918/560/16 Про припинення порушення прав на знак для товарів і послуг - 03.04.2018 Прийняття

Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Підприємства про заборону використання знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" та/або позначення, яке схоже із зареєстрованим знаком, у своїй діяльності стосовно наведених у свідоцтві від 10.02.2012 НОМЕР_1 товарів і послуг, а також щодо споріднених товарів і послуг (включаючи розміщення зовнішньої, внутрішньої реклами, при виконанні робіт та наданні послуг).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 у справі № 918/560/16 позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства: 1515,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги; 10 000,00 грн. відшкодування витрат за надання правової допомоги в суді першої інстанції та 10 000,00 грн. відшкодування витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.

Товариство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судовий акт апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Так, згідно з доводами Товариства, викладеними у касаційній скарзі:

- судом апеляційної інстанції не враховано того, що, звертаючись з позовом до суду, Товариство реалізувало своє законне право на захист власних фінансово - економічних інтересів, які були порушені діями Підприємства;

- на реалізацію прав ліцензіата (Товариства) спрямований пункт 4.7 ліцензійного договору від 28.02.2012 № 27/ін про передачу прав на використання торговельної марки, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції;

- твердження суду про неможливість Товариства бути позивачем у даній справі є помилковим та таким, що не відповідає умовам ліцензійному договору і обставинам справи;

- судом апеляційної інстанції не з'ясовано характер правовідносин між власником торговельної марки, позивачем та відповідачем у справі;

- суд не приділив уваги факту схожості позначень, які застосовуються у виробництві продукції Товариством та Підприємством, хоча це питання належить до предмета доказування у справі;

- також суд апеляційної інстанції не дослідив обставин порушення прав та законних інтересів позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- громадянин ОСОБА_4 є власником знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом України НОМЕР_1 від 10.02.2012. Дата подання заявки m 2011 05048 на реєстрацію знака - 31.03.2011. Знак зареєстровано для товарів 5 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП);

- 28.02.2012 громадянином ОСОБА_4 як ліцензіаром та Товариством як ліцензіатом укладено ліцензійний договір № 27/ін про передачу прав на використання торговельної марки (далі - Договір), відповідно до умов якого ліцензіар (власник свідоцтва від 10.02.2012 НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг) надає ліцензіату за винагороду на термін дії цього договору невиключну ліцензію (невиключні права) на використання торговельної марки щодо усіх товарів і послуг, зазначених у свідоцтві за класами МКТП. При цьому ліцензіату надається право на використання торговельної марки на території України;

- відповідно до статті 1 Договору передбачено, що невиключна ліцензія - це надання дозволу на використання торговельної марки із збереженням за ліцензіаром права на використання цієї торговельної марки у сфері, що обмежена цією ліцензією, включаючи право на видачу ліцензії іншим особам у цій сфері;

- згідно з пунктом 4.6 Договору ліцензіат має право представляти інтереси ліцензіара в судах всіх рівнів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, що визначені цим договором, у Верховному Суді України, з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, з правом притягнення винних осіб до відповідальності та з правом вимоги про припинення порушення прав інтелектуальної власності;

- у відповідності до пункту 4.7 Договору ліцензіат має право ознайомлюватися з матеріалами справи, вести переговори з будь-якими особами та попередньо узгоджувати всі процедурні питання, що стосуються захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, що визначені цим договором, подавати заяви (включаючи позовні), апеляційні, касаційні скарги, клопотання, звернення, вимоги, заперечення, повідомлення, пропозиції, запити, отримувати дозволи, свідоцтва, дублікати та інші документи, що стосуватимуться захисту прав та законних інтересів на торговельну марку, давати усні та письмові пояснення (в тому числі в апеляційному та касаційному порядку), отримувати рішення, ухвали і накази;

- пунктом 4.8 Договору передбачено, що ліцензіат має право бути представником ліцензіара у відносинах, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності перед посадовими особами в державних та інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності;

- відповідно до пункту 13.1 Договору останній укладений терміном до 31.03.2021 і набуває чинності з дати його підписання сторонами. Якщо за місяць до закінчення цього терміну жодна із сторін не надасть своїх заперечень, Договір вважається пролонгованим на наступні 5 років, за умови підтримання ліцензіаром чинності свідоцтва;

- Підприємство здійснює виробництво та реалізацію товару - "Суміш БОРДО" та "БОРДО Суміш".

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для заборони Товариством використання Підприємством знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" та/або позначення, яке схоже із зареєстрованим знаком, у своїй діяльності стосовно наведених у свідоцтві від 10.02.2012 НОМЕР_1 товарів і послуг, а також щодо споріднених товарів і послуг (включаючи розміщення зовнішньої, внутрішньої реклами, при виконанні робіт та наданні послуг).

У розгляді справи місцевим господарським судом було призначено комплексну комісійну експертизу об'єктів інтелектуальної власності, згідно з висновком (від 10.11.2016 № 4675/4699) якої: позначення "БОРДО" не є загальновживаним для позначення товарів виробниками бордоської суміші (бордоської рідини) та може бути визнано оригінальним (позначенням, що має розрізняльну здатність) для маркування відповідного товару - бордоської суміші (бордоської рідини); позначення "Суміш БОРДО" та "БОРДО Суміш", що нанесені на упаковки товарів, які виробляються Підприємством, та позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" (знак для товарів і послуг за свідоцтвом України від 10.02.2012 НОМЕР_1), що нанесене на упаковки товарів, які виробляються Товариством, є схожими настільки, що їх можна сплутати.

З урахуванням висновку експертизи місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Підприємством використано зареєстрований знак за свідоцтвом України від 10.02.2012 НОМЕР_1 у зв'язку зі схожістю знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" та позначень "Суміш БОРДО" та "БОРДО Суміш", якими маркується товар Підприємства, настільки, що їх можна сплутати. При цьому відповідно до рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено у повному обсязі, позивач (Товариство) згідно з умовами Договору є особою, яка має право на використання знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", а також право забороняти іншим особам використання знака без його згоди та здійснювати захист порушених прав.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, виходив, зокрема з того, що за Договором позивачу не були передані виключні майнові права на торговельну марку, зокрема право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі, забороняти таке використання. У зв'язку з цим позивач не наділений правом забороняти іншим особам використовувати знак для товарів і послуг без його згоди та правом звертатися до суду за захистом порушених прав щодо неправомірного використання знака іншими особами. Виключне майнове право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки належить власнику свідоцтва України від 10.02.2012 НОМЕР_1, а не позивачу. Також суд апеляційної інстанції зазначив про те, що Товариство як ліцензіат за Договором наділено правом діяти від імені ліцензіара (громадянина ОСОБА_4) та звертатися за захистом його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Касаційний господарський суд погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин другої та п'ятої статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" (далі - Закон) свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом; свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Згідно зі статтею 495 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до частини восьмої статті 16 Закону власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Згідно з частиною першою статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема на підставі ліцензійного договору.

Частиною першою статті 1109 ЦК України унормовано, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до частин третьої - шостої вказаної статті Кодексу у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Невиключна ліцензія, відповідно до приписів статті 1108 ЦК України, не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

У свою чергу, виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та з урахуванням наведених законодавчих приписів суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що за Договором Товариство отримало невиключну ліцензію (невиключні права) на використання торговельної марки за свідоцтвом України від 10.02.2012 НОМЕР_1, у той час як право дозволяти використання торговельної марки та право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, є складовими виключних майнових прав на торговельну марку.

Суд апеляційної інстанції також дійшов вірного висновку про те, за умовами Договору Товариству надано право діяти від імені ліцензіара та звертатися за захистом його порушених прав як власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, у той час як Товариство звернулося до суду з даним позовом як позивач.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) , в редакції, чинній станом на час звернення Товариства з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 21 ГПК України (в цій же редакції) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Встановивши, що у Товариства відсутнє право на звернення з даним позовом до суду від власного імені, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання Товариства на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставин щодо схожості позначень, які застосовуються у виробництві продукції Товариством та Підприємством, хоча це питання належить до предмета доказування у справі, Касаційний господарський суд відхиляє з огляду на те, що встановлені судом обставини щодо відсутності права у Товариства на звернення з даним позовом до суду від власного імені є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові безвідносно до інших обставин справи.

Довід Товариства про те, що безпосередньо на реалізацію прав ліцензіата (Товариства) спрямований пункт 4.7 Договору Касаційний господарський суд відхиляє, оскільки умови пункту 4.7 Договору пов'язані з реалізацією положень пункту 4.6 Договору, деталізуючи їх, та не є автономними, як помилково вважає Товариство. Водночас пунктом 4.6 Договору Товариству як ліцензіату надано право представляти інтереси ліцензіара, тобто вживати заходів, які спрямовані на захист його (ліцензіара) інтересів як власника свідоцтва на знак для товарів і послуг (який наділений виключними майновими правами на торговельну марку), а не власних.

Посилання Товариства на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставин, які пов'язані з порушенням прав та законних інтересів позивача у справі, спростовуються змістом судового акта попередньої інстанції та встановленими судом обставинами щодо відсутності у Товариства права на звернення з даним позовом до суду від власного імені.

Відповідно до статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із статтею 309 ГПК України у відповідній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення апеляційного господарського суду - без змін, як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судовий акт попередньої інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.