913/1051/16 Про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів - 26.04.2017 Прийняття

головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення від та на постанову від Господарського суду Луганської області 28.11.2016 Донецького апеляційного господарського суду 08.02.2017 у справі № 913/1051/16 Господарського суду Луганської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Виговська А.К.; - відповідача повідомлений, але не з'явився;

23.09.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення: - заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006628 від 25.02.2013 у розмірі 142593,02 грн.; - плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 125606,78 грн.; - збитків у розмірі 14400,00 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 28.11.2016 у справі № 913/1051/16 (суддя Секірський А.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість у розмірі 78047,05 грн. та плату за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 20558,15 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 913/1051/16 (колегія суддів у складі: Попков Д.О. - головуючий суддя, судді Марченко О.А., Чернота Л.Ф.) рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2016 у справі № 913/1051/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 20558,15 грн., другий пункт резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: "Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг України" заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 78047,05 грн.". В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2016 у справі № 913/1051/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 913/1051/16 в частині відмови у стягненні основної заборгованості у розмірі 126285,98 грн., плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 63866,77 грн., збитків у розмірі 14400,00 грн., та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача, визначених позивачем, заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006628 від 25.02.2013 у розмірі 142593,02 грн., плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 125606,78 грн. та збитків у розмірі 14400,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 00006628, за умовами якого лізингодавець взяв на себе зобов'язання передати предмет лізингу (транспортний засіб типу VW CaddyGP Maxi Kasten 1.6 I TDI, 2013 р.в., шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1) у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

На виконання умов договору фінансового лізингу № 00006628 лізингодавець передав предмет лізингу у користування лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі від 11.03.2013 (т. 1 а. с. 30).

При цьому, позивач залишився власником предмета лізингу (пункт 4.1 укладеного договору). А розділом 4 цього договору було передбачено перехід права власності на предмет лізингу до відповідача у разі здійснення ним всіх платежів за договором.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк І за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно із статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

В п. 8.3.2 договору сторони погодили, що у випадку якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, лізингодавець має право розірвати контракт/відмовитися від нього і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 12.6 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від нього, та також, серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках, зокрема: у разі, якщо Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

При цьому, п. 12.7 договору передбачено, що день, вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. лізингодавець надсилає лізонгоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається лізингодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, останній вважається належним чином повідомленим.

Негайно після розірвання/відмови від контракту лізингодавець має право скористатися всіма отриманими гарантіями від одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхньої сплати (п. 12.8 договору).

В свою чергу, відповідно до п. 12.9 договору, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п.12 цього контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана останнім, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкта лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов цього контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо оплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, а тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

В п. п. 20.5, 20.6 договору сторони передбачили, що якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у договорі у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата та копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладення з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів з серпня 2014 року по березень 2016 року, що призвело до виникнення заборгованості за договором у розмірі 204333,03 грн. (78047,05 грн. - проценти та комісії + 126285,98 грн. - відшкодування вартості предмета лізингу).

Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та розділами 8, 12 договору, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 00006628 від 05.10.2015 про сплату заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006628 від 25.02.2013, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій (лист № 105(42) від 17.03.2016), що співробітником Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Мото Україна" була здійснена спроба доставки вимоги позивача № 00006628 за адресою - АДРЕСА_1 (адреса відповідача визначена в договорі), однак здійснити доставку вимоги не вдалося, оскільки за означеною адресою осіб для вручення не знайдено, вказаний номер телефону не активний.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що враховуючи положення п. 12.7 договору та вимоги викладені позивачем у вимозі № 00006628 від 05.10.2015, а саме погасити заборгованість протягом 3-х днів з дня отримання вимоги та відмову від договору з поверненням об'єкту лізингу впродовж 10 робочих днів з доставки повідомлення, останнім днем сплати заборгованості було 20.03.2016, а розірвання договору, за висновками судів попередніх інстанцій відбулось саме 31.03.2016.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач заборгованість не сплатив та не повернув предмет лізингу.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Отже, враховуючи те, що право власності на предмет лізингу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 не перейшло, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача в частині стягнення з відповідача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, та правомірно відмовили у позові про стягнення у розмірі 126285,98 грн.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 у справі № 7/5005/2240/2012.

Статтею 111-28 ГПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 20558,15 грн. з огляду на наступне.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України (435-15) , які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Відповідно до п. 6.18 договору сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача, відповідно до п.12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонам.

В постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 зазначено, що у постановах Вищого господарського суду України: від 26 червня 2007 року у справі № 36/75, від 22 вересня 2010 року у справі № 8/5пн, від 27 квітня 2011 року у справі № 12/99-1806 та від 19 липня 2012 року у справі № 36/12 суд касаційної інстанції правильно застосував положення статті 629 та частини другої статті 795 ЦК України та дійшов вірних висновків щодо задоволення вимоги про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди.

Судом першої інстанції встановлено, що визначені позивачем платежі за фактичний час користування об'єктом лізингу складаються з 20558,15 грн. нарахувань процентів та комісії та 43308,62 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Враховуючи наведені норми та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. 6.18 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, та з огляду на те, що в розрахунок платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу позивачем включено відшкодування частини вартості предмета лізингу; суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 20558,15 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції приймаючи постанову у справі належним чином не спростував висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 20558,15 грн., а відтак припустився порушення та неправильного застосування норм процесуального права (приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності).

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначаючи про безпідставність обґрунтування заявлених і частково задоволених вимог про стягнення плати за час користування об'єктом лізингу з посиланням на норми Цивільного кодексу України (435-15) про оренду, застосування яких в розглядуваному випадку потребує наявності діючого договору як правової підстави існування грошового зобов'язання не врахував правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 та положення частини 2 статті 806 ЦК України, якою передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються, зокрема положеннями ЦК України (435-15) про найм (оренду).

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 3-68гс12, оскільки у даній постанові зроблено висновок про те, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом, в той час як у даній справі позивач просить стягнути плату за період фактичного користування предметом лізингу після розірвання договору.

Разом з тим, враховуючи приписи ст. 225 Господарського кодексу України, яка визначає склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що понесені позивачем витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Враховуючи наведене, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 913/1051/16 в частині відмови у стягненні плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 20558,15 грн. підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2016 у справі 913/1051/16 в цій частині залишенню в силі.