910/11351/16 Про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна - 20.03.2018 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

на постанову Київського господарського суду від 15.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез"

до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національний банк України

про стягнення коштів,

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" (далі - позивач) просило стягнути з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії (далі - відповідач) 696 431,02 грн. основного боргу, 99 239,89 грн. пені, 8 421,71 грн. три відсотки річних, 38 373,70 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам договору несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював розрахунки по орендній платі, у зв'язку з чим у нього утворився борг за період з 01.09.2015 по 31.05.2016, на який було нараховано пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.

Оскарженим у касаційному порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 696431,02 грн. заборгованості з орендної плати, 99239,89 грн. пені, 8421,71 грн. три відсотки річних, 38183,70 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що договір оренди нежилого приміщення від 16.01.2012 № 2012-01-20 є недійсним в силу приписів Закону України "Про іпотеку" (898-15) , оскільки на момент його укладення не було отримано згоди Національного банку України (іпотекодержатель), що узгоджується з практикою, яка викладена у постановах Вищого господарського суду України від 17.04.2012 у справі № 54/328, від 31.08.2011 у справі № 13/17/2011/5003. При цьому відповідач посилається на те, що майно позивача знаходиться в державній власності, а тому воно може передаватися в оренду відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та з урахуванням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) , щодо визначення розміру орендної плати.

Також відповідач зазначає, що передача об'єкта оренди у власність позивача відбулася з порушенням чинного законодавства, у зв'язку з чим у позивача відсутні документи, що підтверджують право власності і користування об'єктом оренди. Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо залучення до участі у справі третіх осіб ПАТ "Укрмедпром" та Фонду державного майна України, оскільки рішення суду вплинуло на їх права та законні інтереси, а також у клопотанні про зупинення розгляду даної справи до вирішення справи № 916/980/16, та у клопотанні про витребування у позивача правовстановлюючих документів на орендоване приміщення. Відповідач зазначає, що орендна плата за спірний період сплачена ним у повному обсязі, а тому відсутні підстави для її стягнення у судовому порядку. Відповідач вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у справі № 910/25652/15 не є преюдицією для розгляду справи, що переглядається. Крім того, відповідач посилається на те, що у позивача не було жодних правових підстав передавати об'єкт оренди у користування відповідачу та вимагати при цьому орендну плату та штрафні санкції, оскільки він не був власником цього майна.

Представник Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Святина В.А. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

В подальшому цей же представник відповідача звернувся із письмовим доповненням до зазначеного клопотання.

Клопотання заявника про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та доповнення до нього обґрунтовані тим, що дана справа є складною, строк розгляду справи судом першої інстанції продовжувався. У клопотанні заявник, як на підставу для його задоволення, посилається також на те, що судом першої інстанції при розгляді спору по суті грубо порушено норми процесуального права, а відтак і його права. Також заявник посилається на те, що його участь у судовому засіданні під час розгляду касаційної скарги є необхідною оскільки остаточне рішення по справі вплине на права і обов'язки відповідача.

Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи положення частини шостої статті 301 цього Кодексу, суд касаційної інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п'ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Отже, наявність чи відсутність наведеного вище клопотання не може вплинути на рішення щодо призначення даної справи з викликом сторін, оскільки чинними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено розгляд даної справи в порядку письмового провадження, а призначення справи до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи залежить не від наявності клопотання про це, а від конкретних обставин справи.

У даній справі таких обставин не вбачається.

Таким чином у задоволенні клопотанні представника Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Святина В.А. про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, суд відмовляє.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.01.2012 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення № 2012-01-20, згідно з умовами якого та на підставі акта приймання-передачі, відповідач прийняв в тимчасове, оплатне користування приміщення, що розташовані на 4, 5, 7, 8, 9 поверхах 11-ти поверхового будинку (літ. "А"), а також складське приміщення, яке розташоване на господарчому подвір'ї (літ. "Б"), яке знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Космонавтів, 32, загально площею 1 186,80 кв.м.

Пунктом 1.4 договору визначено, що орендоване приміщення є предметом іпотечного договору від 24.03.2009, який укладено між орендодавцем та іпотекодержателем.

Пунктом 5.1 договору, з урахуванням додаткової угоди від 29.02.2016, встановлено загальний розмір орендної плати з 01.09.2015 по 29.02.2016 складав 100 000,00 грн. з ПДВ, а в період з 01.03.2016 по 31.05.2016 становив 60 620,45 грн. з ПДВ відповідно.

Згідно пункту 8.2.1 договору у випадку прострочення оплати платежів, передбачених ст.5 договору, орендар оплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми сплати, за кожний день прострочення.

29.02.2016 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору, згідно умов якої орендар на підставі акта здачі-приймання (повернення) повернув орендодавцю нежилі приміщення загальною площею 466,50 кв.м, відтак з 01.03.2016 загальна площа орендованих нежилих приміщень становила 720,30 кв.м, а саме: офісне приміщення площею 643,50 кв.м, складське приміщення площею 76,80 кв.м, а орендна плата на місяць складала 60 620,45 грн. з ПДВ.

Також встановлено, що позивач листом від 15.03.2016 № 18/02 повідомив відповідача про відмову від договору оренди, у зв'язку із несплатою орендної плати протягом листопада 2015 року - березня 2016 року, а також листами від 30.03.2016 та від 20.04.2016 позивач просив відповідача погасити заборгованість по орендній платі та повернути орендоване приміщення за відповідним актом.

Згідно акта здачі-приймання (повернення) від 31.05.2016, відповідач повернув позивачу з орендного користування нежилі приміщення загальною площею 720,30 кв.м.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи, а нараховані на неї позивачем відповідні суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, є частково правомірним.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статі 759 Цивільного кодексу України (435-15) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже користування річчю є платним.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1).

Згідно статті 625 наведеного Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями статті 549 вказаного Кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Судами встановлено, що протягом вересня 2015 року - травня 2016 року сторонами були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 781 861,35 грн., які відповідач оплатив частково у сумі 85 430,33 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 696 431,02 грн. Дані акти не містять заперечень відповідача щодо користування об'єктом оренди згідно договору за спірний період та правильності нарахованих позивачем сум оренди.

Також судами встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 22.06.2016 у справі № 916/980/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 встановлено, що орендодавець є належним власником нерухомого майна, яке було передано в оренду відповідачу згідно умов договору, а також була наявна згода іпотекодержателя на передачу об'єкта іпотеки в оренду.

Зважаючи на викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанції спираючись на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2016 у справі № 916/980/16, яке набрало законної сили, дійшли правильного висновку про те, що відповідач користуючись об'єктом оренди у спірний період, не здійснив оплату за оренду у строки та у обсязі, що були визначені сторонами у договорі, а також додатковій угоді до нього, тому такі обставини вказували на наявність правових підстав для часткового стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати, а також нарахованих на неї пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач свої договірні зобов'язання виконав неналежним чином.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, були перевірені апеляційним судом, визнані частково правильними та арифметично вірними.

Відповідач вказаних обставин не спростував.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на те, що договір оренди нежилого приміщення від 16.01.2012 № 2012-01-20 є недійсним в силу приписів Закону України "Про іпотеку" (898-15) , оскільки на момент його укладення не було отримано згоди Національного банку України (іпотекодержатель), що узгоджується з практикою, яка викладена у постановах Вищого господарського суду України від 17.04.2012 у справі № 54/328, від 31.08.2011 у справі № 13/17/2011/5003, спростовуються, як встановлено судами, даними рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2016 у справі № 916/980/16, яке набрало законної сили, згідно яких встановлено правомірність наведеного договору, а зазначені постанови суду касаційної інстанції висновків судів не спростовують.

Твердження відповідача про те, що майно позивача знаходиться в державній власності, а тому воно могло передаватися в оренду відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та з урахуванням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) щодо визначення розміру орендної плати, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідно до встановлених судами обставин орендоване відповідачем майно знаходиться у державній власності, а саме у позивача, який вправі був укладати угоди щодо передачі нежилих приміщень в оренду.

Доводи відповідача про те, що передача об'єкта оренди у власність позивача відбулася з порушенням чинного законодавства, у зв'язку з чим у позивача відсутні документи, що підтверджують право власності і користування об'єктом оренди, ґрунтуються на припущеннях, які жодним чином не підтверджені, а тому є безпідставними.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо залучення до участі у справі третіх осіб ПАТ "Укрмедпром" та Фонду державного майна України, оскільки рішення суду вплинуло на їх права та законні інтереси, а також у клопотанні про зупинення розгляду даної справи до вирішення справи № 916/980/16, та у клопотанні про витребування у позивача правовстановлюючих документів на орендоване приміщення, не дають правових підстав вважати, що судові рішення є незаконними, а тому не є підставою для скасування цих судових рішень.

Доводи відповідача щодо відсутності заборгованості з орендної плати за спірний період, а тому немає підстав для її стягнення у судовому порядку, були предметом дослідження апеляційним судом, який дав їм належну оцінку та обґрунтовано відхилив з огляду на безпідставність.

Твердження відповідача про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/25652/15, не є преюдицію у справі, що переглядається, є помилковими, оскільки спір у цій справі виник між тими ж сторонами і з тих же правових підстав, що і у справі № 910/11351/16, лише періоди стягнення заявлених сум є відмінними.

Посилання відповідача на те, що у позивача не було жодних правових підстав передавати об'єкт оренди у користування відповідачу та вимагати орендну плату та штрафні санкції, оскільки він не був власником цього майна, спростовуються дослідженими судами матеріалами справи, згідно яких, як встановлено судами, відповідач вчиняв дії направлені на виконання умов договору, що свідчить про визнання ним виникнення між сторонами правовідносин за договором оренди та допущені ним порушення умов договору у спірний період.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Згідно частини 3 статті 332 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду касаційної скарги виконання оскаржуваного судового рішення належить поновити.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317, ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/11351/16, залишити без змін.