909/495/16 Про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 26.04.2017 Прийняття

головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Чернявської Олени Степанівни на рішення від та на постанову від Господарського суду Івано-Франківської області 26.09.2016 Львівського апеляційного господарського суду 26.01.2017 у справі № 909/495/16 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Укренерго-Сервіс" про стягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Качкурова С.В.; - відповідача Сливінський О.А.;

08.06.2016 Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Укренерго-Сервіс" про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом за лютий місяць 2014 року у розмірі 350116,61 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2016 у справі № 909/495/16 (суддя Неверовська Л.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий суддя, судді Гриців В.М., Давид Л.Л.), у позові відмолено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Чернявської Олени Степанівни звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 909/495/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Укренерго-Сервіс" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 909/495/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом за лютий місяць 2014 року у розмірі 350116,61 грн.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 08.06.2012 між Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Укренерго-Сервіс" було укладено договір про надання кредиту № К-Ю/12/021 від 08.06.2012 та додатковий договір № 1 від 27.08.2012.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно, не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на транзитний рахунок № 29091010001247 в ПАТ "Авант-Банк".

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору про надання кредиту № К-Ю/12/021 від 08.06.2012 позивач 03.03.2014 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Укренерго-Сервіс" про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту в сумі 863347,15 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2014 у справі № 909/206/14 стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 863347,15 грн., а саме: заборгованість по процентам за користування кредитом за грудень 2013 року у розмірі 187088,52 грн., за січень 2014 року у розмірі 675281,92 грн., та пеню у розмірі 976,71 грн.

12.05.2014 на виконання вказаного рішення видано наказ.

29.05.2014 відкрито виконавче провадження ВП№ 43505321 щодо виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/206/14.

10.07.2014, в процесі виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2014 у справі № 909/206/14, між сторонами виконавчого провадження ВП№ 43505321 - Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" (стягувачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Укренерго-Сервіс" (боржником) укладено мирову угоди на стадії виконання судового рішення.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили з того, що між сторонами виконавчого провадження ВП№ 43505321 укладено мирову угоду від 10.07.2014; 10.07.2014 боржником перераховано 500000,00 грн. на рахунок стягувача, що підтверджується платіжним дорученням № 16 від 10.07.2014, у призначенні платежу вказано - "оплата згідно мирової угоди від 10.07.14"; відповідачем на виконання умов п. 2.4 кредитного договору було сплачено відсотки за лютий 2014 року в березні 2014 року, а саме: 03.03.2014 сплачено 370520,55 грн. та 05.03.2014 сплачено 229882,05 грн., при цьому, умови мирової угоди не містять застережень про зарахування сторонами оплат, які були здійснені відповідачем 03.03.2014 та 05.03.2014 на загальну суму 600402,60 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 4 статті 121 ГПК України передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. Заява про затвердження такої мирової угоди розглядається в судовому засіданні за правилами частини першої статті 121 ГПК України.

Особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом. У випадку відсутності ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди відсутні підстави для аналізу її положень.

Незатверджена судом мирова угода не може спричинити легітимних юридичних наслідків.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.07.2014, в процесі виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2014 у справі № 909/206/14, між сторонами виконавчого провадження ВП № 43505321 - Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" (стягувачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Укренерго-Сервіс" (боржником) укладено мирову угоди на стадії виконання судового рішення.

Відповідно до умов мирової угоди від 10.07.2014, боржник визнає всю заборгованість перед стягувачем у розмірі, встановленому рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2014 у справі № 909/206/14 (880614,09 грн. з урахуванням судового збору). Боржник зобов'язується сплатити на користь стягувача 10 липня 2014 року 500000,00 грн. на рахунок № 29099010001247 в ПАТ "Авант-Банк", а стягувач зобов'язується направити до Відділу державної виконавчої служби Рогатинського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Івано-Франківській області заяву про відмову від стягнення і повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області. З моменту сплати боржником на користь стягувача 500000,00 грн., стягувач не матиме жодних майнових претензій до боржника з приводу заборгованості, погашення якої є предметом мирової угоди.

Зазначена мирова угода, у порядку, визначеному статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом не затверджена.

Водночас, суди дійшовши висновку, що на виконання умов мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, відповідач сплатив позивачу 500000,00 грн., не врахували, що особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом, а зазначена мирова угода вчинена поза межами визначених наведеними нормами процедур.

Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приписи статей 47, 43 ГПК України (1798-12) зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду. Згідно із ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Позивач як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції звертав увагу судів, зокрема, на те, що Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" зарахувало перераховані відповідачем кошти 03.03.2014, 05.03.2014 та 10.07.2014 у загальному розмірі 1100402,26 грн. в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом за грудень 2013 року - січень 2014 року, встановленої рішенням у справі № 909/206/14, у розмірі 862370,44 грн. та в рахунок часткового погашення заборгованості по процентам за користування кредитом за лютий 2014 року у сумі 238032,15 грн., відтак заборгованість по процентам за користування кредитом за лютий 2014 року складає 350116,61 (588148,76 - 238032,15) грн. При цьому, позивач посилався на те, що платіжні доручення з призначенням платежу "оплата відсотків за 2014 рік" відсутні.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що відповідачем сплачено відсотки за лютий 2014 року 03.03.2014 та 05.03.2014 не навели нормативно-правового відхилення зазначених доводів Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" щодо зарахування вказаних сум в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом за грудень 2013 року - січень 2014 року, встановленої рішенням у справі № 909/206/14, у розмірі 862370,44 грн. та в рахунок часткового погашення заборгованості по процентам за користування кредитом за лютий 2014 року у сумі 238032,15 грн., та щодо відсутності платіжних доручень з призначенням платежу "оплата відсотків за 2014 рік", а лише обмежилися посиланням на те, що умови мирової угоди, яка як вже було зазначено не затверджена господарським судом, не містять застережень про зарахування сторонами оплат, які були здійснені відповідачем 03.03.2014 та 05.03.2014 на загальну суму 600402,60 грн., що в свою чергу суперечить положенням статей 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) , ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (475/97-ВР) ) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2016 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 909/495/16 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.