Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Житломасив" Мелітопольської міської ради Запорізької області

на постанову Донецького господарського суду від 04.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марченко О.А., судді Радіонова О.О., Стойка О.В.) та на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Корсун В.Л., судді Дроздова С.С., Носівець В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Мелітополь"

до Мелітопольської міської ради Запорізької області та Комунального підприємства "Житломасив" Мелітопольської міської ради Запорізької області

про визнання договору недійсним

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Житломасив" Мелітопольської міської ради Запорізької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Мелітополь"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічною позовною заявою - Мелітопольська міська рада Запорізької області

про визнання договору припиненим

за участю: позивача Костиря Д.А. (ордер про надання правової допомоги від 01.10.2017),

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Мелітополь" (далі - позивач) просило визнати недійсним з моменту укладення договір від 23.12.2014 на надання послуг з управління будинками, спорудами, житловими комплексами або комплексом будинків і споруд, який укладено між Мелітопольською міською радою Запорізької області (далі-відповідач-1) та Комунальним підприємством "Житломасив" Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір є недійсним, оскільки на момент його укладення вже існував договір від 29.12.2012, який був укладений між позивачем та відповідачем -2, та був діючим до 31.12.2022, що виключало підстави для укладення спірного договору. При цьому позивач вказував на те, що рішення відповідача, які передували укладенню спірного договору були визнанні незаконними у встановленому законом порядку, що є також підставою для визнання недійсним договору в судовому порядку.

Відповідач-2 звернувся у суд із зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати припиненим договір від 29.12.2012.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що листом від 29.12.2014 № 934 відповідач-2 повідомив позивача про припинення з 01.01.2015 договору від 29.12.2012, оскільки позивач був виключений з переліку підприємств виконавців послуг згідно відповідного рішення відповідача-1, відтак договір від 29.12.2012 припинив свою дію.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2017, первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у первісному позові відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 посилався на те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1231/16 встановлено, що дії відповідача-1 з приводу прийняття ним відповідних рішень не вплинули на діяльність позивача, а відтак його права не порушені. При цьому відповідач-2 посилається на те, що на момент укладення спірного договору були відсутні обставини, з якими позивач пов'язував недійсність договору. Також відповідач-2 вважає, що розірвання договору від 29.12.2012 передбачено пунктом 6.4 договору, про що позивач був повідомлений відповідним листом відповідача-2.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить касаційну скаргу задовольнити, посилаючись на те, що судами не надано належної правової оцінки поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того те, що рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, на підставі якого укладено спірний правочин, визнано нечинним у судовому порядку, що унеможливлює продовження дії наведеного вище договору через відсутність на те правових підстав, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено за відсутністю підстав для припинення договору від 29.12.2012.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 3 Порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 631 (631-2005-п) передбачено, що конкурс проводиться за умови закінчення строку дії або розірвання договору на надання послуг.

Згідно пункту 1.5 Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 № 13 (z0377-09) на один об'єкт може бути укладений один договір про управління.

Встановивши недійсність результатів конкурсу, який оформлено протоколом конкурсної комісії від 17.12.2014 №5 та нечинність цього протоколу, а також визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 19.02.2015 № 29/4 про визнання виконавців, які були визнані у відповідних судових справах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір від 23.12.2014 є недійсним та відсутні підстави для припинення дії договору від 29.12.2012.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області з питань усунення позивача з ринку надання житлово-комунальних послуг та результати конкурсу визнанні недійсними в судовому порядку, то наявні підстави для визнання договору від 23.12.2014 недійсним та відсутні підстави для припинення дії договору від 29.12.2012 через відсутність заяви позивача щодо неможливості здійснювати управління об'єктами нерухомості, що виключало застосування до спірних правовідносин положення пункту 6.4 договору від 29.12.2012.

За таких обставин висновок апеляційного суду про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, є законним та обґрунтованим.

Відповідачі наведених висновків судів не спростували.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача-2 на те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1231/16 встановлено, що дії відповідача-1 з приводу прийняття ним відповідних рішень не вплинули на діяльність позивача, а відтак його права не порушені, є безпідставними та висновків апеляційного суду не спростовують.

Доводи відповідача-2 про те, що на момент укладення спірного договору були відсутні обставини, з якими позивач пов'язував недійсність договору, відхиляються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи даними, дослідженими судами.

Твердження відповідача-2, що розірвання договору від 29.12.2012 передбачено пунктом 6.4 договору, про що позивач був повідомлений відповідним листом відповідача-2, не є підставою для його припинення, оскільки згідно встановлених апеляційним судом обставин, позивач не заявляв про неможливість здійснювати управління об'єктами нерухомості.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати у справі належить покласти на відповідача-2.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Житломасив" Мелітопольської міської ради Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у справі Господарського суду Запорізької області №908/2631/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.