, зазначені у п. 2.3 договору.

Додатком до договору-1 сторони погодили перелік виробничих, побутових та складських споруд, до якого увійшли у тому числі складські приміщення № № 30, 32, 34, 36, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Федорова, 32.

31.08.2015 між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ-Д3, якою розірвано договір-1, який припиняє свою дію з моменту фактичної передачі відповідачем-2 позивачу майна, що засвідчується актом приймання-передачі майна та не пізніше 15.09.2015, який був укладений між сторонами 27.08.2015.

Також судами встановлено, що 01.01.2007 між Закритим акціонерним товариством "Укторгімпекс" (правонаступником якого є - відповідач-1, замовник) та відповідачем-2, виконавець укладено договір № 01/01-07 про надання складських послуг, згідно умов якого виконавець зобов'язується за плату надавати складські послуги замовнику, місцем надання яких є склади станції Київ-Товарна № 30 (200 кв.м), № 32 (232 кв.м), № 34 (204 кв.м), № 36 (588 кв.м), які знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Федорова, 32, приймання-передача послуг згідно договору здійснюється шляхом підписання сторонами актів виконаних робіт.

Відповідно до пункту 9.1, 9.2, 9.3 договору, з урахуванням додаткового договору від 01.04.2015 № 8 він вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.03.2016. За десять календарних днів до закінчення строку дії цього договору, сторони підписують додаткову угоду, яка вважається підставою для пролонгації дії договору на вказаний у додатковій угоді умовах та строк. У разі якщо додаткова угода, яка є невід'ємною частиною договору, не підписана сторонами, то договір вважається розірваним у зв'язку із закінченням строку його дії.

Листом від 30.12.2015 № БМЕУ-6/162 позивач звернувся до відповідача-1, у якому вимагав звільнити займані приміщення складів станції Київ-Товарний за адресою: вул. Івана Федорова, 32, м. Київ, у зв'язку з розірванням договору-1, але відповідач-1 листом від 05.01.2016 № 271 повідомив про неможливість терміново звільнити вказані приміщення за певних обставин.

Актом обстеження від 13.04.2016 складських приміщень, які перебувають на балансі структурного підрозділу позивача та його комісією встановлено, що у складі № 30, знаходиться офіс (складський відділ), яким користується відповідач-1, у складах № № 32, 34, складуються товари різного походження, різних суб'єктів господарювання, якими користується відповідач-1, до складу № 36 потрапити комісії не вдалось, оскільки він був опломбований митницею, за словами користувача там складуються товари, які проходять митний контроль. Також у акті зазначено, що документи, які б дозволяли знаходження суб'єктів господарювання у складських приміщеннях при перевірці надано не було.

Аналогічним актом від 15.07.2016 встановлено, що частина складу № 30, загальною площею 26,0 м2, займає офіс (складський відділ) відповідача-1, який здійснив відповідні поліпшення, у склади № 32, 34 складуються товари різного походження, різних суб'єктів господарювання, які зберігає відповідач-1, у складі № 36 знаходяться товари, які проходять митний контроль. При цьому у акті зазначено, що документи, які підтверджують правові відносини вищевказаних суб'єктів господарювання та відповідача-2 комісії не надано.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог позивач поміж іншого посилався на те, що спірний договір є удаваним, оскільки відповідач-1 та його відвідувачі мають доступ до складських приміщень та провадять у них господарську діяльність, тобто належне позивачу майно фактично передано відповідачу-1 в оренду.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що відповідач-1 безпідставно займає майно належне позивачу, у зв'язку з чим воно підлягає звільненню, а в іншій частині суд вказав на те, що спірний договір припинив свою дію на час розгляду справи у суді, тому він не може бути визнаний недійсним, а визнання його недійсним на майбутнє також є неможливим.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні виходячи із наступного.

Як вбачається із змісту касаційної скарги позивач оскаржує судові рішення в частині визнання недійсним спірного договору.

Положеннями частини 1-ї статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно частини 1-ї статті 215 наведеного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 235 вказаного кодексу визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.

Як встановлено судами спірний договір діяв до 31.03.2016 та будь-яких даних про продовження терміну його дії матеріали справи не містять, тобто на час розгляду справи у суді даний договір припинив свою дію.

Відповідно до приписів статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Із положень цієї норми вбачається, що предметом оренди має бути конкретно визначені будівлі чи капітальні споруди, або окрема їх частина.

Згідно із статтею 795 вказаного кодексу передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судами, акт приймання-передачі об'єктів нерухомості між відповідачами не оформлявся та не підписувався.

Таким чином правомірними є висновки судів про те, що позивачем не подано суду доказів того, що спірний договір містить ознаки договору оренди, що виключало підстави для визнання його недійсним у судовому порядку.

Відтак судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у позові у цій частині спору.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками судів про те, що оскільки спірний договір припинив свою дію на час розгляду справи у суді, тому визнання його недійсним на майбутнє є неможливим.

Так, згідно із положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3).

Таким чином як цією нормою, так і іншими нормами права не передбачено обмежень щодо можливості визнавати правочини недійсними, якщо вони припинили свою дію.

Отже висновки судів у цій частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, однак оскільки ця обставина не вплинула на правильність судових рішень, виходячи із викладених обставин у їх сукупності правові підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі Господарського суду міста Києва № 910/6097/16, залишити без змін.