917/180/16 Про зобов'язання повернути майно та стягнення суми - 26.04.2017 Прийняття

головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал Н" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 917/180/16 Господарського суду Полтавської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал Н" до Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" про зобов'язання вчинити дії та стягнення суми

за участю - позивача: Базир Г.М. (довіреність від 14.09.2016) - відповідача: Шемідько Г.В. (довіреність від 04.02.2017),

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кристал Н" (далі - позивач) згідно з уточними вимогами просило зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" (далі - відповідач) повернути теплогенератори ТГУ-1200, у кількості двох одиниць, 8-ім секцій димоходу сталі нержавіючої, 6-ть секцій димоходу сталі нержавіючого утеплення (далі-спірне майно), які знаходяться у теплиці № 1 по вирощуванню лимонів за відповідною адресою (далі-теплиця), шляхом їх демонтування, та стягнути з відповідача 42500,00 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач чинить перешкоди у доступі працівників позивача до теплиці, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості зібрати врожай лимонів та забрати встановлене ним обладнання, та внаслідок таких дій відповідача позивач зазнав збитків у відповідному розмірі.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 (суддя Бунякіна Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Терещенко О.І., судді Сіверін В.І., Тихий П.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2012 між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) укладено договір оренди майна № 446, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне використання приміщення теплиці № 1 та обладнання, що знаходиться за адресою: 37800, Полтавська область, м. Хорол, вул. Молодіжна, буд. 17, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.11.2012, строком до 31.12.2015.

Листом від 21.10.2014 позивач звернувся до відповідача з метою отримання згоди на встановлення котла в орендованому приміщенні, яку відповідач надав листом від 26.10.2014, після чого придбав спірне майно згідно видаткової накладної № 3 від 28.10.2014, яке було встановлено відповідно до акта здачі - приймання наданих послуг від 31.10.2014.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач посилався на те, що в порушення умов договору відповідач не допустив працівників позивача на територію теплиці для збирання врожаю лимонів, що спричинило неможливість виконати поставку цитрусових плодів на адресу ПП "Відео 2013", що призвело до втрати доходу, який позивач мав реально одержати за звичайних обставин. При цьому позивач вказував на те, що відповідач не повернув позивачу придбане та встановлене ним обладнання для обігріву теплиці.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні позову мотивував тим, що договір оренди не містить умови щодо демонтажу встановленого орендарем спірного майна та згоду на його встановлення відповідач не давав позивачу. При цьому суд зазначив, що службові записки працівників позивача щодо їх недопуску до теплиці не є належними доказами, оскільки вони складені зацікавленими особами, а можливість демонтувати спірне майно без пошкодження теплиці з можливістю його подальшого використання позивач не довів.

Проте із такими висновками судів повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

На цю норму права позивач посилався у позові як на підставу для його задоволення.

Між тим, вирішуючи спір місцевий господарський суд виходив із того, що договір не містить умов щодо демонтажу встановленого обладнання, а суд апеляційної інстанції крім цього свою постанову у цій частині мотивував тим, що це обладнання може стати невід'ємною частиною приміщення в разі припинення договірних відносин, і доказів про те, що це обладнання не стало невід'ємною частиною орендованого приміщення, матеріали справи, також, не містять.

Однак такі висновки судів не суперечать положенням статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався орендар у позовній заяві, а відтак не вбачається і перешкод для застосування цієї норми у спірних правовідносинах, тому суди обох інстанцій належної правової оцінки доводам позивача не дали.

При цьому припущення суду апеляційної інстанції про те, що таке обладнання може стати невід'ємною частиною приміщення за встановлених судами обставин справи не може бути підставою для відмови у позову у частині вимог про повернення майна.

Також, позивач зазначав, що спірне майно може бути демонтоване та використовуватись в подальшому за призначенням в іншому місці, посилаючись при цьому на довідку від 31.10.2016, яка видана особою, яка надавала позивачу послуги з його встановлення на об'єкті оренди.

Між тим суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, у своєму рішенні як на підставу для відмови у позові послався на те, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що демонтувати спірне майно без пошкодження теплиці з можливістю його подальшого використання, однак дослідження вказаної довідки, як вбачається зі змісту прийнятої ним постанови, взагалі не здійснювалось.

Також перевірки та дослідження доводів позивача про те, що встановлення вказаного майна було обумовлено виробничою необхідністю, судами на підставі належних та допустимих доказів взагалі не здійснено, відтак правовідносини у цій частині залишились не дослідженими.

Разом із тим за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів при вирішенні позову.

За вказаних обставин висновки судів про те, що позивачем не надано доказів про те, що відповідач набув майно без достатньої правової підстави, є передчасними.

Крім того, відмовляючи у іншій частині позовних вимог місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що заявлена до стягнення сума у якості збитків є лише умовним припущенням позивача, а не тією сумою, яку позивач міг би реально отримати.

Відповідно до приписів статті 22 частини 2-ї Цивільного кодексу України (435-15) збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються, зокрема, не одержані особою доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно статті 225 цього кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Частиною 4 статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Оскільки доказів реального отримання вказаної суми не надано, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів щодо наявності правових підстав для відмови у позові у цій частині спору.

В іншій частині справу за результатами скасування судових рішень у частині належить передати на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.п.1,3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал Н" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 та рішення Господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 у справі № 917/180/16 в частині позовних вимог про зобов'язання вчинити дії, скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.